- Ні, внученько. Кохання - це коли пам"ятаєш в чому він був одягнутий на побаченнях. А якщо пам"ятаєщ себе - то це закоханість. Склади іграшки в коробку, дитинко.
_______________________________________________________________
- Бабусю скажи мені, коли наступає час прощатися? Може краще розійтися після першої ж ночі, поки немає неоправданих надій, не чекати сварок і непотрібних пояснень, просто піти залишивши на пам"ять просто збентежений приємний спогад. Або після багатьох-багатьох ночей, коли все само по собі невідомо куди і невідомо чому зникне, таке собі спокійне розстанвання без болю, надривів, крику.
- Тут все дуже просто внученько. Вирушати треба не після якоїсь визначеної кількості ночей, а першого ж ранку, коли тобі не захочеться встати раніше і приготувати йому сніданок. Напої його тоді чаєм, поцілуй на прощання і закрий двері.
_______________________________________________________________
- Бабусю він мені і досі сниться....
- Пам"ятаєш торішній сніг...?
- До чого тут торішній сніг. Я ж поради хотіла у тебе спитати, а не про погоду говорити...
- А я тобі внучко її вже і дала. Коли ще болить, коли не до кінця забулося, якщо всередині ще щось здригається, то скажи мовчки про себе :"Торішній сніг." І спробуй віднестися до всього, що у Вас було так само. Неможливо зберегти сніжинку вліку, - приходить і її час розтанути. І хоч тобі важко зараз в це повірити, пам"ятай, обов"язково випаде новий сніг. Просто довірся часу і діждися його, нового, чистого, першого снігопаду. Але якщо ти і досі сумуєш за тим, що було - просто повторюй про себе :"торішній сніг, торішній сніг, торішній сніг"
______________________________________________________________
- Бабусю, я буду боротись за своє кохання.... Я не віддам його просто так... не опущу руки, не здамся без бою....
- Внученько - пам"яаєш таку улюблену гру школярів, коли треба бігати навколо стільців, яких менше ніж гравців. А коли закінчується музика треба зайняти стілець першим... Внученько ти ж граєш в ту саму гру, коли намагаєшся боротися... Навіщо бігати удвох, а то і утрьох довкола одного стільця, намагаючись перехитрити суперниць і зайняти стілець першим, смішити оточуючих, злитись і нервуватись...
Озирнись довкола, біля стінки стільки вільних стільців... ти вже доросла внученько, пора перестати грати в дитячі іграшки...
____________________________________________________________________
-Бабусю, чому мені так боляче? Я ревную його навіть до жіночих імен, які він називає.... Коли він не піднімає слухавку - я тут же уявляю, що він з іншою.... Коли він розповідає про якусь жінку, я одразу починаю думати чи "було" у них... Я ревную його до колишніх, до друзів, до колег на роботі, до випадкових знайомих... Як перстати себе мучити бабусю?
- Внученько, ревнощі - це брехливе відчуття. Ти не ревнуєш, ти боїшся втратити. Але ти не бійся, бо це пустий страх. Адже якщо приводу немає, то ревнувати безглуздо, а якщо він є, то ревнувати вже пізно.
_________________________________________________________________
- Всі чоловіки однакові. Варто йому лише сказати мені "привіт", як я вже знаю, як він поводитиметься далі, які анегдоти розповідатиме, як буде посміхатися, як торкатиметься, як буде сваритися і йти геть...
- Ти не права внученько. Всі чоловіки різні. Просто нам подобаються схожі чоловіки. Тобі подобаються скромні, домашні? Тоді чому ти нарікаєш, що знову попався зануда, який нікуди не хоче виходити з будинку? Якщо ти вибираєш чоловіка "душу компанії", тоді не дивуйся , що частенько доведеться його ділити з друзями, а часто і з "подругами жіночої статі"... Якщо любиш романтиків, то будь готова не лише до свічок, віршів і шампанського, а і до періодичних депрессій і зникнень, які він буде поснювати "творчими кризами". Вибираєш чоловіка за яким можеш бути "як за кам"яною стіною", то потім не дивуйся, що в цих стінах не можна знайти дверей на волю... Жінки вибирають схожих чоловіків, а потім дивуються, чого вони всі