В колонках играет - ТОЛ

ТОЛ "Утопия".... Два слова, лапки і тире... Ефект атомного вибуху. Це просто неможливо виразити словами. Це просто потрібно почути, відчути кожним хворим нейроном. Закритись в кімнаті і, забившись у куток, насолоджуватись... Насолоджуватись мовчки, впялившись у одну точку. Пропускати крізь себе кожну хриплу ноту. І вірити, що все це не з тобою.... Дивно, але чомусь хочеться затягнутись сигаретним димом. Просто зробити один глибокий вдих і отямитись лише тоді, коли жар обпече пальці. Давно такого не було. Я вже було почав забувати, яка вона на вигляд... ДЕПРЕСІЯ. Сподіваюсь, це лише на сьогодні... Я ВІРЮ, що це лише на сьогодні.

В колонках играет - Slipknot - Purity
Настроение сейчас - Так собі, десь на 4 з мінусом

Мы смеёмся над смертью и покупаем килограммы таблеток в аптеке;
Мы говорим, что жизнь прекрасна и идём в магазин за ещё одной бутылкой водки;
Нам насрать на общественное мнение, и мы постоянно спрашиваем: "как я выгляжу?";
Мы любим одиночество и крепко сжимаем в руке мобильник;
Мы считаем, что наш дом - наша крепость, и по ночам мы боимся, что его взорвут вместе с нами;
Мы уверены, что абсолютно спокойны и тянемся рукой к очередной сигарете;
Мы шокируем людей и боимся сказать "люблю";
Мы не доверяем людям и, как минимум, раз в неделю плачемся кому-нибудь в жилетку; мы не верим в любовь и по ночам плачем в подушку;
Мы живём сегодняшним днём и строим планы на завтрашний;
Мы из принципа не смотрим новости по телевизору и читаем их в интернете
Мы очень самокритичны и любим только себя;
Мы ненавидим наше правительство и с удовольствием отмечаем день независимости;
Мы прощаем себе все ошибки и косо смотрим на тех, кто их совершает;
Мы не верим в идеальных людей и каждый день в толпе высматриваем свой идеал;
Нас тошнит от толпы в метро по утрам, и мы каждый день терпеливо стоим на платформе в ожидании поезда;
Мы выбираем, что нам слушать и невольно подпеваем "фабрике" где-нибудь на улице;
Мы всегда говорим то, что думаем и почти разучились искренне улыбаться;
Мы хотим, чтобы люди принимали нас такими, какие мы есть и часами торчим перед зеркалом;
Мы любим умные фразы и не понимаем сами себя;
У нас куча нераскрытых таланов, и мы ничего не делаем для того, чтобы они раскрылись;
Мы ненавидим дни рождения и всегда их отмечаем;
Мы обожаем спать до полудня и ставим будильник на 6 утра;
Мы всегда добиваемся того, что хотим и боимся быть никому не нужными;
Мы пишем свои личные дневники и хотим, чтобы их читали

Це не я написав. Просто копався у своїх творчих резервах і наткнувся на ось таку штуковину)) Аж дивно, наскільки точно і наскільки чесно. Таке враження, ніби хтось прочитавши усі думки, пребравши по кісточках усі почуття, просто скопіював усе, що твориться у душі на папір, чи то пак на монітор...

[640x480]

[250x519]
Настроение сейчас - все добре )))

Хех... Викрутився. Думав, що знову почнеться депресія, але якось воно минулось. Потрібно було просто поговорити з другом. Потрібно було відпочити... Навіть дозволив собі випити пива)) Так що наразі усе знову добре (майже усе)і у мене знову купа нових ідей...

