календарик сказав, шо сьогодні - день усміхнених кам'яних левів. я таких кілька знаю...

/календарик сказал, что сегодня - день улыбающихся каменных львов. я таких нескольких знаю.../

[525x688]

трошечки львова...

гай ренні (Gaye Rennie) - дівчина місяця у плейбої у квітні 1968 року (ах, цей шістдесят восьмий).
народилася 21 вересня 1949 в лос-анджелесі. на момент зйомки її виміри - 89-61-89.
не знаю, шо вам про неї цікавого розказати. вона мені нагадує одну молоду поетку. обличчям і зачіскою :)

гай ренни (Gaye Rennie) - девушка месяца в плейбое в апреле 1968 (этот шестдесят восьмой...)
родилась 21 сентября 1949 года в лос-анджелесе. на момент съемки ее размеры - 89-61-89.
не знаю, что о ней интересного рассказать. она мне напоминает одну молодую поэтессу. лицом и прической :)

[454x698]

ще...

[276x445]Визначення киці

Киця - це пухнаста система, самодостатня і незалежна, як імператриця
Киця - це погляд з глибин галактичних, це вхід в паралельні світи,
це така таємниця,
вбрана у грацію, у лизанину і в муркотіння.
Коли вона робить прохід, антена хвоста поглинає пульсуючі сновидіння.
Киця - це дослідний центр, і для неї довколишнє - невичерпне.
Носик її, наїжачений вусами, дбає де біле, де чорне.
Варта вух перевіряє шумам, звукам і шелестам візу в пашпортах.
Ротик її на замку, та до часу, і в ньому ув'язнено ніжного чорта.
- Риби, мишва і птахове! Мешканці трьох стихій!
Полум'я пізнання кличе вас на конґрес!
Киця - уважний слухач, ви сповідайтеся їй -
самі собою вирішуються проблеми ніг, і плес, і небес…
Шахівниця ґравітаційна, заокруглення простору, стеження
за петлянням мушви, медитація, позіхання і ніження
розглядання з вікна колообігу часу чи звістка,
що нарешті потрапили всі ми у тотальне теперішнє.
Киця - постмодерністка.
Пощо її нагромадження глупств, і томиська нявчань, і манірний заброда
з-за морів, що вивчав сто наук і мистецтв - нашу кицю
розмалювала Природа
чи Господь. Вона - зрима краса. І здобута вона мета.
Та бодай раз на рік потребує, дурепа, кота!

(photo by Sheila Smart)

гаразд, я розповім вам про львів.
це був чудовий тиждень, але вербалізувати його навряд чи вдасться. ну, ви знаєте: у двох кварталах від площі ринок стільки чудових кнайп, а ми жили на площі ринок, 15, і в нас була мансарда з більярдом, і навіть непитущі істоти в таких умовах потрапляють у якийсь gap, в якому відбувається купа всього, а якшо розповідати про це - то вийде чотири речення.
у кожному разі.
львів зустрів нас тепло. тобто на під'їздах до львова справді був сніг, як обіцяли прогнози погоди й усі знайомі. а в самому львові - страшне бажання ходити без пальтечка, сидіти в кнайпах під відкритим небом і навіть іноді мокнути під дощем, уже не літнім, але все ще добрим. першого дня в дзизі вірші з цукерки сказали мені вустами андруховича, шо "ще о шостій ранку пітьма, непочатий сніг, наче луг", і то була чистісінька правда (ну, може трошки перегин щодо "непочатий" - але чого не пробачиш поетам).
узагалі в мене зараз цілий вагон цукеркових віршів із дзиги - здається, цього разу ми її найчастіше радували своєю присутністю.
моє особисте відкриття - цукерня "фреска", куди я вже давно хотіла зайти й тільки тепер добралася. у них зворушливі дзвонички для виклику офіціанток і стільки неймовірних чоколяд, шо аж перестає бути страшно за добову норму калорій. мене покорив шоколад із перцем.
мері масово фотографувала львівських левів (правда, в цьому "масово" слід зважати на те, шо ми за площу ринок не сильно й виходили... тому лев'ячий контингент відповідний. а на личаківський цвинтар збиралися в п'ятницю, коли всю ніч і весь ранок лив дощ - зрозуміло, шо це теж лишилося на майбутнє. не востаннє все-таки). може, колись поділюся тим, шо в неї вийшло.
мансарда з більярдом порятувала нас від прогулянок нічним львовом (не знаю, добре це чи не дуже, нічний львів безмежно гарний, і радує, шо людей там майже нема) і від нудьги зранку, коли ото роздупляєшся й розумієш, шо всі ше спатимуть довго й нудно. бо, незважаючи на відсутність нічних прогулянок, нічні посиденьки були глобальні. ну добре. я йшла спати перша. але я просто занадто люблю спати. і встигла полюбити прокидатися під бій годинника на ратуші - лежати й рахувати, котра це вже й чи не проспала я ше другого пришестя чи хоча б обіду.
на книжковій блошці на федорова купила собі "ляльку" пруса й "попіл" жеромського. це шоб готуватися до завтрашньої (ага, між іншим, а я тут сиджу й пишу дурниці про львів) контрольної з польського модернізму. з тою самою метою - антологію польської поезії. і зовсім просто так - колективну монографію з промовистою назвою "шизофренія". люблю книжечки =)
ше до настрою - я когось шукала у львові й когось не знайшла. втім. і від цього зовсім не сумно.
оцей равличок, який наче підводить підсумок під моєю історією (яка насправді завжди - історія про вічне повернення до цього дощового, похмурого, прекрасного міста) - вид знизу наших сходів, якими ми щодня бігали туди-сюди між площею ринок і своїм затишним четвертим поверхом. якісь вони... символічні.

