[показать]
[показать]Просто удивлена малоизвестностью этого польского чуда. Пирожок, а скорее — тортик, просто чудо как хорош. Нежный и совсем не приторный. Думаю, если вы рискнёте его приготовить, то сделаете это потом ещё не раз.
| Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні. Лилась пожежі вулканічна лава. Горіла хата. Ніч здавалась днем. І захлиналась наша переправа через Дніпро — водою і вогнем. Гула земля. Сусідський плакав хлопчик. Хрестилась баба, і кінчався хліб. Двигтів отой вузесенький окопчик, де дві сім'ї тулились кілька діб. О перший біль тих не дитячих вражень, який він слід на серці залиша! Як невимовне віршами не скажеш, чи не німою зробиться душа?! Це вже було ні зайчиком, ні вовком — кривавий світ, обвуглена зоря! — а я писала мало не осколком великі букви, щойно з букваря, — той перший віршик, притулившись скраю, щоб присвітила поночі війна. Який він був, я вже не пам'ятаю. Снаряд упав — осипалась стіна. Ліна Костенко | Мой первый стих, написанный в окопе На взрывом развороченной стене, Когда теряло звёзды в гороскопе Расстрелянное детство на войне. Лилась огнём с небес вулкана лава. Горела хата. Ночь казалась днём. Захлебывалась наша переправа, И Днепр взлетал – водою и огнём. Земля гудела. Страшно плакал мальчик. Крестилась баба, и кончался хлеб. Трясло от взрывов узенький окопчик, Где мы ютились волею судеб. О жуткий страх недетских тех сражений, Какой же от него на сердце след! Как передать стихами? Да сумею ль, Чтобы душе навек не онеметь? То прыгало не зайчиком, не волком – Кровавый свет, обуглена заря! Я выводила чуть ли не осколком Большие буквы, как из букваря, Стишок тот первый, к краю прислоняясь, Чтоб посветила в темноте война. Какой стишок, теперь уж и не знаю. Снаряд упал – осыпалась стена. Анна Дудка |
[275x183] |
[показать] | [показать]фото: Shutterstock |