Отныне я Вас нарекаю - Темным Ангелом. Темный ангел обратился ко тьме. Он служит ей и не переносит света… всего света. Но это совсем не значит что он злой. Потому что говорят, если тьма – значит зло. Но это совсем не так. Свет не принял вас, вышвырнул вон как выкидывают непослушного щенка, и он стонет, скулит, хочет вернуться, но в конце находит правильный для себя путь… единственный путь, и больше не вернется назад как бы его не звали. Мрачные одежды, темные глаза, казалось ими смотрит сама смерть… вам нравиться вечная темнота… была бы ваша воля вы бы предпочли именно ее – вечную, всепоглощающую темень… только там вы видите смысл, которого не найти при свете, ведь свет – только ослепляет, затмевает надежды, отводит настоящее и приближает будущее лишь для своих благих намерений. Но только для своих, ибо на остальных ему плевать! Да еще как далеко! Но не только по этому вы выбрали тьму, есть еще сотня причин и еще столько же оправданий. И вы идете в поисках себя и в поисках надежды… и вам таки удастся найти то что вы ищете, может и не сразу, но это обязательно случиться…

[показать]

Пройти тест

В колонках играет - Ария – беги за солнцем

А потім вона сиділа і обдумувала збірку літер «Що ж я наробила...»
Трохи попустило.
Таке враження, ніби цілий день проплакала. Очі печуть і спухли... Червоні. Всередині так противно, холодно і пусто. Ніби виплакала все, що там було. Але це лише глюки...
З*вилася геніальна(???) ідея. От виздоровію, і займуся втіленням її в матерію. Або навіть завтра вислизну з дому, коли всі заберуться, і ніхто не буде знати, що я хвора повзала містом. В стілах наповнених кров*ю.

В колонках играет - Маврик – Крылья

Я знала що все так почнеться... Моє Артуріще померло. Мабуть, в таких випадках кажуть здохло. Але нє, воно померло... Склало свої зелені крильця і відкинуло лапки. Мабуть, я стала безсердечною, бо навіть не думала за ним плакати. Сім років тому, коли воно в мене з*явилося, то думала, що якщо він помре, то буду три дні плакати. Якась наївна була.
Все правильно...
Все так, як і повинно бути... Кроки. Тихі, ледве чутні... Вона йде. Вона там, де повинна творити свою чорну справу.
Мабуть, я стала дуже поганою. Але я ще в цьому не впевнена.
А втім, мені байдуже.....

В колонках играет - Маврик - одиночество

Перечитала те що написала минулого разу. Чистої води постмодернізм. Маю дурну звичку писати все на купу, не задумуючись над тим, який буде кінцевий вигляд. Фігня шо намішала події останніх трьох років. Фігня, що ці події між собою зв*язку не мають. Хоча ні.. Все таки мають. Все в світі взаємозв*язане.
Інколи просто згадую про старих знайомих. Про те, що вони мені говорили. Не розумію для чого. Я ж ніколи не прислухалася ні до чиєї думки. Бо мала свої, безперечно надто багато для власного сприйняття.
Часто перестаю розуміти свої вичурні кучеряві думки. В голові завелося надто багато тарганів, нє, то все таки тараканища. Інколи здається, що ці створіння із панциром і вусиками поглинають залишки моєї самосвідомості, гризуть залишки мого світу...
Інколи перечитуючи свої тексти приходить думка, що навіть Дереш під кайфом не написав би такого бздуру. Але в мене свій наркотик. Я тепер нічим не краща від наркомана. Але і нічим не гірша. Я тепер як і вони. Вільна і безтурботна. З усвідомленням простоти.... З присутністю усвідомлення себе через відсутність свідомості. Нє, це бздур. Але нє, це моя думка.
«...Все мы одиноки люди…
…В жизни или смерти человек всегда один….»
Маргаритка Анатоліївна геній.
Нє, а я розучилася зв*язувати між собою думки. Вони в мене рухаються в хаотичному порядку. Інколи стикаються і тобі стається повний БУМ. Тоді люди думають що я божевільна. Навіть я інколи так думаю. Нє, все-таки жарознижуюче ще не подіяло.
Я могла б стати хорошим письменником-постмодерністом. Я би продовжувала філософію абсурду Камю. І писала так, що кожен в тексті бачив саме, те, що хотілось би побачити. А насправді тут лише набір букв, як в абетці, тільки їх більше, і в них немає чіткої послідовності, але то фігня, читачі завжди її знайдуть...

