поки там в арт_артєлі намагаються якийсь мальований встид видавати за пін-ап, я покажу вам шось, значно ближче до справжнього старого доброго пін-апу. наприклад, чарівну дівчину джин мурхед, народжену в 1936 році (точніше не знає і вікіпедія, ні сам плейбой. те ж саме з місцем народження - who knows...). цікаве про неї, наприклад, те, шо для зйомок у плейбої вона додала до прізвища одну літеру і стала Jean Moorehead. була дівчиною жовтня 1955 року. а за два роки до того, в 17, стала міс голівуда. потім знімалася трошки в кіно і в тєліку, але то вже дрібне й не дуже захопливе.
гарна ж...

[700x440]

ще...

ейсід завів собі нову спільноту про воннегута, яка так і зветься - vonnegut.
тому шо працювати мені з ним ше шонайменше рік, а цікаве знаходиться мало не щодня.
я знаю, шо це дуже на любітєля, але ви про всяк випадок майте на увазі.
ну всьо, йду спати, якшо шось розумне придумаю на додачу, то обов'язково завтра зранку напишу.

"сирени титана" (1959) - книжка воннегута, написана одразу після "механічного піаніна" (1952). і, зрозуміло, думки там відчутно перегукуються. ось вам притча, в якій, мабуть, дуже лаконічно переказано суть "механічного піаніна". хоча знайомство з нею, зрозуміло, аж ніяк не значить, шо ви ніц не втратите, якшо не прочитаєте першого воннегутового роману... =)

Сэло рассказывал, что тральфамадорцы конструировали друг друга. Но никто не знал, как появилась на свет первая машина.
Об этом сохранилась только легенда. Вот она.
Во время оно жили на Тральфамадоре существа, совсем не похожие на машины. Они были ненадежны. Они были плохо сконструированы. Они были непредсказуемы. Они были недолговечны. И эти жалкие существа полагали, что все сущее должно иметь какую-то цель и что одни цели выше, чем другие. Эти существа почти всю жизнь тратили на то, чтобы понять, какова цель их жизни. И каждый раз, как они находили то, что им казалось целью Жизни, эта цель оказывалась такой ничтожной и низменной, что существа не знали, куда деваться от стыда и отвращения.
Тогда, чтобы не служить столь низким целям, существа стали делать для этих целей машины. Это давало существам возможность на досуге служить более высоким целям. Но даже когда они находили более высокую цель, она все же оказывалась недостаточно высокой.
Тогда они стали делать машины и для более высоких целей. И машины делали все так безошибочно, что им в конце концов доверили даже поиски цели жизни самих этих существ. Машины совершенно честно выдали ответ: по сути дела, никакой цели жизни у этих существ обнаружить не удалось. Тогда существа принялись истреблять друг друга, потому что никак не могли примириться с бесцельностью собственного существования.
Они сделали еще одно открытие: даже истреблять друг друга они толком не умели. Тогда они и это дело передоверили машинам. И машины покончили с этим делом быстрее, чем вы успеете сказать «Тральфамадор».

прекрасна істота з сімейки адамсів 1960-х років - це carolyn jones, американська акторка, кар'єра якої розпочалася в 1952 році. працювала з хічкоком, френком синатрю й елвісом (це так, три найзнайоміші персонажі). керолін була також номінована на оскар за роль у фільмі 1957 року й на золотий глобус за роль мортиції. померла від раку в 1983 році.

[283x353]

28. 04. 1930 – 03. 08. 1983

сьогодні дочитала.
позаяк цитувати звідти треба половину, спинюся на одному сюжетику.
передісторія: у "джмелиному меді" є двоє братів, що живуть окремо, неподалік один від одного. і жінка, яка лишилася в одного з тих братів, поки зима, але доглядає за обома. обидва брати хворі: той, у якого спершу лишилася жінка (старший) - на рак; у другого хворе серце, він весь час їсть солодке - тільки солодке - та мріє про смак джмелиного меду.
оцей другий брат, улоф, колись одружився. старший, гадар, спершу не звертав на те уваги, але...

Вийшло так, що вона прийшла до нього, до Гадара, поласувати солоною підчеревиною. В Улофа вона мусила готувати тільки торти, кашу з чорниць, пудинги з манних крупів, кисіль, млинці з ванільним цукром, розповідала вона майже крізь плач, тож як улоф був у лісі або на озері, вона приходила до Гадара, сідала на стілець біля дверей і скаржилася...

і, власне, історія.

Попоївши солоного м'яса й картоплі, - вони стояли поруч перед плитою, коли варили картоплю та смажили м'ясо, - він ліг із нею, чи, радше, вони лягли разом, він, Гадар, і вона, Мінна... Вони лягли на ковдру, яку він розстелив на підлозі від столу до канапи. Вони розстелили її разом...
Отож за якийсь час вона прийшла знову, бо хто може жити без солоного м'яса чи без картоплі, яку вмочаєш у зернисту сіль, чи без солоного оселедця, годину вимочуваного у воді, і все відбулося знов: вони постояли поруч біля гарячої плити, попоїли, розстелили ватяну ковдру. Вони обоє втішалися силою і радістю, яку давала їм солона їжа.

