Сергій Жадан, "Переваги окупаційного режиму"

1
В один iз днiв повернеться весна.
З пiвденних регiонiв батькiвщини
потягнуться птахи i голосна
свистулька вiтчизняної пташини
озвучить ферми i фабричнi стiни,
I грубий крiй солдатського сукна,
I ще багато всякого гiвна.

2
Але печаль сiдає на поля.
Нужда голiмi розправляє крила,
докiль поет тривожно промовля:
я є народ, якого правди сила;
цю жiнку я люблю, вона просила.

3
Сумна країна у годину скрут...

я не знаю, як його правильно писати. різні джерела кажуть, шо він бугро, бугеро або навіть буджеро. неважливо. його картини від того гіршими не стають. узагалі-то це навіть не ангели, а купідончики, але вони теж мають крила й цілковито ангельські вирази обличчя, тому нехай. от.

Adolphe-William Bouguereau (1825 — 1905)

[387x699]

ше...

[369x514]

ше симпатюльок

це такий флешмоб. дуже гарно пасує ексгібіціоністам і мазохістам, хоча всі інші теж можуть спробувати.
якшо ви хочете приєднатися, то відписуєтеся в коментах. зазначивши дату, з якої ведете щоденник. я вибираю якийсь проміжок часу звідтам, а ви вибираєте якийсь пост із того проміжку часу - і копіюєте собі в журнал (милий репостинг виходить), коментуючи з погляду дня сьогоднішнього. і всьо.

у мене - січень 2008, від якого, виявляється, минуло багато-багато часу.
отак воно виглядало...

16.01.08.
є чоловіки...
мабуть, так.
є чоловіки, для яких мені хочеться бути страшенно красивою. або, щонайменше, готувати їм чай (каву / сніданок / пиво з горішками). не тому, шо у мене до них є якісь претензії еротичного плану - це було б нормально, і я б не морочила собі голови.
все складніше.
є такі чоловіки, для яких мені хочеться бути красивою, щоб вони отримали від мене хоча б естетичну насолоду - у подяку за ту неймовірну інтелектуальну насолоду, яку я отримую від них. бо знаю, шо віддячити їм тим самим не можу - мабуть, поки шо... або взагалі. вже як складеться.
якби мені було років на п'ять менше, я би закохувалася в них щоденно. вони би мені снилися. я би, в принципі, й не слухала - я просто на автоматі отримувала б задоволення від їхньої присутності - з алкоголем буває шось схоже. і це добре, шо мені зараз не на п'ять років менше, шо я можу сприймати, навіть підтримувати розмову - хоча насправді цим чоловікам найчастіше й не потрібен діалог, їм важливо, аби їх слухали й розуміли...
з жінками по-іншому. може, тому, шо такою величезною мірою розумних, цікавих і харизматичних жінок я знаю рівно одну. може, ми (вони) просто не вміємо?
але ці чоловіки...
кілька днів тому від одного з них я вперше почула про кайроси. знаєте, це приблизно як... як перший поцілунок, мабуть...
і хіба після такого цих чоловіків вдасться колись забути?..

ммм... час від створення цього запису й до зараз пройшов у, скажімо, активному рефлексуванні з приводу. і наодинці з собою, і в колі таких самих божевільних =)
сьогодні, коли я думаю про цих прекрасних чоловіків (і про цього конкретного чоловіка, який усе-таки мене надихнув на пост і ше кілька наступних), шанси на "віддячити їм тим самим" здаються трошки більшими. решта ж майже не змінилася, хіба шо додалося кілька особливостей спілкування з прекрасними чоловіками, які я зараз чіткіше відчуваю - це спілкування стало майже необхідним, бо воно допомагає мені рости значно швидше, ніж би я могла рости без нього. ну так, ше я знаю більше розумних слів і не так легко на них ведуся, і вмію час від часу фільтрувати те, шо ці розумні чоловіки кажуть. я дуже вдячна їм за просто буття, як би це пафосно не звучало. і ше більше вдячна - за буття в моєму космосі. хоча, в принципі, це страх яка егоїстична вдячність, позаяк з ними мені корисно для інтелектуального розвитку (хи, для збагачення словникового запасу - теж одозначно).

провела мінімальний френдоцид. я все розумію, але вішати рекламу сантехніки в особистому просторі - фє. ну, і ше різне щодо інших.
читаю книжку під назвою ireland and postcolonial theory - ага-ага, ви правильно подумали, ірландія в контексті постколоніальної теорії.
здається, хворію, але на цій стадії має допомогти липовий чай з м'ятою й медом. недарма влітку сушила.
а ше мені тихо й сіро. в гарному значенні того слова.

автор фото George Koutsilieris, якого можна знайти тут.

[700x700]

ще...

воно трошки запізніле, але на старий новий рік актуальне зовсім :)
крім того, воно позачасове.
як же я їх сильно-сильно!...