В колонках играет - Маврик - заклинание

Зачинені двері. Через сльози я бачу лише кам*яну стіну... Вона велетенська. Мені ніколи її не подолати... Судорожно Намагаюся підібрати ключ... І розумію, що це не ті ключі.... І не ті, що я вже спробувала... І навіть не ті, що лежать десь в глибинах моєї підсвідомості... Це не він. Я ніколи не знайду ключ цих клятих дверей...
Але є інший вихід. Я підірву цю кляту стіну, що муляє мені очі і ятрить сердечні рани. Саме так. Я її підірву. Оце буде фейєрверк. І через сльози я буду бачити мільйони вогняних уламків, що розлетілися по всій галактиці мого мікрокосмосу... Так, так.
Стіни не буде. Не буде дверей з довбаним замком... Я знаю. Тепер я точно знаю...
Чомусь алкоголь впливає на мене, як депресант. А чорна магія, як спосіб вирішення проблем. Чомусь коли закидую то діло надовго, то завжди з*явиться хтось, хто нагадає про те, ким ти була, і від чого відмовляєшся... Воно мене знову затягує... Подивилася вверх, і на цей раз вже не побачила тої руки, яка мене спасала, не давала впасти в чорну безодню...
Ця безодня знищує все... Чортенят. Звуки. Чорний. «Я ж тобі казав, що ніхто ніколи нічого не зрозуміє». Ти був білим магом. Ти відрікся від мене, через мою чорну дорогу? Ну, що ж... Продовжую крокувати сама. Впевнено, не зупиняючись... Тільки тепер це буде інша дорога. Дорога до смерті.
Знаю. Що д шизофренії всього один крок. Знаю, але нічого не зроблю. Якщо ступлю цей крок, тоді ступлю і наступні. І буду іти. Не оглядаючись на спалені міста...

В колонках играет - Маврик - город, стоящий у солнца
Настроение сейчас - гарне, гарне, прегарне!! =)

[показать]

В колонках играет - Black Sabbath - Nightwing

Дивлюся на світ широко відкритими очима.... І так мене гребе цей світ... Якийсь такий гарний став....
Сьогодні мені сказали, що воно.... Воно буде з арійцями на концертах. Вони його заросили... Воно буде в Україні... Отож, плювала я на курсову. Я їду на концерт, і мені пофіг, коли я її маю там захищати... От тільки ще десь два місяці чекати. Але час пролетить швидко. Воно буде в Україні.....

В колонках играет - Nightwish - Sleeping sun

Чалапала по калабанях, вся промокла до нитки. О, в сумці була парасоля, але то фігня. Відчувала себе дуже щасливою людиною. Фігня, що на парах дістали (я єдиний студент, що ніяк не може вибрати тему для курсової), що простояла на презентації «Каменяра» дві години (не приповзла би за дві хвилини до початку, то сиділа би), що просиділа в бібліотеці півтори години, дома на мене чекала ціла купа книжок і конспектів, що голодна, холодна і мокра....
Сьогодні був якийсь гарний день. Здається, мені приснився хороший сон, але я його не пам*ятаю....
Чомусь виникло дивне бажання перефарбуватися в білий колір.... А потім зникло. А потім знов появилось....

