Это цитата сообщения Ришиан Оригинальное сообщение

Грусть и мистика юга.

Sally Mann.

[700x510]

 

Читать далее...

намалювала іспанська дитяча ілюстраторка Kristina Sabaite. здається, зараз у неї народжується такий самий для хлопчиків... =)

[429x620]

ще...

еліс, оу, еліс...
з горя від того, шо концерт еліса купера не відбувся, купила собі плюшевого їжака. не знаю, як це пов'язано, але я дурне зайшло в мегамаркет з того боку, де стояли полички з плюшевими іграшками й не змогло його минути - це просто ідеальний плюшевий їжак. канєно, до еліса купера йому далеко, але еліс був би всього кілька годин (і значно дорожче), а їжак буде всігда.

тепер у мене живуть:
- леля-вербава (куплена на минулорічній країні мрій)
- леля-вогнедара (куплена на країні мрій цього року)
- ведмедик-старший (подарований коханим на наш перший спільний новий рік)
- ведмедик-молодший (подрований коханим минулого року, коли я вийшла з лікарні)
- тюлєнь, одна штука (подарований юльцею й івасиком минулого року, поки я лежала в лікарні)
- баранець (подарований галею на зимові свята)
- песик перший (подарований антоном і кальдазаром на позаминулий день народження)
- песик другий (подарований пашенькою на минулий день народження)
- їжак-начебто-без-імені (подарований коханому анічкою на день народження вже давно)
- їжак-еліс (куплений на гроші, повернуті за квитки на концерт його тезки)

звіринець :)

(звідси)
ця фантасична річ - діло рук Wataru Itou, студента токійського університету мистецтв. чотири роки роботи з папером, доповнені електричним світлом та іграшковою залізницею. зветься інсталяція "замок над океаном" (Umi no Ue no Oshiro - 海の上のお城).
воно абсолютно прекрасне...

[699x630]

роздивитися...

шукаю "улюблену гру" коена в оригіналі. а її - зовсім ніде. чорт. чорт-чорт-чорт. це один з найпрекрасніших текстів, які я читала за останні не-знаю-скільки-часу (малкольм бредбері - то інша категорія, то як порівнювати фолк-рок і каву), і це єдиний текст коена, оригіналу якого я не можу знайти. врррр.

про всяк випадок - список текстів, які виходили друком у "новій канадській бібліотеці", може, колись працюватиму з ними (принаймні з частиною). це тут з'явилися друком обидва романи коена...

 Hubert Aquin, Next Episode

 Margaret Atwood: 

       The Edible Woman, afterword by Linda Hutcheon

       Good Bones, afterword by Rosemary Sullivan

       Murder in the Dark, afterword by Steven Heighton

       Surfacing, afterword by Marie-Claire Blais

 Yves Beauchemin, The Alley Cat, afterword by Kenneth Radu

 Earle Birney, Turvey, afterword by Al Purdy

 Neil Bissoondath, Digging Up the Mountains, afterword by David Staines

 Marie-Claire Blais: 

       Mad Shadows, afterword by Daphne Marlatt

       A Season in the Life of Emmanuel, afterword by Nicole Brossard

 Fred Bodsworth, Last of the Curlews, originally with an introduction by John Stevens; later reissued with, instead, an afterword by Graeme Gibson

 Frances Brooke, The History of Emily Montague, afterword by Lorraine McMullen

 Ernest Buckler, The Mountain and the Valley, afterword by Robert Gibbs

 

далі...

ше одна чудова фотосерія від Kari Herer. навіть у тему до тих французів, з якими я зараз мучуся - нє, все-таки французька література ХХ століття мене трохи знічує.
коли мені востаннє дарували квіти? /задумалося.../

[700x560]

ще...

скажить йому, шо ви читали, і він пошле вас - до наступного тексту...
мені подобається. такий собі мобільний імхонет. просто клікаємо на картинку.


[показать]

Magazine: Vogue Italia (November 2005)
Editorial: Movie Style
Photographer: Yelena Yemchuk
Models: Jennifer Pugh & Roos Van Bosstraeten

[521x700]

ще...

