[451x516]
Якщо неможна змалювати щастя,
Що ледве уміщається в душі,
Змалюй обличчя усмішкою ясне,
І очі,наче зорі у ночі.
Якщо неможна змалювати втому,
Від суму, що дарує тихий біль
Змалюй сльозу прозору й невагому,
Важка ж печаль захована у ній.
яКЩО КОХАННЯ ВАЖКО ЗМАЛЬВАТИ,
Ну що ж,нехай...залишимо як є,
Бо почуття це важко описати,
Воно таке- у кожного своє......

[668x593]
Чому на світі так буває
Любов шалена враз згорає,
А може, не було кохання
Слізьми не змити ті страждання,
Не змити сум той, сподівання,
Які були....
Я впевнена, було кохання
Ті поцілунки, обіймання
Та навіть і було страждання,
Був і смуток і зітхання,
Та де ж ти пропадав до рання,
Ти з нею був....
Кохаючи її, мені ти в очі клявся,
Що вже давно ти в мене закохався,
Дивився мило в очі й посміхався,
Даремно я тобі весь час той довіряла,
Бо зараз доленьку свою зломала
За тебе, милий....

[500x335]
Падают листья
один за одним,
Минуты життейские
летят все быстрее
И ты остаешся
в том мире одним,
В том мире,
в котором не плачут.
Но ты сотворил
себе адскую жизнь
В которую шагаешь несмело,
А листья летят
один за одним,
И годы идут неумело.

Смотрю у краткой на тебя,
Любуюсь я тобой одним
И на заборе смело я
Пишу лишь "Оля + Вадим"
[410x543]

[591x418]
Вони зустрілися літом два роки назад.Безтурботні дві людини, які навіть не могли уявити, що зараз з ними може таке бути.......Спочатку його погляд....Ії подружки казали, що він "втюрився в тебе", вона так глянула на них і пішла собі далі....Та вона відчула тоді його погляд, він просто прожигав її навскрізь....., вона обернулася......і наче блискавка пролетіла між ними.Вона тоді подумала..."в нього є дівчина, що я собі думаю...", та, на жаль, в таких моментах думати не потрібно, адже серцю не накажеш.День....другий....Вона його бачила з іншою, та все ж відчувала, як його серце рветься до неї...Наступної ночі вони були разом....Ні про що не думали, просто насолоджувались один одним....Вдень вони також не розлучалися......Спочатку вони ховалися від інших очей, невідомо чому, може, тому, що він боявся, що побачить його дівчина, а може, просто боялися, що хтось наврочить їхньому щастю....Ці незабутні вечори, ці сонячні дні вони не забудуть повік.При людях вони були, як друг з подружкою, але потім було важко ховатися, просто не дивитися один на одного вони не могли....Якось вона запитала, чи прийде він взавтра, він відповів "я не знаю, адже в мене є Аня....".Це для неї було, як ніж у серце.Це було після новорічної ночі, яку вони провели разом......Разом....Це слово вона більше не могла промовляти разом з його ім*ям в одному реченні....Вона стала ігнорувати його...Це було їй найважче з-поміж усього....Вона була горда...високо носила свою дівочу гордість.Подружки казали, щоб та плюнула на ту гордість, підійшла до нього, прижала до себе і ніколи більш не відпускала.Але вона не така....Вона горда...Він її залицяльника, свого друга, так загнобив, що після цього його друзі стали називати "сукою", йому було все-рівно, адже він.....гордий.Він старався здружитися з тими, хто дивився на неї....Та якось він оговтався, він сказав, що закоханий в неї, що коли він зі своєю дівчиною, він думає лише про мене, що коли я з кимось іншим, він божеволіє.Це такі довгожданні слова були для неї....Вони знову були разом....Вони не розлючалися, їм так добре було разом....Та щастя їх знову зрадило, вони знову розійшлися.....Він гордий.....Вона горда.....Хто зробить знову перший крок???????Це був він, та вона......горда.Вона його відкинула.Вона сама себе переконувала в тому, що зробила правильно.....,адже вона горда......Та сльози на її очах свідчили про те, що вона згодна на все, щоб тоді піти з ним....Йому було боляче, вона це розуміла, але їй........вона не могла......вона нічого не могла......Він знову підійшов до неї так несміливо, боязко....Вона знову відкинула його, точніше не вона, а її гордість......Так, адже вона горда.........Зараз в нього є дівчина, у неї є хлопець....Вона проводить вечори в обіймах з іншим, він розповідає друзям, що його нова дівчина просто богиня.Вони вже йдуть по своєму життєвому шляху окремо....Та всі знають і пам*ятають, що між ними було....І ця згадка завжди буде берегтися в їхніх серцях....Якось він стояв зі своєю, вона йшла з своїм хлопцем, їхні погляди зустрілися, вони відчули потяг один до одного, вони відчули бажання бути разом, вона відчуває шалений потяг до нього.Тільки вони могли прочитати в очах один одного тоді, що вони хочуть.Та він гордий.......і вона............горда.Ви запитаєте, а звідки я можу знати всі ці подробиці серця та душі.А просто я та сама дівчина, яка була занадто горда........І що я маю???????Зараз сиджу зі своєю гордістю і страждаю.Дівчата, робіть те, що велить вам серце, а не те, що думає голова, адже гордість не зможе приголубити і кохати так ніжно, як це може зробити той, заради кого можна кинути гордість під ноги і затоптати її.