В колонках играет - Аве Летиция

У пляшці закінчилося пиво. Вона повільно, к легенький перший сніг падала у депресію. Затяжну і чорну. Перед очима стояв образ двох постатей. Вона третій день не розуміла що це було. Червоні викрашені короткі патла і довгі випалені частим фарбуванням, світло-руді....
Усвідомлення безпорадності показалося чорним проваллям без дна і верху, без сторін, і без будь-яких усвідомлень. Чорна німа вічність. Яка несе тіло в нікуди, залишаючи його на місці. Вона пробирається у найпотаємніші закутки душі і вкриває їх чорним траурним мереживом. Це перший крок до кінця.
Вона думала лише про те, що якби була розумнішою, то...... Ця часточка якби не давала вільно дихати, поступово роз*їдаючи всі кліточки дитячих легень, які без того давно знищені. Це жахливе слово, що дозволяє говорити про те, що не суміжне з реальністю.
В той час відключилася логічність і вона не придумала нічого розумнішого, ніж сісти навпроти. Вона дивилася на них і не могла зрозуміти, що це.... Вони надто схожі. Такого не буває. «В нашому світі все буває», чується їй десь під корою мозку, немов промовляє до неї старий добрий приятель, який ніколи їй не збрехав. Вони надто схожі.... Занадто..... Якби тільки він, але і вона схожа.... Схожа на ту, кого вона, як вона гадала ладна вбити. Але нічого не зробила. Це була не вона.
Вона могла б написати листа. Ще одного. Наступного. Надто експресивного чи меланхолічного. З вкрапленнями голої готики і літрами крові. З чорними сльозами і розірваними венами. З вбитими чорними кішками і трупами маленьких дітей. Але, до чого тут діти? Не в цьому випадку. З зеленими очима, наповненими болем і постмодерністськими штучками. Вона могла б.... Але не стала. Не варто. Це нічого не змінить. Ніхто ніколи нічого не змінить. Так буде вічно. Так має бути.
Чорний колір і уривки депресії.
Вона померла. Більше її ніколи не буде.
Я буду жити замість неї........

Зз-а вікна вигулькнула чорна постать маленького чортеняти. Їй найбільше подобалося те, що ніхто ніколи нічого не зрозуміє....

В колонках играет - Маврик- город, стоящий у солнца

...Я вчора з того всього горя посіяла бібліотечну книжку. Книжка така величенька, її складно не помітити... Зовсім про неї забула. Точніше, зовсім про неї не думала. Там нічого доброго, крім розділу про відьму і диявола.
Потім її таки знайшли, бо, мабуть після нас на дитячій площадці більше нікого не було. Тепер таки прочитаю цей брєд мистецтва.
Зовсім не хочеться думати про книжки, навчання... Голова забита зовсім іншим...

І ще не забудь видати книгу, яку ти написала. Присвяти йому, так, так, ото я посміюся.... Може ще відомою станеш. Посмертно......

Сама в себе запитую. І не знаходжу відповіді..... Ото дурна. Не дивитись. Знову ці не.... Не жити?? Не..... Не..... Не....
Більше ніколи не дивися на нього. Ніколи! Але ні, ти ж слабка. Ти не витримаєш... Продовжуй в тому ж дусі, і за декілька днів будеш висіти на якомусь старому міському деревці. Ти емо. Натуральне. Ти дура. Псих. Хто ще? Ну, ти зрозуміла. Поплач. Переріж собі вени, тобі ж детально пояснили, як це зробити, що нічого вже не врятувало. Ідіотка.
Продовжуй і далі дивитися згори на свою повільну смерть. Я теж хочу це побачити. Це буде красиво.........

В колонках играет - Ария – Тебе дадут знак

5 СЛІВ... НЕ ДАЮТЬ МЕНІ СПОКОЮ.... ЛИШЕ ЯКИХОСЬ НЕЩАСНИХ 5 СЛІВ... ВОНИ МЕНІ ПРИСНИЛИСЯ... І ЯКБИ ВОНА НЕ НАПИСАЛА ЇХ НА ЛЕЗІ МЕЧА, ТО ДО МЕНЕ ТАК БИ І НЕ ДОЙШЛО ЩО НАСПРАВДІ МІШАЄ МЕНІ ЖИТИ В ЦЬОМУ СВІТІ.... 5 СЛІВ....