і раз уже пішла така жара - моя улюблена версія створення світу.
з розмови курта воннегута з кілгором траутом.

"Please stop eating and pay attention," he said. "This is important." He paused to press the upper plate of his false teeth against: the roof of his mouth with the ball of his left thumb. It would come unstuck again every two minutes or so. He was left-handed, as was I until my parents made me switch, and as are my daughters Edith and Lily, or, as we call them affectionately, Edie Bucket and Lolly-boo.

"In the beginning there was absolutely nothing, and I mean nothing" he said. "But nothing implies something, just as up implies down and sweet implies sour, as man implies woman and drunk implies sober and happy implies sad. I hate to tell you this, friends and neighbors, but we are teensy-weensy implications in an enormous implication. If you don't like it here, why don't you go back to where you came from?

"The first something to be implied by all the nothing," he said, "was in fact two somethings, who were God and Satan. God was male. Satan was female. They implied each other, and hence were peers in the emerging power structure, which was itself nothing but an implication. Power was implied by weakness."

"God created the heaven and the earth," the old, long-out-of-print science fiction writer went on. "And the earth was without form, and void, and darkness was upon the face of the deep. And the spirit of God moved upon the face of the waters. Satan could have done this herself, but she thought it was stupid, action for the sake of action. What was the point? She didn't say anything at first.

і як усе скінчилося...

зовсім коротке й зовсім чудове оповідання ніла геймана зі збірки "тендітні речі".

In the end, the Lord gave Mankind the world. All the world was Man's, save for one garden. This is my garden, said the Lord, and here you shall not enter.

There was a man and a woman who came to the garden, and their names were Earth and Breath.

They had with them a small fruit which the Man carried, and when they arrived at the gate to the garden, the Man gave the fruit to the Woman, and the Woman gave the fruit to the Serpent with the flaming sword who guarded the Eastern Gate.

And the Serpent took the fruit and placed it upon a tree in the center of the garden.

Then Earth and Breath knew their clothedness, and removed their garments, one by one, until they were naked; and when the Lord walked through the garden he saw the man and the woman, who no longer knew good from evil, but were satisfied, and He saw it was good.

Then the Lord opened the gates and gave Mankind the garden, and the Serpent raised up, and it walked away proudly on four strong legs; and where it went none but the Lord can say.

And after that there was nothing but silence in the Garden, save for the occasional sound of the man taking away its name from another animal.

тут мало бути написано, шо влітку я не п'ю чорного чаю - зате зелений у неймовірних кількостях. і мало бути розказано, який саме - від лаванди до саусепу. але не буде.
зате будуть абсолютно чарівні фото Kari Herer - фото про чай і про спокій. вона робить дивовижні речі, але ця серія - моя чи не улюблена.

[699x231]

ще...

мені подобається те, як я це написала. тому ловіть. обидва кліпи, про які я тут говорю, лежать під катом після тексту.
у тексті присутні девід бові, стінг і славой жижек, який має означати присутність лакана. такі справи.


«I’m Afraid of Americans» Девіда Бові – спроба психоаналітичного прочитання

Усі думки про «I’m Afraid of Americans», кліп англійського музиканта Девіда Бові, здавалися неповними, незавершеними, поки не з’явилася ідея порівняти його з іншою композицією, яка зображає англійця в Нью-Йорку (бо саме це місто присутнє на відео Бові) – звісно ж, зі Стінговим «Englishman in New York». Як тільки ці два відео стали поряд, з’явилося додаткове розуміння, яке, здається, допомогло відчитати в Бові додаткові сенси. Звісно, я не можу впевнено сказати, що «I’m Afraid of Americans» 1997 року – свідома репліка щодо «Englishman in New York» 1987 року, проте ремінісценції, безперечно, присутні; вони показують не тільки – й не стільки – зміну ставлення до американців за десять років, а й різницю самоусвідомлення двох музикантів (імовірно, цілих двох субкультур).