[700x371]

ше одна науково-популярна праця чудового стівена кінга.
незважаючи на його нелюбов до теоретиків (найбільше дістається викладачам літератури й психоаналітикам - ну шо ж, живі автори такі прмхливі...), моя філологічна сутність у захваті. однозначно раджу. зверху він начебто зовсім простий; але на інтуїтивному рівні йому вдається схопити принципи осовних літературознавчих методів - найбільше мене порадували (й мені знадобилися) інсайти щодо рецептивних теорій.

[290x472]<< Жанр, о котором мы говорим, воплощается ли он в книгах, фильмах или телепрограммах, в сущности, представляет собой одно: вымышленные страхи. И один из самых частых вопросов, который задают люди, уловившие сей парадокс (хотя, может быть, и не вполне его осознавшие), звучит так: зачем вы сочиняете ужасы, когда в мире и так хватает ужасов настоящих?
Ответ, вероятно, будет таков: мы описываем выдуманные ужасы, чтобы помочь людям справиться с реальными.
>>

<< Аллегория присутствует здесь лишь потому, что она задана заранее, ее невозможно избежать. Ужас притягивает нас, потому что позволяет символически выразить то, что мы боимся сказать прямо; он дает нам возможность проявить эмоции, которые в обществе принято сдерживать. Фильм ужасов – это приглашение порадовать себя нестандартным, антиобщественным поведением – беспричинным насилием, осуществлением тайных мечтаний о власти – и получить возможность выразить свои самые глубинные страхи. Кроме того – и это, возможно, важнее всего остального, – роман или фильм ужасов позволяет человеку слиться с толпой, стать полностью общественным существом, уничтожить чужака.
>>

<< Когда мы беремся за страшную книгу или смотрим фильм ужасов, мы снимаем привычную шляпу под названием “хеппи-энд”. И ждем, когда нам скажут то, о чем мы и сами подозреваем: что все кончается плохо.
>>

<< Мы встретились с чудовищем, и, как говорит Питер Страуб в своей “Истории с привидениями”, оказалось, что оно – это мы сами.
>>

<< Есть одна особенность, делающая искусство силой, с которой приходится считаться даже тем, кто об искусстве не думает, – это та систематичность, с какой миф поглощает правду.., и при этом не страдает ни отрыжкой, ни несварением желудка.
>>

<< У всех бывают дурные сны, и мы, писатели, стараемся использовать их повыгоднее.
>>

more...

ніл гейман у моєму перекладі.
мені здається, шо вийшло симпатично.

/нил гейман в моем переводе.
кажется, ничего так получилось/.