Хочу посидіти в темряві… абсолютній… ідеальній… немає нічого ідеального..? Є! Але не темрява… навіть ніч не врятує…САМООБМАН!!!!!! істина..?
Не хочу в лікарню… білі стіни… білі халати… білі люди… МЕРТВІ люди..? Мабуть доведеться… та ПІШЛИ вони…
Білий – чорний… чорний – білий… сірий… ЗЕЛЕНИЙ!!!!! Хочу зелені, Хочу сонця, Хочу, щоб перестав дощ… звільніть небо… ЖИТИ… пити.
Я змерз… провітріть мені мізки… вони запліснявіли…сіра пліснява… сіра цвіль…ЦВІТ…?
Я не хочу депресії… заберіть ЦЕ від мене… заберіть мене від ЦЬОГО… мені НЕ страшно… просто гидко… вже байдуже… дихати..?
Не вмикайте звук!.. прислухайся, як співає тиша… як падають краплі на долоні… як догорає серце… зробіть ТИХІШЕ!!!!!... ТИ ЧУЄШ?..................

[525x700]

В колонках играет - U2 - When I look at the world
Настроение сейчас - Gooooooooood!!!!!!!!!!!!!

УРА!!! СЬОГОДНІ ДОЩИК))))) ТЕПЛИЙ, СВІЖИЙ, ВЕСНЯНИЙ...

[171x240]

[450x600]
Настроение сейчас - Спокій... душевний спокій

Всетаки класно от так от просто не забивати голову безглуздими думками, просто насолоджуавтись, просто брати від життя усе можливе. Єдине, що трохи псує настрій, так це те, що у стані постійного піднесення важко щось писати... Треба вчитись. Або забити на всю писанину... Я ще подумаю. А так ніби все добре, нещодавно знайшов концерт Апокаліптики - тішусь, як дурень цвяшком))) А вчора... Ні, якось не хочеться згадувати. Отже, усе гарно, усе цвіте і пахне, усе - живе!!!

Минув ще один хороший день, хоча і пятниця 13 ))))
[502x376]

В колонках играет - U2 - Beautiful day
Настроение сейчас - ВЕСНА!!!!!!!!!

Сьогоднішній день видався направду хрошим)))

1) Сьогодні вихідний, коли не треба вставати спозаранку, нашвидкоруч заварювати каву, а потім тягнути свою дупу в Універ. Я НАРЕШТІ ВИСПАВСЯ!!!!

2) Погоде просто як на замовлення. Правда, зранку було пасмурно, але згодом з-за хмар вилізло СОНЕЧКО і все стало на свої місця. ВЕСНА НАДВОРІ!!!

3) Зваживши всі за і проти я все ж таки вирішив вилізти на вулицю. Потинявся по Львову, сходив на вокзал (потрібно було зустріти маму))). Він майже не змінився... Хех... ЛЮБЛЮ Я ЗАЛІЗНИЦЮ!!

4) Нарешті зявився інтернет. УРА!

5)Знайшов у себе стареньке хороше U2 тепер не даю спати сусідам =)

Коротко кажучи, поки що - УСЕ ЧУДОВО!!!!

[700x525]

[450x600]
В колонках играет - Korn - Got the life
Настроение сейчас - Досить непогано.

Я відкрив свої очі… Ти відкрила мені очі. Я побачив новий світ. Я побачив небо…
На вихідних я побував за містом. Просто втік від реальності, від лабіринту міських вулиць, від самого себе. Години дві просто дивився на горизонт, на зелену траву, на небо… Небо чисте, небо бездонне, небо кольору твоїх очей. Дихав вологим прохолодним повітрям і… і просто хотів жити. Вперше за стільки часу… це прекрасно. Отак просто дихати, просто дивитись, просто знати, що десь там, за обрієм ти також дивишся на це ж небо, дихаєш тим же ж повітрям. Дякую… Я зрозумів, що жити треба, хоча б для того, щоб жити, щоб надіятись, мріяти… Можливо, деякі мрії безпідставні, ніколи не стануть реальними, але ж вони допомагають жити, запалюють світло у безпросвітній темряві, дають крила падаючому у прірву. Я знайшов нову стежку в житті. Знайшов завдяки тобі. ДЯКУЮ, ТИ ПРОСТО СУПЕР.
Отож “Нове життя ” дубль другий…

В колонках играет - Fakultet - Вже не сон
Настроение сейчас - Всередині порожньо...