І він збагнув, що все повторюватиметься завжди...

Kari Herer

[560x700]

ще...

дві ляльки від black-eyed suzie

[696x555]

ще...

мій улюблений епізод з іздрикового "воццека":

А на початку, за чотири сни до того, було інше, зовсім інше, кажу я вам, до тебе прийшла поетка, одна з тих молодих поеток, що завжди перед тим, як вручити тіло, вручають вам конспект із власними віршами, бах-бах, так воно було і цього разу, до тебе, не дуже молодого поета, прийшла молода поетка, одна із тих; ви сиділи на канапі, якось піднесені над усіма (ти ще не знав про підняту над рівнем залу сцену), ти читав із товстого пошарпаного зошита, читав, можливо, вголос — в кожному разі деякі незрозумілі місця, і коли ти запитався про щось, про якийсь нечітко виписаний рядок, твоя гостя, нібито схилившись над зошитом, схилилась, власне кажучи, над твоїми колінами, вона майже лягла на тебе і тут... і тут увесь кавалок, весь цей епізод твого сну повторився ще раз, виявилось-бо, що ваше розташування на канапі є непродуманим і незручним, і вам важко буде правдоподібно відтворити подальший розвиток подій, і твоя фраза про те, що збоку ви вже схожі, мабуть, на коханців і аж ніяк не на людей, котрі читають вірші, ця фраза твоя не прозвучала, хоч ти достеменно точно знав свій текст — а отже сценарій існував уже на той момент, і діло йшло до наперед відомого фіналу! — отож, епізод повторився вдруге, тепер ти сидів праворуч дівчини, а зошит поклав ще далі праворуч себе на канапу і так, скосивши зір, читав, тепер їй справді довелося перегнутись і майже лягти тобі на коліна, але це виглядало так природно, таким спонтанним, щирим і Граційним видався той рух, що було б просто нечемним якось відразу реагувати на несподівану близькість ваших тіл, але речення в конспекті напевно трапилось і справді нерозбірливе, бо авторка сама ніяк не могла відчитати його (а, може, й не хотіла — аж тут здогадався ти), твої коліна відчували її груди, а її вухо, миле таке вушко, знайшлося просто перед твоїми губами, і тобі залишалось тільки сказати пошепки давно завчену фразу про те, що збоку ви, мабуть, зовсім не схожі на читачів, а те, що ви схожі на коханців, стане самозрозумілим, як тільки ти торкнешся її шкіри вустами, а потім язиком, а потім легко стиснеш її плоть поміж зубами, їйжежбо.

all the beautiful things - by loreta

[600x403]

ще...

ну от. я таку хочу.
просто так. тому, шо вона прекрасна.
пам'ятаєте, колись були такі великі металеві, і вони так кумедно тарахтіли, і з них облазила фарба, але все одно вони були страшенно кльові. тому шо не було, з чим порівняти, - я не бачила оцих. мабуть, вони мене і в дитинстві зачарували б, я страшенно любила маленькі речі, які можна носити з собою (і губити, канєшно жи). але якби я загубила шось таке, це було б дуже сумно. бо зі мною сталося кохання з першого погляду - навіть зараз, коли кохань з першого погляду зі мною вже не буває...
їх роблять Mader Tops

[700x525]

ше трошки...

є багато речей, які я люблю у воннегуті. одна з них - притчі. такі ненав'язливі й мало не наївні. такі... зовсім воннегутівські.
із "hocus-pocus":

Когда Брюс учился у меня слушать музыку, я поставил запись увертюры «1812 год» Чайковского. Я объяснил классу, что увертюра написана по поводу действительных событий, а именно – поражения Наполеона в России. Я предложил ученикам вспомнить какое-нибудь значительное событие в своей жизни и подумать, какая музыка могла бы это наилучшим образом выразить. Я им дал неделю на размышление. Мне хотелось, чтобы у них в голове, как в скороварке, мозги хорошенько пропитались музыкой.
Событие, которое вспомнил Брюс Бержерон и которое он превращал в музыку в своей голове, случилось, когда ему было лет 6. Он застрял в лифте между этажами вместе со своей нянькой-гаитянкой, в Универсаме Блумингдейла, по дороге на дешевую распродажу постельного белья перед Рождеством. Вообщето они шли в Американский Музей Естественной Истории, но нянька, не спросившись у хозяев, решила сначала послать дешевое белье своим родичам, на Гаити.
Лифт застрял как раз под этажом, где шла рождественская распродажа. Лифтера не было. Кабина была набита битком. Когда все поняли, что лифт застрял всерьез и надолго, кто-то нажал на кнопку тревоги, и пассажиры слышали, как звонок заверещал далеко внизу. Брюс сказал, что тогда он в первый раз попал в переделку, из которой взрослые не смогли сразу же найти выхода.

далі...

три версії одної роботи Carlos'а Schwabe.

[698x304]

дивимося...