ЗАМКИ

Ми ділимося казками –
не тільки як батько з дочкою, просто як люди.
Я всоте тобі починаю:
«Жила колись дівчинка, звана Золотоволоска,
бо в неї волосся було золотисте й довге,
якось до лісу пішла вона й там побачила…»
«Корів», - ти продовжуєш впевнено,
пригадуючи корів, яких бачила в лісі
колись біля нашого дому.
«Ну так, це можливо, корів вона теж побачила,
але головне – знайшла серед лісу будинок».
«Такий велетенський будинок», - ти мені кажеш.
«Та ні, він був зовсім крихітний, чистий, ошатний».
«Такий велетенський».
Ти впевнена, як і кожна дворічна дитина.
Хотів би я бути так само твердим у переконаннях.
«А й справді, там був велетенський будинок,
вона увійшла»…
продовження й оригінал...

список текстів, рекомендованих стівеном кінгом у Danse Macabre. зірочкою відмічені особливо важливі книжки.
от розгребуся з польским модернізмом...

/список текстов, рекомендованных стивеном кингом в Danse Macabre. звездочкой отмечены особо важные книги
вот разгребусь с польским модернизмом.../.

Richard Adams. The Plague Dogs; Watership Down*
Robert Aickman. Cold Hand in Mine; Painted Devils
Marcel Ayme. The Walker through Walls
Beryl Bainbridge. Harriet Said
J. G. Ballard. Concrete Island*; High Rise
Charles Beaumont. Hunger*; The Magic Man
Robert Bloch. Pleasant Dreams*; Psycho*
Ray Bradbury. Dandelion Wine; Something Wicked This Way Comes*; The October Country
Joseph Payne Brennan. The Shapes of Midnight*
Frederic Brown. Nightmares and Geezenstacks*

some more...

бачили б ви його руки.
бооже, які в нього руки.
страшно уявити, скільки бароко в мені поміститься, перш ніж вибухнути.
третій день поспіль думаю про катері - або, за коеном, кетрін - текаквіту.

/видели бы вы его руки.
бооже, что у него за руки.
страшно представить, сколько барокко во мне поместится, прежде чем взорваться.
третий день подряд думаю о катери - или, как у коэна, кетрин - текаквите./

variations (clarissa pavia)

[470x699]

ще...

Это цитата сообщения affinity4you Оригинальное сообщение

David Bowie by Chris Floyd
1999

[показать] [показать]
далее...

рівно так я сьогодні почуваюся. ну, може менш катастрофічно.
ходила по могилянці й замогильним голосом тягнула той єдиний рядок, який звідси пам'ятала =)
і знаєте, польський модернізм тут теж очєнь даже в контексті.

/именно так я сегодня себя чувствую. ну. может, менее катастрофично.
ходила по могилянке и замогильным голосом пела единственную строчку, которую отсюда помнила =)
и знаете, польский модернизм здесь очень даже в контексте/.


Аквариум - Мама, я не могу больше пить

Мама, я не могу больше пить.
Мама, я не могу больше пить
Мама, вылей все, что стоит на столе -
Я не могу больше пить
На мне железный аркан
Я крещусь, когда я вижу стакан
Я не в силах поддерживать этот обман
Мама, я не могу больше пить

Патриоты скажут, что я дал слабину
Практически продал родную страну
Им легко, а я иду ко дну
Я гляжу, как истончается нить
Я не валял дурака
Тридцать пять лет от звонка до звонка
Но мне не вытравить из себя чужака
Мама, я не могу больше пить

Мама, я не могу больше пить
Мама, я не могу больше пить
Мама, позвони всем моим друзьям
Скажи им - я не могу больше пить
Вот она - пропасть во ржи
Под босыми ногами ножи
Как достало жить не по лжи -
Мама, я не могу больше пить

Скажи моим братьям, что теперь я большой
Скажи сестре, что я болен душой
Я мог бы быть обычным человеком
Но я упустил эту роль
Зашел в бесконечный лес
Гляжу вверх, но я не вижу небес
Скажи в церкви, что во всех дверях стоит бес -
Демон Алкоголь

Мама, я не могу больше пить
Мама, я не могу больше пить
Мама, вылей все, что стоит на столе -
Я не могу больше пить
На мне железный аркан
Я крещусь когда я вижу стакан
Я не в силах поддерживать этот обман
Мама, я не могу больше пить

Mike Libby і його Insect Lab

[653x486]