(я тут шось довго хімічила, тому якшо воно раптом не запрацює, кажіть, дам посилання на пісеньку. і якшо запрацює - теж кажіть ;))

мені подарували теплого затишного шалика. самі зв'язали й подарували. заздріть усі =)
правда, це було вчора. і вчора ж увечері - це вже не збіги, це мозаїка - знайшовся цей автор. він канадієць, але в нього так багато шаликів (і парасольок, парасольок!), шо все-таки француз. картини теж теплі й затишні...

перший сніг
[373x444]

ще...

я тут пишу всяке-різне, а збоку мені мигають новинки - одна іншої веселіша й відсотків 90% - на одну тему. дивно, чого вони такий кіпіш влаштували, якшо це в нас проблеми.
і дуже в тему до цього пост жж-юзера iryn-mykola.

«Украина ворует газ»

«…Звичайно, в те, що Піро справді вкрав вісімдесят тисяч в’язок сіна, всі повірили зразу, не завагавшись ні на хвилину. Сумнівів щодо цього не було, бо про цю справу ніхто нічого не знав, а для сумніву потрібні підстави: адже сумніватися безпідставно неможливо, безпідставно можна тільки вірити. Не сумнівалися й тому, що всю історію без кінця переказували, а для широкого загалу повторення рівнозначне доведенню. Не сумнівалися ще й тому, що всім хотілося, щоб Піро був винен, а чого хочеться, в те й віриться; і, нарешті, тому, що здатність до сумніву трапляється не часто: дуже мало людей носить у собі зародки такої здатності, та й ті зародки не розвиваються, коли їх не плекати. Це здатність незвичайна, витончена, філософська, аморальна, надприродна, потворна, підступна, шкідлива для людей і для власності, ворожа політиці урядів і добробутові країн, згубна для людства і для богів, ненависна і небу, й землі. Пінгвінська юрба не відала сумнівів; вона повірила, що Піро винний, і ця віра зразу стала одною з найбільших національних святинь, одною з головних заповідей патріотизму…

Сімсот родичів Піро не могли спростувати доказів обвинувачення, бо не могли про них дізнатись, а дізнатися про них вони не могли, бо їх не існувало.

Провина Піро була незаперечна, бо й заперечувати не було чого. І тому Греток, мов справжній митець, із цілком законною гордістю сказав якось генералові Пантеру: „Ця справа — шедевр: її зроблено з нічого“…»

(Анатоль Франс, «Острів пінгвінів»)

а тепер я вас лякатиму, хи-хи.
у тіма бартона виявилася книжка віршів. добрих і світлих, як і сам тім бартон. називається вона "The Melancholy Death of Oyster Boy and Other Stories" й виглядає отак:

[466x699]

але то зверху, а всередині веселіше...
have fun ;)

сьогодні, коли публікувала в Holy_Art панелі з зображеннями новонародженого ісуса, туди природно втрапили дві картини, де ісус був не єдиним немовлям. автори - п'єро ді козімо й лоренцо ді креді. поки шо питань "а чого їх там двоє?" не виникло ні в кого, шо може значити дві речі: або знають, або не помітили.
от як виглядає робота ді козімо (вона мені більше подобається, ніж панель ді креді, хоча на колір і смак фломастери різні):

The Adoration of the Christ Child
[показать]
(повний розмір)

назва тої його роботи, яку ви знайдете під катом (і назви інших робіт флорентійських майтрів), робить цілком очевидною особистість другого немовляти. але це, так би мовити, не зовсім канонічна інтерпретація святого письма. я би про це й не задумалася, щиро кажучи, тому шо моя обізнаність зі святим письмом таких деталей не торкається - проте зорі так стали, шо відповідь знайшлася сама.

насправді все просто

лінн альштранд (сподіваюся, транслітерую більш-менш правильно) народилася в чикаго 1 липня 1937 року. у липні 1958 стала дівчиною місяця у плейбої. модель і акторка (наскільки я розумію, теж переважно грала просто красивих дівчат). померла від раку у тридцять років. отаке.

[699x472]

ще...

у нідерландах, далеких романтичних нідерландах, де тюльпани, вітряки, конопля, ван гог і мої улюблені лялькарі, є місто лейден, де на стінах пишуть поезію. з 1992 до 2005 року на стінах лейденських будинків з'явився 101 вірш.
на сайті проекту написано, що він фокусує увагу на взаєминах між текстом і зображенням. перетворити стіни на сторінки - ось задумка організаторів. усі вірші подано в оригіналі як тексти для всіх (напрошується асоціація з "кожному своє кіно"), тому значна частина їх доступна для споглядання як графічні об'єкти. іноді, щоправда, допомагають переклади англійською, розміщені внизу стін, а я намагатимусь підбирати ше трошки українських у разі потреби ;)
за наводку велика вдячність транслітові.

