ПРО НЕБО

Вона їхала в маршрутці і дивилася на небо. Воно було надто синім, до неприродності синім. Вона ніколи не любила цей колір. В неї не було нічого синього в гардеробі, вона ніколи не використовувала синю гуаш при малюванні. Вона попросту тихо ненавиділа цей колір. Він нагадував їй про події п*ятирічної давності. Нагадував про те, що зараз її могло тут попросту не бути.... Вона не любила думати про це, але небо.... Воно раніше ніколи е було таким синім, чи вона просто не помічала цього..... А може то пити менше треба? Але ж вона зовсім не п*яна....
Дивні люди... Вони можуть стояти в маршрутці і не сісти поруч з нею... Невже вона стала такою страшною?? Чи вони так сильно бояться тих шестірок на її лівій руці?? Подумаєш собі, антихрист....
Вона думала про те, що життя її котиться під три чорти... ІЦ що ці три чорти аж ніяк не з її історії. Вона не хотіла бачити тих чортів... О, а один вуйко заявив, що чорт – це явище. Того вона не хотіла бачити таке явище в своєму житті. А пити менше треба, зелені чоловічки це теж явище? Але їх вона ще ніколи не бачила... А чортів бачила, на тверезу голову, в себе в хаті.... В неї там взагалі суцільне пекло, чортівня всяка, демонята, дурдом, тобто дурхата....
Вона подумала про те, що останні п*ять років вона могла пролежати десь під землею. НЄ. Не так, тіло її могло вже розкластися за цих п*ять років, а вона жила б собі..... Життя цього в неї б не було... Було б тільки багато крові, болю, п*ять років тому. Як наслідок вона розучилася відчувати біль, смуток, радість... Для неї всі почуття дули зосередженні десь в логічній області правої, ой, нє, лівої півкулі мозку.
Вона була втраченою. В першу чергу сама себе втратила. Вона не хотіла себе бачити, чути, думати про себе. Тому це вже була не вона. Це було щось спотворене, чорне, знищене емоціями і болем. Вона була мертвою всередині. Вона не любила про це говорити і тому видавалася людям веселою, життєрадісною, красивою, хорошою, занадто хорошою, як на людину.
Вона божеволіла від цього синього кольору неба. Тому закрила очі, закрила вуха і втікала від світу... Намагаючись знайти себе в нічному небі. Кольору своєї душі....

В колонках играет - Ария - колизей
Настроение сейчас - буду думати....

«Кто хочет верить – пусть читает «Библию», кто хочет думать – пусть читает Ницше.» В. Холстинин.

В колонках играет - Ария - грязь
Настроение сейчас - Дике(вне)

...Ніхто тобі не буде перечити
Ти захлинешся власним болотом
Ніхто не буде за тобою кричати
Ти підеш на дно разом з своїм злом

Ти побачиш світло над собою
Але воно буде в хмарах недосяжних
Бути тобі серед мертвих живою
Говорити тобі завжди до істот глухих.....

Марго М.

В колонках играет - SOAD - Toxicity
Настроение сейчас - Бамс...

Сьогодні зрозуміла, що наше суспільство хворе правилами... Люди поводяться не так, як їм хочеться, а так як від них вимагає цивілізація... То для чого нам така цивілізація, де кожен займає своє місце, незалежно від тог, чи влаштовує воно його, і не може щось змінити? Люди роблять свою роботу, не бачачи інших перспектив. Вони живуть, напомацки, як малі кошенята, кожен день, говорячи, що їх задовольняє цивілізований світ. Вони раби системи, тої, яку створили самі собі. Вони живуть в клітці, яку створили або вони, або їхні попередники. І не розуміють, що систему можна знищити і з клітки можна вибратися, варто лише захотіти... Але їм простіше залишити все як є. Вони не хочуть напрягати свої атрофовані мізки, щоб усвідомити хто є хто і що є що в цьому світі. Їм важко розрізнити суть речей. Вони хворі. Хронічно і невиліковно.