+14

а тепер - музики.
по-перше, нову альбому Vперше 4ую (мені подобається їх так писати, але не подобається перемикати розкладку) можна стягнути в них на сайті: v4.kiev.ua. раніше не чутого там мало, але воно все в хорошій якості й навіть з виправленою граматикою в тексті "боже, храни" (цікаво, це мене одну так страшенно радує? :)). з нового-пренового там є пісня "есенин", яка стилістикою нагадує шевчука.
по-друге, я розумію, як вам тяжко через те, шо вас не було на відкритті клубу творчої молоді в смолоскипі, посєму викладаю трошки відео звідтам (знову ж, стибзеного із сайту. а ше на сайті є вагон фотографій, ну просто ельдорадо якесь). і спробуйте сказати, шо вони не прекрасні. дожену і стукну :)

/а теперь - музыки. поскольку перевести предыдущий пост на русский я все равно не осилю, могу только сказать, что главное в нем - вот эти парни. и кофе по-венгерски, но это уже совсем личное :)
во-первых, новую альбому Vперше 4ую (переводится как "впервые слышу"; я очень люблю писать их именно так, но очень не люблю переключать раскладку) можно стянуть на их сайте: v4.kiev.ua. из раньше совсем не слышанного (по крайней мере, мной) там немного, зато оно в хорошем качестве и даже с исправленной грамматикой в песне "боже, храни" (интересно, это только меня так радует? :)). из совершенно нового - песня "есенин", стилистикой очень напоминающая шевчука.
во-вторых, немножко видео из открытия клуба творческой молодежи (опять же, стянуто из сайта. еще на сайте есть вагон фоток, просто эльдорадо какое-то). и попробуйте сказать, что они не прекрасны. догоню и стукну :)/

не треба



ще...

мені тут нагадали, шо я досі не поділилася реляціями з відкриття клубу творчої молоді, куди нас занесло замість того, шоб занести в театр (реляціями з театру, куди мене саму занесло наступного дня, я теж, утім, ше не поділилася, але там так багато важливого про лені ріфеншталь і співвідношення моралі й мистецтва, шо якось іншим разом. наприклад, після третього походу на п'єсу - я на неї таки збираюся знову, 17 жовтня, здається). шото не хотілося писати за жизнь. а сьогодні у мене вихідний, в колонках - френк синатра з девідом бові (окремо, канєшно жи; але круто би було, якби вони якось разом пограли), півкілограма чорного шоколаду в заначці й багато чаю, то чому б не розповісти вам про шось прекрасне.
основний дотеп щодо відкриття сезону полягав у тому, шо скиба в своїй жежешечці, анонсуючи це феєричне дійство, переплутав місяці й запросив усіх на 22 жовтня. декого він запрошував телефонно (мене, наприклад, хє-хє), тому дехто таки прийшов. але взагалі було безмежно камерно (майже як на презентації бриниха в "смолоскипі" - нас було, здається, шестеро всього тоді). я спочатку збиралася піти, а тоді збиралася не піти, бо хотілося повести лєну в театр на "марлені", а вона могла тільки у вівторок. правда, потім виявилося, шо скиба знає чарівне слово (три чарівних слова), які й мене, і лєну, яка взагалі не сильно хотіла в театр (тут смайлєк), переконали, шо всі театри можуть почекати до завтра. я вам відкрию ці три слова, якшо ви обіцяєте не використовувати їх всує. отож, скиба сказав "будуть вперше чую", й ейсід пішов додому по стіхі. і навіть спробував не спізнитися - хоча "спізнитися в смолоскип" то який-то абсурд. це хіба шо треба прийти через дві години після запланованого початку (шо деякі дєятєлі культури і примудрилися зробити того вечора).
"вперше чую" справді були, і, шо дуже порадувало, грали вони більше, ніж будь-хто читав. ви не подумайте, я люблю поетів, особливо скибу, але там було ну дууже камерно, всі свої й усі знайомі (крім красівих байкерів, які прийшли з "вперше чую" - і кльово, бо вони хоч трохи розбивили тотальний дєвішнік; ну і крім лєни, але вона була зі мною, тому теж своя).
після поетічєскі-музично-пізнавального вечора (там я дізналася, шо прекрасний і чудовий леонрад коен був єдиним, кому дженіс джоплін зробила мінєт в ліфті; треба погуглити, кстатє, це ж які культурно-історичні контексти...)))) ми вициганили у "вперше чую" диски з їхнім новим альбомом і автографами й пішли в "очеретяний кіт" пити шось. кефір у мене до того часу скінчився, так шо всьо равно треба було шото думати. після тривалих сумнівів зійшлися на коньяку. а ше в "очеретяному коті" неймовірно смачна кава по-угорськи (слухайте, її ше десь у києві готують узагалі?). потім прєкрасні музиканти пішли на набережну до байкерів, лишилися тільки прєкрасні поетки і скиба й ше хто-то, хто пізніше підійшов. ше пізніше ми з лєною теж пішли на набережну, але не до байкерів, а просто.
а наступного дня лєна поїхала назад в москву (зате в неї тепер є альбом "вперше чую" з автографами), а я пішла на пари і в театр.
якось так.
будь-які музики й посиланнячка ризикують загубитися в цьому надмірі буков, тому їх окремим постом.
прям шшас, оце тільки заварю свіжого чаю.