В колонках играет - Ария - штиль

Мене підстригли... Коротко. Як на мене, то навіть дуже коротко. Але я так хотіла. Тепер дивлюся в дзеркало і бачу якусь японську мультяшку. І червона РАста до колін...
Сьогодні ше шось з собою зроблю.

В колонках играет - Ария – я не сошел с ума

Я мабуть вже начисто помішалася... :man_in_lo Мені сьогодні знов «арійський» концерт снився. А потім я гуляла з дядінькою Беркутом по місту і він мені шось довго-довго розповідав... Це вже давненько в мене... То фігня, гірше було, коли мені наснилося, шо Маврін мені родина. Хоча, нє, то скоріше весело було, а взагалі якось пофіг було. Дурна я. От і все.

В колонках играет - Fleur - улыбки сфинксов

1. Залишаєш коментарій до цього запису - я даю тобі букву.
2. Публікуєш це повідомлення в себе в щоденнику.
3. Там же пишеш 10 слів (це мінімум), які починаються на цю букву, так чи інакше пов*язаних з твоїм особистим життям чи з світобаченням.

Отож, мені всунули букву «С»

1.Сатана
2.Смерть
3.Сергій Маврін
4.«Скиталец»
5.«Стая»
6.Сонце
7.Синій джесон
8.Слов*яни
9.«Скорпіонс»
10.«Система»
11.Стиров
12.Смольський
13.Сум
14.Сучка
15.Санскрит
16.Священик
17.Сни
18.Сусіди 19.сволочі
20.Сатаністи
21.Сектанти
22.Сльози
23.Суїцид
24.«Сторонній»
25.«Смутное время»
26.«С кем ти?»
27.Свобода

В колонках играет - Black Sabbath - Nightwing

…Уже село солнце. Вернее утонуло где-то в небытие. Она открыла глаза. Боже, какие они у нее страшные, цвета водорослей, в давно затерянных морях. Казалось, она узнает эту местность. Да, она уже была тут однажды, точно была. С ним. Он тогда еще обещал ей вечную любовь… Да, не получилось. Серые мраморные кресты… Зачем он так с ней? Небо было какое-то особенное. А может она просто давно не видела это загадочное ночное небо. Вспомнился случай, когда они вдвоем сидели на вон том надгробье и о чем-то говорили, он кажется читал ей свои стихи, а она пыталась не заплакать. Небо было почти красного цвета. Это был последний прекрасный день в ее жизни… А потом появилась эта белобрысая ведьма и… Она помнит как тело облегчало и стало так легко…. А потом ее куда-то затянуло. От него подальше. Потом, когда она попыталась увидеться с ним, она видела много людей, знакомые лица. Все они были в чёрном и горько плакали. В тот момент она поняла что умерла. Она долго искала его. Долго искала. Через две недели нашла. На том же месте, где сидела с ним последний раз в своей жизни. Он, кажется, тогда был очень бледным, под глазами мешки, руки, почему-то в красных шрамах… Он был с этой ведьмой. А за совсем недалеко уже пряталась в траве свежая могилка с ее именем. Так быстро. Она умерла и он уже с другой. Ей стало больно. И она ушла… К Люциферу. Она просила его о жизни. И он дал ей чего просила. Той ночи она второй раз открыла свои, уже наполненные ненавистью глаза. Она хотела избавить себя от боли. Уселась на том зловещим надгробье. Посмотрела на луну, сегодня она была полная, да еще и кровавая какая-то. Недалеко послышались голоса. Да, это были они, ее принц и ведьма. Она превратилась в летучую мышь. И бросилась лететь в сторону пришедших. Она выцарапала девушке глаза и вырвала парню сердце. Но боль не прошла. Теперь она мучила ее еще больше. И она опять пошла к Люциферу. Тот уже был недоволен ее приходом, но забрал у нее жизнь. И тогда встретились три души. Тогда поняли эти души что глупо поступили, но ничего уже не вернуть. И тогда разошлись в три стороны, по одному. Забыв навеки о любви…