В колонках играет - Ария
Настроение сейчас - Піти повіситись??

Надворі зовсім стемніло. Вона одягнула улюблені чорні капрі з ланцюгами до кісточок, чорну сорочку, браслети з шипами і пішла гуляти містом. В пошуках когось, хто здатен зрозуміти. В повітрі відчувався холод, до якого вона давно звикла. Він завжди її супроводжував. Холод і самотність. Вона мовчки переставляла ноги по темній землі, не знаючи, не думаючи про те, що там, за наступним поворотом. Якось дивно пахла липа. Вона намагалася знайти когось, хто здатен зрозуміти її божевільну філософію, її музику, її манеру одягатися, її світ... Незважаючи на те, що подруги, друзі, родина давно запевняли її, що того, що вона шукає в природі просто не існує, не існувало, і існувати не може. Але надія помирає останньою, тому вона продовжувала мовчки переставляти ноги і вдихати запах невідомості. В навушниках вуйко кричить: «...Ты без меня хоть застрелись. Все решат, что это твой каприз, повтори его на бис…» На душі надто млосно, безнадія, сум, дивний неприродній спокій... Вона думала про смерть. Вона завжди про неї думала. Смерть стала частиною її думок. Невід*ємною частиною її самої. Смерть стала нею. Вона стала смертю. Тому, не дивно, що не раз побачивши її люди хрестилися, шепотіли: «свят, свят, свят»... Вона давно звикла до цього нерозуміння.
Отож, її зелені, наповнені болем очі, в темноті шукали щось, що здатне зрозуміти. Буд-що, що-завгодно, щось, що здатне зрозуміти її. Їй було байдуже якого воно буде вигляду, кольору, смаку, запаху, і чи буде в цього щось оболонка взагалі. Головне, щоб воно робило вигляд, що йому цікаво, і воно її розуміє. Були випадки, коли хтось робив вигляд, що розуміє її, але це було недовго, бо довго робити вигляд що розумієш коли точно ніц не розумієш – непосильно для слабодухих створінь, що зустрічалися на її шляху. Тож вона крокувала далі. І так могло тривати вічність... Вона не могла ніяк зрозуміти, що, мабуть, її подруги, знайомі, родина були праві. І вона приречена на самотність. Приречена на божевілля.

В колонках играет - SOAD
Настроение сейчас - А шо мене так гребе??

СМЕРТЬ ВІД СМЕРТІ / СУЇЦИД ВІД СУЇЦИДУ

Вона сіла за столик і замовила стакан крові. Офіціант не був упевнений у тому, що у них є такі марципани, та все ж нічого їй не сказав, та пішов. Віна відкрила свіжий номер газети, де на титульному аркуші великими літерами написано «НЕ ХОТІЛА МЕНЕ ЖИВИМ – БУДЕШ МАТИ МЕРТВИМ». Стаття розповідала про самогубство дев*ятнадцятирічного хлопця через нещасливе кохання. Це все звісно дурниці, в іншому випадку вона б взагалі не читала цієї статті, надрукованої надто дрібним шрифтом, якби не. Якби вона не знала цього хлопця. Біля заголовка, надрукованого великими чорними прописними літерами, красувалася фотографія «героя статті» (???). Наніц розірвані вени, купа крові, маленький чорний скелет на рожевій кофтинці. Заключення: самогубство. Підійшов офіціант, чемно вибачившись повідомив, що крові у них немає, може вона замовить щось інше? Вона замовила простої води. Адже у воді трупна отрута розчиняється найкраще. Вона дістала із кишені шприц із чимось темним, і витиснула вмістиме у склянку з водою. Випила. Закрила очі. Померла.

Маргаритка М.

В колонках играет - Evanescence
Настроение сейчас - Тук тук, пане психоаналітику/паталогоанатоме, можна??