ляльки з баранятками від чудової chloe remiat

[400x400]

ще...

як виявилося, досвід епатажного відкушування голів кажанчикам у світову культуру прийшов не з оззі осборном (ну, ви знаєте цю історію). у "таємному житті сальвадора далі, розказаному ним самим", яке я зараз читаю (і за яким писатиму - принаймні спробую - есе на аксіологію), є прекрасний пасаж, який доводить, шо в цьому світі ніщо не нове - навіть якшо оззі поняття не мав про цей даліанський сюжет.

как оказалось, опыт эпатажного откусывания голов летучим мышкам в мировую культуру пришел не с оззи осборном (ну, вы знаете эту историю). в "тайной жизни сальвадора дали, расказанной им самим", которую я сейчас читаю (и по которой буду - или хотя бы попробую - писать эссе на аксиологию), есть прекрасный пассаж, доказывающий, что ничто не ново под луной - даже если оззи понятия не имел об этом далианском сюжете.

[320x397] [308x397]

Моя красавица с вуалью хочет взять меня за руку. Но я не даю руки. Я хочу идти один. Когда мы подходим к дому, нас встречает мой двадцатилетний кузен. На плече у него карабин, а в поднятой руке что-то непонятное, что он хочет показать нам. Подходим поближе и различаем: это маленькая летучая мышь, кузен ранил ее в крыло. Входим в дом. Кузен кладет животное в металлическое ведерце и отдает его мне. Я так счастлив! Бегу в купальню – одно из любимейших моих мест в доме. Там в перевернутом стакане у меня уже есть божьи коровки, металлически мерцающие на листочках мяты. Туда же сую светляка и кладу стакан в ведерце, где съежилась летучая мышь. Час перед ужином проходит в каком-то бреду. Я вовсю трезвоню о летучей мыши, о том, как горячо ее люблю. То и дело ласкаю и целую ее шерстистую головку. На следующее утро страшный спектакль продолжается. Стакан перевернут, божьи коровки получили вольную, светляк исчез, а летучая мышь, кишащая муравьями, хрипит раскрытой пастью, обнажая мелкие стариковские зубки. В этот то момент перед решетчатой дверью и появляется дама с вуалью. Я хватаю камень, запускаю в нее – и промахиваюсь. Она смотрит на меня с удивлением и нежным любопытством. Я весь дрожу, мне невыносимо стыдно. И вдруг я делаю нечто ужасное, от чего дама испуганно кричит. Хватаю летучую мышь, как бы желая пожалеть ее, приласкать, а на самом деле – причинить боль, и кусаю животное, с такой силой лязгнув зубами, что его голова, как мне показалось, чуть ли не распалась надвое. Содрогнувшись, я бросаю летучую мышь в бассейн и бегу прочь. Овальное зеркало бассейна и без того усеяно черными гниющими фигами, падающими с нависающей ветви большого дерева. Когда через несколько метров я оглядываюсь, то сквозь слезы на глазах различаю среди плавающих фиг лишь расчлененное тельце бедняжки летучей мыши.

просто - божественна.