На початку кліпу Девіда Бові з’являється цікавий образ Джоні – такого собі збірного американця, якого наш герой спершу бачить на газетних сторінках, а потім у досяжній реальності. Бо як би не звали героя Трента Резнора, він обов’язково буде Джоні. У «Кримінальному чтиві» герой на питання про те, що значить його ім’я, відповідає: «Я американець, у нас імена нічого не означають», – але не зовсім має рацію. Основне значення американських імен якраз і полягає в тому, що вони (яка б не була їхня етимологія) американські.

тут починається психоаналєз...

мультичок - усім фолкофілам і кельтолюбам.
і тримайте за мене кулаки. йду складати філософію.

/прикметно про нього те, шо він розмовляє чотирма мовами, одна з яких - латина. принаймні так пишуть. а ше він мені нагадує одного хлопчика, якого я колись добре знала. аж ностальгійно/.
Florian Pessenteiner for Cut Magazine

[показать]

от. такий.

[266x450]Марія - Остап Сливинський

Так ніби попереду нас ще дуже багато яскравого світла,
Ніби розігнане серце котитиметься м’яко аж до самого кінця,
Ковтаючи саме лише світло. І буде ще хтось, хто прийде надвечір
На пляж, щоби разом з Тобою погріти стопи в піску,
І, загорнувшись у Твій рушник, піде, не назавжди.

Любов – як незайнята радіочастота, на якій зрідка хто-небудь
Затримується, аби почути дещо своє. Серце здригається кілька разів
І прокидається до своєї нічної зміни, ніби баптист-п’ятидесятник,
В якого раптом ввімкнувся й почав передавати Ісус.

Зараз, коли заступають на варту ранкові духи, я вже неспроможний
Писати і неспроможний вернутися в сон, бачу лиш світло, яке
Також задихається від густого снігу, коли силкується нас покликати.
Дивлюся на Схід, де ведуть осла і спиняються на ніч довкола теплого
Попелища, згідливо марную своє сім’я, і вже ніколи, певно, не зазнаю
Омріяної терпкости ранкової любові.

«Якою любов’ю я можу тепер із Тобою поговорити?»

Не мине семи місяців, як Ти народиш дитя від Чужого,
Іншого Чоловіка, якого я ще не знаю з лиця.

(«М’яч у пітьмі»; Київ, «Критика», 2008. С. 17)

(photo by mike hannum)

в остапа сливинського є вірші з присвятою R. W. - колись, може, я теж писатиму вірші з такою (або майже такою) присвятою.
а зараз я не пишу віршів. не перекладаю коена. не читаю еліаде. не дивлюся гічкока (хоча ви б здивувалися, якби побачили, скільки в мене зараз гічкока... здебільша німого - він прибуває в хронологічному порядку, а місця на жорскому вже майже не лишилося). так багато не.
на правому плечі в мене сидять утома і спека, і вони - одне. на лівому все ще тримається - не знаю, яким страшним дивом - чортик, і я намагаюся підбадьорювати його, чухати за вушком, розповідати йому дурниці, бо куди ж я, якшо навіть він утече.
але втома і спека - це єдине, з чим мені непросто. я зараз так люблю тих, кому можна присвячувати вірші, якщо прийдуть вірші, я зараз так проживаю те, що відбувається зі мною, згущуючи час і простір...
і мені вже трошки сумно без. смішне. шо далі буде...

ну що ж.
ейсід подумав і вирішив, шо казки варті того, аби про них поговорити окремо, десь у затишному просторі, який належав би тільки казкам.
запрошую всіх, кому цікавий цей інший дивний світ у спільноту WonderStory - сьогодні там можна ше раз проглянути ілюстрації єрка до "казок туманного альбіону", подивитися чарівний мультик лотте райнігер "попелюшка" (наприкінці вони цілуються :)) і прочитати велику статтю про те, шо брокгауз і ефрон вважали казками. це небагато, але спільними зусиллями, сподіваюся, ми зробимо спільноту просто казковою ;)

від Nano Lopez

[600x472]

ще...

на продовження теми.
Supreme S/S 09 Showpackage
взято тут - і там же можна подивитися повну версію фотосесії.

[271x350] [271x350]

багато світла...

читаю про психоаналіз у кіно.
слухаю різну гарну музику.
п'ю чай, який називається "маленький будда".
спокій.

(photos by nyn-the-cat)

[700x527]

ще...