ПРО НЕРОЗУМІННЯ/СМЕРТЬ

Вона мовчки допивала каву, втупившись у його бездонні сірі/карі/зелені/голубі/чорні/жовті/червоні очі. Він мовчав. Вона спробувала заговорити, але зрозуміла, що не може. Тому просто мовчки смакувала ковтки гіркої/солодкої чорної кави. Вони не знали один одного. Але здавалося що знали завжди. Глюки/признаки шизухи/дежавю/сон. Він робив вигляд що читає нове геніальне творіння Андруховича/Жадана/Дереша. Він помітив на собі щось зайве, тобто її погляд. Вона продовжувала мовчки сьорбати каву/чай/капучіно/сік/кампот/кров. Ситуація була якась сильно напружена, що зовсім не притаманно для таких випадків. Він відклав книгу. Підвів голову і побачив ніжні/добрі/злі/холодні/пристрасні/шалені/мертві очі, що дивилися на нього, немов прагнучи поглинути весь його світ. Йому стало страшно. Він ще ніколи в житті не бачив таких очей. Це були очі смерті. По шкірі пробіг табун мурахів. Подумав, що пора забиратися звідсіля. Встав, спакував книгу, телефон, ручку, блокнот до рюкзака і направився до виходу. Раптом йому здалося, що хтось його кличе по імені, він обернувся, але ніхто не кликав, кожен з присутніх займався своїми справами. А дівчинка. З очима смерті кудись поділась, та це для нього не було важливим, може кудись вийшла/зайшла/пішла, чи ще щось. Тож він пішов геть з цього приміщення. Надворі було похмуро. Погода навівала якусь тугу за невідомим/депресію. Переходячи дорогу, його життя закінчилося. Було багато крові/операцій/смерті. Вона просто мала дар/прокляття.
Маргаритка М.

В колонках играет - Ария
Настроение сейчас - Люблю, коли мене так гребе....

[показать]


IДЕАЛЬНА ІСТОРІЯ КОХАННЯ І СМЕРТІ

Найсмішніше в цій історії те, що спочатку він зовсім не хотів її вбивати. Бо не дарував би великого букету червоних троянд. Чи це було своєрідним символічним знаком, майбутній жертві, від хворого, напівмертвого маніяка-вбивці. Але він видавався цілком нормальним, більше того, хорошим. Тож він був спокійним у тому що його нічого не видасть. Чи він не був маніяком? Вона вважала його хорошим. Він вважав, що світ абсурдний. Він не вважав її своїм світом. Бо світ був потворним, а вона – прекрасною. Тож він вважав її чимось, що було за межами цього виміру. Вона любила квіти. Він не любив нічого, що було частиною цього світу, в тому числі і квіти, а її він любив. Тому на кожну зустріч приносив великий-великий оберемок білих/жовтих/червоних/рожевих троянд. На її обличчі збула усмішка. Вона любила небо. Небо принести він їй не зміг, хоча час від часу намагався. Намагаючись це компенсувати, він одного разу спробував намалювати для неї небо на міліцейському паркані. Ну, його загребли. Відсидів. Відпустили. На її обличчі знову була усмішка. Він вважав, що вона щаслива. Вона любила дивитись на небо. Він любив дивитись в її очі. Здавалось, що справжнє небо ховалось десь там, в її очах. А те, що було над головою – жахлива пародія. І зовсім не важливо, що його небо було далеко не голубим. Вона любила багато говорити. Він люби її слухати. Він присвячував їй вірші, яких ніколи нікому не показував. Вона про це знала. Але ніколи не показувала, що знає. Він знав що вона знає, але мовчить. І це йому в ній дуже подобалося. Тому він писав і писав. Цього разу з її обличчя, в невідомому напрямку зникла посмішка. Вона плакала. По щоках текли чорні сльози. Які потенційному маніяку видалися кривавими. Він зрозумів що вона нещаслива. Він зрозумів давно, що в цьому світі довго залишатися щасливим нереально, але ж вона була за межами... Він любив її. А тому хотів щоб вона була щаслива. Десь далеко в знівеченій шизофренією підсвідомості появилася думка. Швидше імпульс. Думки були відсутні. Присутні лише біль + любов + імпульс підсвідомості. Він хотів звільнити її від страждання. Він запхав металевий ніж з чорною ручкою у її живіт. Рівно 13 акуратно зроблених смертельних ран. Було багато крові. Вона померла. Вона була красивою і вільною. Він плакав від щастя.// Її ім*я вирізано смертельними рухами ножа, того самого з чорною ручкою, яким вона дві години тому різала апельсини/ківі/лимони/помідори/хліб/торт/вени/іншу жертву/ванільний сирник. Він помер. Вона плакала, бо вважала себе недостойною такого щастя, як він. Небо плакало бо ще ніколи не бачило такої краси.