В колонках играет - Ария – герой асфальта

«Вона бігала по кімнаті, мов навіжена, в пошуках... Взагалі, вона сама толком не могла сказати що вона намагалася знайти. Мабуть, з першого по дев*ятий поверх було чутно «Highway To Hell...» Нє, AC/DC не голосно кричали, в будь-якому випадку вона їх перекрикувала. Шоста година ранку. Вона просто ненавиділа свою вагітну сорокарічну сусідку, її синів-гопніків, її лисого чоловіка, який завжди дуже дивно на неї дивився, алкоголіка, який жив сам, і частенько приводив до свого помешкання банду наркоманів. Ненавиділа сусідів зверху, які включапли на повну гучність «свой шансончик» саме тоді, коли вона хотіла спокійно почитати книжку. Ненавиділа сусідів знизу, які завжди сварилися цілими ночами, коли вона дуже хотіла спати. Ненавиділа старезу тьотку з фіолетовим париком і неприродноь-рожевими губами, яка завжди обговорювала «її сатанинське убрання». Ненавиділа всіх гопніків, які «чергували в під*їзді» і лузали сємічки.... А, вона шукала свій синій зошит. Їй негайно треба було записати декілька речень. Бо через декілька хвилин вони могли залишити хвору уяву і канути в небуття...»

В колонках играет - Evanescence - Taking Over Me

З того часу, як ти пішов.... Хоча, ні, не так. Ти не пішов. Але тільки з тієї причини що ти ніколи не приходив... А якби колись прийшов, то однаково одного прекрасного ранку забрався б і пішов від мене. Геть. Ти би вважав, що так буде краще для нас двох. Але ти так не вважаєш і ніколи не будеш вважати. Хоча б з тієї причини, що ти не прийшов. І ніколи не прийдеш... Навіть для того, щоб колись піти.
Доля вирішила, що так буде краще. Для нас двох. Але, звідки їй знати?? Вона ж ніколи не дозволила тобі прийти до мене. Замуровувала шляхи, викладала дорогу тереном, вистеляла вогонь, воду.... Робила все, щоб ти не зміг до мене добратися. І таки добилася свого. Ти не прийшов. І вже ніколи не прийдеш, адже ревнива доля не дозволить цього. Вона продовжуватиме війну за володіння тобою. І таки вкотре її виграє. Саме тому, що я в ній не приймаю участі. Я пасивно стою на краю провалля і з безнадією сподіваюся на те, що ти ось-ось прийдеш і штовхнеш мене у цю чорну безодню. Я не боюся падати. Адже впала таки досить низько коли... А втім, я підвелася. Я стою і чекаю. Де ти? Доля не дозволить тобі зустріти мене. Вона боїться того, що ти перестанеш належати їй... Для неї краще не підпускати тебе до мене. І мабуть це єдине розумне рішення. Хоча ні. Розумніше було б дати тобі в руки самурайський меч і відпустити до мене. До божевільної, яка стоїть на краю провалля з єдиним бажанням. Бажанням відчути всім тілом чорну безодню. І померти. Назавжди. Безповоротно. Я хочу щоб ти вбив мене....
Я можу тримати дуло пістолета біля скроні. Годинами. Чекаючи на доторк твої пальців. Так можуть минати дні. Роки. Ти однаково не прийдеш. Ти забув про мене. Ти забув про моє бажання. Останнє. Єдине.
А ще я можу випасти з вікна. Але ти ніколи не помітиш як моє тендітне тіло буде летіти до асфальту рівно три секунди. Ти просто будеш далеко. Просто доля не дозволить мені травмувати твою психіку своїми божевільними вчинками. Саме тому... Доля оберігає тебе від мене. Не дозволяє наблизитися. І тому ти ніколи не приходив. І тому не зможеш піти....