ілюстрації німецького символіста Carlos'а Schwabe.
видання 1900 року.

[488x699]

ще...

мої нові чудові баранчики від OrangeJul.
вони крихітні (трошки більше, ніж півтора сантиметра на зріст і вздовж), із зовсім тендітними лапками й упертими ріжками. кльові шо капець :)

[640x478]

з інших ракурсів...

від моєї великої любові до баранчиків - овників - заводитиму собі ше один тег.
тим більше, шо це зараз дуууже актуально... але тсс - скажу завтра, коли нарешті.
сьогодні ж - чарівна "пастушка" юлії петракової. і такі баранчики...

[309x600]

деталі під катом

by sergio silva

[600x454]

ще...

сьогодні в ейсідовому житті відбулися дві події (за браком глобальних перетворень у цьому світі поняття "події" стало дуже широке... :)).
по-перше, ейсід офіційно почав займатися корисними якшо не для людства, то хоча б для майбутньої магістерської тези штуками. пішов до бібліотеки, взяв там замовлену вчора книжку айлін баркер про нові релігійні течії і прочитав майже половину. правда, це для профанів (не сама айлін баркер, вона безмежно крута дослідниця, і саме її лекція наштовхнула мене на поєднання неорелігій з моєю літературознавчою темою; йдеться конкретно про ту книжку, яку я зараз штудіюю), але нормальних текстів у перекладах нема, доводиться так. а від наукової англійської в ейсіда голова поки шо плавиться, літо все-таки. (кстатє, ізвінітє, шо абращаюсь, але ви не знаєте якихось не дуже заангажованих текстів з теорій неорелігій? читаю українською, російською й польською; англійською теж, але англійською в мене самої предостатньо).
по-друге, тепер ейсід має жаб. отаких:
[640x448]
їх зробила чудова greenni, в якої я вже колись замовляла мишок. вони великі, круглі й зелені, як і мають бути чарівні жаби.
крім того, вчора ввечері ейсід на свою хвору голову знайшов повне зібрання мультсеріалу "сімейка адамсів" англійською (як же ж я його любило в дитинстві!) і два сезони телесеріалу про адамсів шістдесят якогось року. єдиний мінус - усе на рапідшарі. великий плюс - я нікуди не поспішаю. от докачаю повне зібрання гічкока (лишилося 18 фільмів з 54; теж усе на рапідшарі), тоді... =)
коротше, життя прекрасне. хм... аж якось підозріло прекрасне :)

кажуть, шо ельза соренсен (народжена в данії 1 грудня 1935 року), міс плейбой у вересні 1956 року, була першою не-американською playmate. а до того - в 1955 році - вона стала міс данії.
шкода, шо ніде не написано, чи прекрасна ingeborg sorensen (ага, вона тут вже з'являлася) доводиться їй родичкою.
а, так, якшо когось цікавить. коли була ця вся фігня з пропалими картинками, я перезалила те, шо для мене найважливіше, - правильно, деякі повідомлення з плейбоївськими дівчатами. позаяк смаки в мене весь час змінюються, є велика ймовірність, шо там з'явилися нові фотографії...
але повернімося до ельзи. і до страшенно цнотливого плейбою п'ятдесятих.

[472x699]

ще...

[234x359]<< Мы – писатели и потому никогда не спрашиваем друг у друга, где мы берем идеи. Мы знаем, что не знаем.
>>

<< Я не хотел писать книгу, даже такую короткую, если потом чувствовал бы себя либо литературной пустышкой, либо трансцендентальным кретином. Таких книг – и таких писателей – сегодня на рынке и без меня полно. Так что спасибо.
>>

<< Но телевидение пришло в дом Кингов относительно поздно, и я этому рад. Если подумать, я принадлежу к весьма избранной группе: последней горсточке американских писателей, научившихся читать и писать раньше, чем глотать ежедневную порцию видеочуши. Может, это и не важно. И все-таки если хочешь быть писателем, то не самый худший вариант – ободрать шнур телевизора, намотать его на стальной костыль и ткнуть вилку в розетку – посмотреть, что и где вылетит.
>>

<< Нет на свете Свалки Идей, нет Центрального Хранилища, нет Острова Погибших Бестселлеров. Хорошие идеи рассказов приходят в буквальном смысле ниоткуда, падают прямо на голову с ясного неба: две совершенно отдельные мысли сцепляются вместе, и под солнцем возникает что-то новое. Ваша работа не искать эти идеи, а узнать их, когда они появятся.
>>

<< Когда ты еще слишком молод, чтобы бриться, оптимизм – вполне естественная реакция на неудачу.
>>

<< К черту милое, к черту воодушевляющее, к черту Белоснежку с ее семью занюханными гномами. В тринадцать лет мне нужны были чудовища, пожирающие целый город, радиоактивные трупы, выходящие из океана и поедающие серфингистов, девки в черных лифчиках, похожие на шоферских подстилок.
>>

далі...

читаю іствікських відьом і слухаю тіамат.
і, звісно ж, візуальна складова настрою - будиночки annie owens.

[597x699]

ще...