Маргаритка М.

В колонках играет - Ария - антихрист
Настроение сейчас - Я біла і пухнаста??

В нашій мові є гарне слово «АБСУРД», яким я б із задоволенням замінила слова [світ, життя, кар*єра, цілі, вічність, релігія!!!, бог!!!*, моральні цінності, культура, цивілізація]. Тоді було би простіше. Адже воно все для мене є абсурдом. Особливо релігія! Я розумію, що слабким людям слід у щось вірити, але я як людина свідома не приймаю релігію, як необхідність. Це для мене, як спосіб сховатися від реальності, спосіб виправдання своїх помилок і свого існування.
Люди завжди щось шукали. В дитинстві – іграшки, цукерки, друзів... В підлітковому віці – відповіді (в більшості випадків, довірившись церкві, гадають, що знайшли їх)... В молодості – проблем на свою голову, любові, страждань, пристрасті, нових відчуттів... В дорослому віці – гроші, виправдання своєму нікчемному існуванню (повторюється історія підліткового віку)... В старості –запитання, на які могла б відповісти їхня релігія, прощення, смерті...

Як можна вірити в того, кого ніхто ніколи не бачив? Записи в «священних книгах» не рахуємо, бо я би тоже могла багато чого понаписувати, якби мала владу.
Про хрестові походи я взагалі мовчу. Це називається добровільно примусово прийняти віру.

Приклад з інопланетянами**.Приблизно було так:
-Ти віриш в бога?
-Так –[Занадто ствердно].
-Ти його бачив хоч колись?
-Ні.
-То як ти можеш вірити в те, чого не бачив??
-Ця віра дуже стара. Про неї багато написано і є докази що бог існує.
-Які? –[З великими здивованими очима].
-Ну, церкви, священні книги, молитви, старовинні речі.
-А ти віриш в інопланетян?
-Ні.
-Чому?
-Бо я їх не бачив?
-Бога ти теж не бачив. Але чомусь в нього ти свято віриш.
-Це інше. [ненавиджу, коли хлопці так говорять!!!]. Є докази що бог є, а інопланетян немає.
-Я так не думаю. Просто те, що насправді відбувається не доходить до твоїх вух, замовчується. Невже ти ніколи краєм вуха не чув про уламки метеоритів, літаючих тарілок, дивних об*єктів в небі??? Зелених чоловічків не беремо до уваги, то деяким менше пити треба....
Більше він не хоче зі мною говорити на цю тему, бо для нього я стала ненормальною. Це, до речі, ще одна проблема сучасного суспільства.

Декілька днів назад, говорячи з одногрупницею, зайшла тема за релігію. Вона мені заявила, чи то краще сказати, попросила <не бакланити її на ту тему>. То вже получається наші християни?? навіть свою релігію захистити не можуть....

І на завершення: «Бог помер» Фрідріх Ніцше.

***********************************************************************
*З маленької букви. Чого це бог писати з великої? Релігія ж говорить, що в нього є ім*я, а це лише його уособлення. Значить за такою логікою пишіть <людина> теж з великої букви. Адже ж самі говорите, що людина створена на подобу бога.
** Це мені в голову прийшло коли доказувала одногрупнику що його бога нема.