[572x699]

Marlene Dietrich (1901 - 1992)

thea gilmore - when i'm gone




There's no place in this world where I'll belong when I'm gone
I won't know the right from the wrong when I'm gone
And you won't find me singin' on this song when I'm gone
So I guess I'll have to do it while I'm here

And I won't breathe the bracing air when I'm gone
And I can't even worry 'bout my cares when I'm gone
Won't be asked to do my share when I'm gone
So I guess I'll have to do it while I'm here

And I won't be running from the rain when I'm gone
And I can't even suffer from the pain when I'm gone
I can't say who's to praise and who's to blame when I'm gone
So I guess I'll have to do it while I'm here

Won't see the golden of the sun when I'm gone
And the evenings and the mornings will be one when I'm gone
I can't be singing louder than the guns when I'm gone
So I guess I'll have to do it while I'm here

And all my days won't be dances of delight when I'm gone
And the sands will be shifting from my sight when I'm gone
Can't add my name to the fight while I'm gone
So I guess I'll have to do it while I'm here

I won't be laughing at the lies when I'm gone
And I can't question how or when or why when I'm gone
Can't live proud enough to die when I'm gone
So I guess I'll have to do it while I'm here

And there's no place in this world where I'll belong when I'm gone
I won't know the right from the wrong when I'm gone
You won't find me singin' on this song when I'm gone
So I guess I'll have to do it
I guess I'll have to do it
I guess I'll have to do it while I'm here

іще трошки прекрасного пітера акройда.
стилізація просто розкішна. суцільний вайлд =)

Милейший кюре вообразил, будто я переживаю великую скорбь; однажды, когда я преклонил колени перед алтарем, он тихонько подошел ко мне и прошептал: «Господь милостив – ваши молитвы будут услышаны, сударь». Я громко ответил ему – шептать я не мог, – что все мои молитвы до одной были услышаны, потому-то я и прихожу каждый день к нему в церковь в печали.

[241x400]***

Уродливое внушает страх – Веласкес знал это, когда писал своих карликов, – но сломленное и жалкое не более чем тривиально.

***

И все же одно дело – ходить своими путями, чувствуя, что ты не такой, как прочие, иное дело – знать, что ты всеми отвергнут.

***

До чего же интересной становится жизнь, когда сам перестаешь быть ее частью.

***

Когда ты перестаешь изменять мир, он начинает изменять тебя

***

Мир всегда смеется над своими трагедиями – иначе ему их не пережить.

***

Разумеется, мы получаем не то, чего хотим, а то, что нам назначено, – я глубоко заблуждался на этот счет. Или, лучше сказать, жизнь под конец открыла мне истину, которую знал По, а я старался не знать: мы не ведаем, чего на самом деле хотим, и в итоге окольными путями, волей случая все равно приходим к цели, которая заложена в нас с самого начала.

***

Есть писатели, у которых всякий прилив искренности непременно сопровождается подробными воспоминаниями о юных годах – видимо, это было неповторимое время, когда они обладали хоть какой-то толикой воображения.

***

далі...

герой "сьомої печаті" бергмана грав зі смертю в шахи.
мабуть, якшо запропонувати смерті захопливу книжку, результат буде не гірший (слухайте, я майже певна, шо десь уже бачила цей сюжет... і йдеться не про пруста, для якого писання було терапією й порятунком, і не про інші схожі метафоричні випадки, а про дуже прямий мотив - смерті так цікаво, шо ж вигадає автор, шо він цим її, зовсім осяжну, антропоморфну й навіть стереотипну, своїм писанням утримує. але звідки воно?).
у кожному разі - чудові бібліофілійні фігурки Strange Studios. цікаво, кого читає ця смертя?

/герой "седьмой печати" бергмана играл в шахматы со смертью.
наверно, если предложить смерти увлекательную книгу, результат получится не хуже (слушайте, я почти уверена, что уже видела где-то этот сюжет... и речь не о прусте, для которого письмо было терапией и спасением, и не о других похожих метафорических случаях, а об очень прямом мотиве - смерти так интересно, что же придумает автор, что он ее, вполне осязаемую, антропоморфную и даже стереотипную, своим письмом сдерживает. но откуда это?).
в любом случае - чудесные библиофилические фигурки Strange Studios. интересно, кого читает эта смертечка?/

[699x539]

ще...

це невиправно. зовсім-зовсім.
але чорт, на світі надто мало ідеальних істот (за моїми підрахунками - дві).
про outside та інші речі.
ночі затишної.

это неисправимо. совершенно.
но черт, в мире слишком мало идеальных существ (по моим подсчетам - два).
об outside и другом.
уютной ночи.




ще...