Сьогодні особлива ніч... Магічна ніч... Минуло стільки часу, все змінилось, але водночас усе таке саме. СІМ місяців...
- Тук-тук, ти вдома?
- Так
- Ну, тоді привіт.
Саме сьогодні в ніч з п'ятниці на суботу, в ніч з шостого на СЬОМЕ, сьогодні, тільки СІМ місяців тому... НАВІЩО??! Адже нічого цього могло і не бути... Так треба? Можливо... Тоді чому... хоча... яка різниця... Головне, що це було! Це було?... Було! Було! Було! Було! Це все не сон, адже неможливо заснути восени, проспати все життя, і прокинутись посеред зими, усвідомлюючи, що все зникло. Так не буває! Але навіщо це все? На що я надіявся? На те, що за декілька днів зможу змінити світ? Перетворити його у казку? Чи може на те, що Бог побачивши, що ще не все втрачено, допоможе? Наївний придурок! Розплющ очі! Світ змінили до тебе! Змінили безповоротно! Продавши все, що тільки можна було, спустили отримані гроші на алкоголь, траву і повій. Цього мало!? Давайте продамо душу! Адже нам вона дісталась задарма, у нашому світі вона не потрібна!!! потрібна?... кому?
Невже так безглуздо вірити у те, чого ніколи не буде? Я не хочу бути просто запрограмованим мудаком, існування якого зводиться лише до виконання банальних, примітивних задач... Це несправедливо! Це не правильно! Так не повинно бути! так є...
Живемо у циклічному, примітивному світі, намагаючись усе пояснити, всюди залізти брудними пальцями, перебрати усе по частинах, написати безглузді закони і викинути на смітник, як використаний матеріал. Розбивши усі святині, сплюндрувавши віру, намагаємось втиснутись у рамки створені нами ж. Я втомився... втомився щодня себе переконувати, що все буде добре, втомився щодня розчаровуватись у власних словах, втомився кричати в пустоту...
Моя "Маленька_К", мій любий Янгол, якщо читатимеш ці рядки, знай, ніщо й ніколи не примусить мене забути, забути про те, що було й могло бути. Ти зникла... перетворившись в Осінь... Зникла так само раптово, як і з'явилась. Це важко - усвідомлювати, що нічого вже не можна повернути, що все так і залишиться спогадом. Ще важче - надіятись почути бодай слово, прочитати хоча б рядок, хоча б банальне "Привіт". Є багато причин, через які ми не можемо бути разом, але я не розумію одного - чому ми не можемо просто спілкуватись? Хоча б час від часу?

[442x380]

Прости мене, бо я грішний... Порушивши всі заповіді я придумав нові, які з таким же ж успіхом переступив.
Я вбивав. Вбивав себе і неодноразово - заганяючи у глухий кут і каменував власними мріями, вбивав надію, але вона живе, вбивав усі спогади але вони знов і знов воскресали... Каюсь...
Я крав. Крав твій спокій, крав твої ночі, намагався забрати тебе у створений для нас світ. Я вкрав у нас усе... Каюсь...
Я зрадив. Клявся, що зникну, клявся, що помру для того, щоб дати тобі спокій... і... зрадив власним клятвам... Прости...
Перетворивши кожен день у сіру буденність я забував про те, що ці дні святі. Святі, бо з тобою... каюсь...
Каюсь за те, що народився, каюсь за те, що одного разу постукав у твої двері, і приніс тобі стільки болю, каюсь, що не міг бути поруч тоді, коли тобі цього треба було, каюсь , що був з тобою тоді, коли тобі потрібно було залишитись насамоті, каюсь, що зараз пишу ці безглузді рядки...
Якщо зможеш - пробач...

В колонках играет - S.O.A.D. - Aerials
Настроение сейчас - Різкий стрибок у прірву.....