В колонках играет - Кипелов – я здесь
Настроение сейчас - Я тю-тю...

Воно прийшло знову... Звідки? Де воно взялося? Я ж його не кликала!!! Заберіть його від мене!!! Я ж збожеволію!!!!!!
Я не можу... Не витримую... Божеволію.... Я намагаюся... Не можу... Не виходить... Відітніть...
Усвідомлюю що це неправильно, але.... А що тоді вважати правильним. Це нормально. Ні? Так? Не знаю? Мабуть..... Що за чортова павутина (плутанина????)????
Мені треба до психоаналітика???

ЗА:
***Божевільна!!!
Визнавати себе божевільною тільки через порушення усталених хворим суспільством норм. Де докази що саме суспільство не божевільне, а ти якраз єдина здорова? Що називати божевіллям? Хворобу? Відхилення? Порушення? Нерозуміння? Сукупність усього цього? Чи ще щось? Люди самі собі його вигадали. А тепер силуються приписати це словечко твоїй особистості. Як ти на це дивишся? Вони гадають, раз ти порушила усталені норми, то ти вже божевільна.... Ти на них поглянь. Кажуть, навіть доказують, що нормальні, більше того, цілком здорові. А насправді...
Яка нормальна людина буде іти до церкви на службу, коли болять всі кості?? Так прийнято... А не легше помолитись вдома?? (+кому і для чого молитися? Це теж чи варто вважати здоровим? Релігія – це хвороба).
Яка нормальна людина буде продавати молоко за гривню, стояти, марнувати свій дорогоцінний час, коли іншим шляхом можна заробити більше (=не марнувати час, жити цікавим життям). А молоко є в магазині, цим є кому зайнятися.
Яка нормальна людина буде поступати у ВНЗ, коли вона цього не прагне, просто так захотілося батькам. Вона не буде їм суперечити, бо так не прийнято....
Яка нормальна людина буде цілими днями просиджувати на лавочках з сємічками і розмовами про героїв нашого часу ( в їхньому розумінні: тіматі, алекса, корні, фаааабрика, обговорювати юріків, вєталів, бєлих, чьорних, які в них ще можуть бути герої? А, вєрочка сєрдючка, куди ж без неї, деградація суспільстав до середнього роду, куди ж тепер європопа без неї??). Це вже погребло... (Готова на кожному кроці доказувати нікчемність гопніків).
Висновок: порівняно з цим суспільством, ти ще здорова. А от їм варто задуматися над психологією суспільства, в якому перебувають,тай взагалі над своїм життям, чи то пак існуванням.
Тепер спробуйте доказати мені що я не права.....

ПРОТИ:
***Самозакохана! Самодостатня! Сука!
Ти вважаєш себе розумнішою за інших?? Твоя божевільна філософія нічого не варта. Ти ніколи нікому нічого не докажеш. Вони правильно вважають тебе ненормальною. Вони, якраз нормальні, на відміну від тебе. Ти знаєш про що я. Їм же ж ніколи в голову не прийдуть такі божевільні ідеї... Подумати тільки... Ти ще комусь кажеш що ти нормальна? Мовчи! Ти псих.
Яка нормальна людина буде приностит біль фізичний тільки для того щоб заглушити біль душевний? Без коментарів.
Яка нормальна людина буде ходити в чорному, коли на вулиці 30 градусів жари??!! Де логіка??? Ти спаришся! Розплавишся! Естетика? Яка може бути естетика, коли жарко!!!!! Хочеш продовження??
Яка нормальна людина буде малювати на тілі маркером?? Ти десь таке бачила?? Хто таке придумав? Ти шо точно того??
Яка нормальна людина буде вчити те що її цікавить, а не те що йде за навчальною програмою? Це ж суперечить стандартам!! Будеш мати погані оцінки і витрачено багато часу, а часу на навчання не залишиться.
Яка нормальна людина буде сумувати за тим, чого не має????? Оце саме цікавіше... Бо так роблять всі.
Усьо, більше не годна себе критикувати.....