Вона і він
Завжди були разом....Їхні серця завжди билися в унісон.Він співав їй під гітару пісні, вона його кохала шалено і ніжно.Їхні руки завжди були одна в одній.Заходи і сходи сонця вони завжди зустрічали разом.Від них просто відбивалося сонце, адже вони були світліші від нього.Вночі їм ніколи не було темно, адже її очі світилися від щастя так яскраво, що, якщо б хтось, крім нього, глянув в них, він би осліпнув.Їм заздрили зорі, адже вони завжди були разом, а зорі не можуть знаходитись так близько одна до одної.Важко було їм, коли вони розлучалися ненадовго.Він не міг вчитися, вона на уроках лише думала про нього.Вони розуміли, що це вічне кохання, яке приходить лиш раз на сто років.Вона засинала без нього з сльозами на очах, а він взагалі не міг спати без неї.Вони ходили по одинці, так, наче, у них забрали неземні сили душу і серце і тримали у себе аж до поки вони знову не зустрінуться.Вони знову разом, серце не хоче відпускати один одного ні на мить.Її ніжні губи він цілував би вічно.Вона топилася в його бездонних, неземних, карих очах.Вони забирали її в полон, і вона піддавалася їм, адже, що може бути прекрасніше."Невже таке існує",-дивувалися люди.Вони просто могли сидіти годинами і дивитися один на одного.Їм не хотілося їсти, вони годували один одного своїм коханням, їм не хотілося спати, бо боялися, що можуть прокинутися вже не разом, їм не хотілося жити один без одного.Він знав кожну клітинку її тендітного тіла, вона знала кожний рух його.Вони були єдиним цілим.Він дарував їй себе, а вона йому-себе.
Того ранку вона відчувала щось погане в душі.Вона не знала, що коїться...На дворі була велика злива.Вона чекала на його прихід, а його все не було...Вона відчула його серця крик.Вона, не задумуючись ні над чим, побігла боса кудись Вона не знала, куди вона біжить, але вона бігла, не помічаючи, що її ноги були всі в крові.А злива почалася ще сильніша.Її ноги несли самі.Вона прибігла до того їхнього улюбленого місця, де вони провели всі ці безтурботні роки.Вона побачила свої улюблені білі троянди, а біля них лежало її життя.Це був він.........Його серце вже не билося.Вона почала його цілувати, вона почала кричати, це кричало її серце, яке просто не могло битися без нього.Вона лягла біля нього, дощ змивав її сльози, її солоні сльози........Та її сліз було більше, чим цієї зливи.Вона заснула.
Пройшов день...........Вона прокинулась, а біля неї лежав він, він промовив:"Кохана, ти прокинулась?".Вона обійняла його так сильно і сказала:"Я більше ніколи не буду спати, ти - моє життя....Ти моє серце, і якщо ти підеш, воно перестане битися........"
[600x456]

Добро пожаловать!!!!
[583x270]