олександр блок, ніч
[512x384]

поль верлен, осіння пісня

може, у вас виникне запитання, шо має назва посту до самого посту - ну то я одразу поясню.
усі, хто звик з піною біля рота кричати "бендеры!" чи "бендеровцы!", впродовж цього - яки ото тільки почався, правильно, - року мають нагоду вивчити, шо бендер - це остап, а герой україни має прізвище бандера. вивчити добре, позаяк 2009 рік в україні офіційно оголошено роком степана бандери. і не на локальному рівні, як попередній (гугл мені каже, шо 2008 був роком степана бандери шонайменше в рівненській і львівській областях), а на загальнодержавному рівні.
учора виповнилося 100 років від його народження. світла пам'ять.
слава героям.

прекрасна, чудова а-ба-ба-га-ла-ма-га нарешті відкриває власний сайт.
ababahalamaha.com.ua - а якшо комусь хочеться по-іншому транслітерувати літерку г, то й така адреса є: ababagalamaga.com.ua.
прходьте в гості =)

коли я складала іспит із філософії, ми з викладачем зачепилися за цю тему - йому було цікаво (незрозуміло?), шо я знайшла у вагнері, чому я не можу відчепитися від вагнера, і якось природно (це я тільки вчора дізналася, шо він - пан тарас тобто - любить ніцше, хоча можна було й додуматися... я останнім часом дуже повільно думаю) ми говорили не про самого вагнера, а про те, як до нього ставився ніцше. "казус вагнер" - це насправді тільки одна грань, так само як тільки одна грань - це "народження трагедії".
сьогодні в "ecce homo" знайшла підтвердження тодішнім своїм інтуїціям - я читала багато вагнера, значно менше ніцше, тому могла тільки здогадуватися, що привело філософа до бізе (але цей вираз обличчя пана тараса, який жартома, проте все ж мало не звинувачує вагнера в тому, шо ніцше почав слухати "якогось там бізе" - і це "якогось там"... прекрасно, прекрасно) й відвернуло (чи, може, все-таки ні?..) від вагнера. зараз це вимальовується все чіткіше. і мені дико шкода, шо я не знаю німецької.
отже, два маленькі розділи з "ecce homo"...

5
Здесь, где я говорю о том, что служило отдохновением в моей жизни, я должен сказать слово благодарности тому, на чем я отдыхал всего глубже и сердечнее. Этим было, несомненно, близкое общение с Рихардом Вагнером. Я не высоко ценю мои остальные отношения с людьми, но я ни за что не хотел бы вычеркнуть из своей жизни дни, проведенные в Трибшене, дни доверия, веселья, высоких случайностей – глубоких мгновений... Я не знаю, что другие переживали с Вагнером, – на нашем небе никогда не было облаков. – И здесь я еще раз возвращаюсь к Франции, – у меня нет доводов, у меня только презрительная усмешка против вагнерианцев и против hoc genus omne, которые думают, что чтят Вагнера тем, что находят его похожим на самих себя... Таким, как я есть, чуждый в своих глубочайших инстинктах всему немецкому, так что уже близость немца замедляет мое пищеварение, – я вздохнул в первый раз в жизни

при первом соприкосновении с Вагнером...

спеціально для raven_revenge як подяка за те, наскільки точно він уловив речі, про які я зараз думаю.
утім, так само для кожного, хто вважає, шо в цьому світі жодна випадковість не випадкова. хто вірить у взаємозв'язки всіх матерій, і тим більше вірить, шо навіть якшо вони не мають сенсу, закладеного звища (як значення слів у структуралізмі - невмотивовані, але й не довільні), то їх можна наповнити своїм особистим сенсом.
насправді мультик не зовсім - і не тільки - про це. він належить до тих мультфільмів, які я можу щиро-щиро назвати улюбленими, які я передивляюся десятки разів для встановлення душевної гармонії і просто так. у ньому багато світла. певно, це таки одна з найрадісніших речей, які я знаю.
тому дуже раджу.




трошки інформації: автори - Torill Kove і Liv Ullmann. The Danish Poet - результат норвезько-канадської співпраці, який здобув оскар як найкращий анімаційний фільм у 2006 році.

[700x469]

more...

Magazine: Glamour Russia (August 2006)
Editorial: Grace League
Photographer: Ewa-Marie Rundquist
Models: Various

[451x650]

more...

у принципі, могла й здогадатися. назва картини магріта прямо відсилає до давида і його полотна. але здогадуватися не було причин - з мене взагалі мистецтвознавець суто на рівні "ой, як кльово". тому побачила й офігіла.

давид (Jacques-Louis David), 1800, портрет мадам рекам'є:
[показать]

магріт (Rene Magritte), 1950, перспектива мадам рекам'є:
[показать]

ше дві радісні штуки
упдате: винятково для цікавості подивилася статистику. а в статистиці написано, шо на лі.ру слово "інтертекст" є в тегах п'яти постів (і всі мої), а слово "интертекст" - в тегах одного посту. хи-хи. мало того, в повідомленнях слово "интертекст" пошуковик по лі.ру знаходить аж 21 раз, та й ета, я в кілька повідомлень залізла й обімліла від контексту.
коротше, ейсід у вас займається абсолютно ексклюзивною діяльністю...