Сьогодні довго валялася в ліжку з м*яким ведмедиком і сльозами на очах. Доповзла до компа..... Хотіла виплеснути емоції, як мені погано, а получилося трохи по іншому. Знач, не то мені болить. Знач завдяки Ньому я стала розумнішою і сильнішою. Мабуть, треба подякувати.

І на закінчення:
«Легкая добыча кажется гордым натурам чем-то презренным, они испытывают наслаждение лишь при виде несломленных людей, которые могли бы стать их врагами, и равным образом при виде всех труднодостижимых сокровищ….» Ф. Нітше.
То про мене. То невже я така погана??? Чи хороша???

А взагалі, я хотіла сказати зовсім інше. Але мене гребе....

В колонках играет - Кипелов – я здесь
Настроение сейчас - М...нор... гарне!!!

Пережила процес довгого і жахливого вибору. Вибрала!
Їду до одногрупниці на гепі біздей в Пустомити...
Але значить, не іду на «Руйнацію», бо буду не в змозі....
Доволна як слон?? Майже.... : )))
Не чекайте на мене. Прийду пізно і п*яна.

В колонках играет - Кипелов и Пикник – Фиолетово-черний
Настроение сейчас - !!!

Знаєте, чого мені дуже хочеться??
НА «РУЙНАЦІЮ»!!!!!!!!!!!!
Вона вже скоро... А я, мабуть, буду сидіти вдома. Не хочу так.
Хочу на «Руйнацію»!!!!!!!!!!!!!!

В колонках играет - Кипелов - Пророк
Настроение сейчас - Дивно так...

Вчора мене мало не збила машина.... От і почалося...
А що, якби...
А що якби водій збив мене?? На смерть. Мене б не було в живих. Хтось би за мною плакав? Навіщо? Через рік життя було б тим самим, тільки без мене... Ніхто б і не згадав... Єдиною річ, яка б нагадувала про моє недовге перебування в цьому світі була могилка, десь на краю Личакова, і рюкзак з надписом «Ария», хоча, його мабуть викинули б, разом з дисками...
А якщо б водій збив мене?? Покалічив. Я б залишилася калікою на все життя. Я б стала сильнішою. Філософом, генієм... Але я б ніколи більше не знала земного щастя... А кому це треба? Я б лежала собі прикута до ліжка, і писала свій восьмий роман, гладячи лівою рукою кішку. І ніхто біля мене б не сидів. Я була сама. Сильна.... І нещасна.
А якщо б водій збив мене?? Трошки покалічив. Багато операцій, ще більше грошей, довгий процес реабілітації. Можливо, я б навіть жила, як і раніше. Але я б зрозуміла деякі важливі речі в цьому світі, яких наразі не розумію...

Згадалося, як лежала в лікарні рік тому. Люди, яких я вважала найближчими друзями, навіть не подумали прийти, навіть не подзвонили... Їм вистачало того, що вони мої друзі? Ідіоти. Приходили лише знайомі, ті, яким я приділяла не надто багато свого часу. Але вони весь час пам*ятали про мене. Сиділи годинами і щось розповідали. Дивно так...
Я все менше розумію цей світ...

В колонках играет - Кипелов – игра с огнем
Настроение сейчас - Гии : ))

Знайшла в подруги на поличці гарненьку собачку... Симпатична така.. : )) Мені її подарували : )) Тепер на рюкзаку поряд з чорною вороною в шкарпетці, висить ще і собачка зі значком «Ария» в руках.... Зновусь, довольна!!!
Піду схарю когоь поганого, і звеселю когось хорошого....

В колонках играет - Чужой
Настроение сейчас - ффайнооо!!!

Сиджу і дивлюся на своє ліве вушко... У дзеркалі, звичайно, так я його не бачу ))) Проколола собі нарешті десяту дірочку, самотужки, голкою для шиття... Гарно!!!! Довольна як слоненятко!!! Треба частіше себе тішити... Жаль, що вух тільки два....