ФАК!!! Перечитав усю дурню, яку щойно написав і вжахнувся. Ось це і є теперішній Я? Набіса я усе це пишу? Кому воно треба? Мені? А хто такий я, шоб для мене щось писали? Може це треба тобі? Так, тобі, хто зараз читає ці рядки. Скажи воно тобі треба? Вислуховувати чергового мудака, який не здатен навести лад у своїй голові... Підтирати йому соплі і забивати черговий цвях у його труну. ЦЕ ТОБІ ПОТРІБНО????!!!!!!!!!! Якщо так, то скажи. Я далеко. Я сиджу з іншого боку монітора. Я не зможу тебе дістати. Тому скажи. Скажи усе, що думаєш, усе, що накипіло в душі, всі ті слова, які до сьогодні ти кричала у порожнечу. Сьогодні я буду порожнім місцем... Розріж моє серце і там ти побачиш себе, спали мою душу, тому, що вона належить тобі. Зітри мене з лиця землі...
Благаю... молю... заклинаю...................... Хто-небудь убийте мене!!!!!! Я так не можу...... я хочу жити..... я хочу дихати...... я хочу знати.........
Знаю. зранку пожалкую про ці слова, але зараз не ранок.... Зараз ніч, - Благословенна ніч. Мій крик не почує ніхто, тому, що я давно німий...... Спаліть моє серце...................

[699x480]

[512x689]
В колонках играет - S.O.A.D. - Spiders
Настроение сейчас - Весняна депресія ???

Поринаю у темряву весняної ночі. Крізь кватирку у кімнату вриваються пяні крики, свист, сміх. Комусь смішно... Комусь весело... Для когось прийшла весна... Вітаю. Нарешті дочекались. В повітрі літає сонце. Воно вривається у кожне сарце і розтоплює усі залишки зимової сплячки. Воно вривається у кожне серце??? По дорозі з дому до Львова, відчув, чим же ж насправді пахне весна. Це своєрідна суміш із запаху поту, немитих ніг, моря гормонів, що фнтаном бють із кожного, а також цвітом аличі. Її у Самборі багато. Такий букет із запахів накриває з головою, топить у собі, затягує у вир весняного безумства... СТОП! Потрібно перевести подих. Потрібен ковток прохолодного повітря, потрібен осінній дощ, що здатен змити всі дурні думки, навести лад у голові, потрібна осінь. Чи хоча б зима... НІ, весна - це не погано, навіть зовсім навпаки, але вона занадто швидка, занадто енергійна...
Ще раз усіх з приходом весни.

В колонках играет - Amatory - Мимикрия
Настроение сейчас - Розчарований

Знайшов підбірку матеріалів по Чікатіло і Онопрієнко. Це просто...!!! Більше 100 невинних людей, мільйони заляканих, всього дві долі.
З фотографій дивляться дві зовсім різні людини, хоча поняття "людина" в даному випадку не зовсім підходить, але є у них щось схоже. Це дивний, можна сказати навіть гіпнотизуючий погляд. Не людський, навіть не звіриний. Щось демонічне, щось таке,що примушує мимоволі задуматись: "А чи є БОГ? І якщо є, то як Він міг таке допустити?" Страшно? Ні, скоріше гидко, але не страшно. Гидко і водночас цікаво. Навіщо? Слава? Задоводення? Помста? Ці запитання немов подряпина, що заживає - страшенно ниє і примушує знову і знову нігтями здирати струп. Ми занадто милосердні. Пожалівши одну людину воно прирікає на смерть десятки.
Невже це справедливо?

Ти спиш?
Я відчуваю запах страху
Навіщо мовчиш?
Чи мертві розучились говорити?

У тебе гарна посмішка
Я заберу її з собою
Ти плачеш?
Чи мертві розівчились усміхатись?

Навіщо втікати?
Ти всеодно помреш
Ти жити хочеш? Смішно!
Чи мертві розівчились помирати?

[500x375]

[557x699]
В колонках играет - Холодне сонце
Настроение сейчас - Сумно романтичний... чи щось в цьому роді

Мене знову пробило на нічні посиденьки за компом. Може все через те, що вдень нема можливості щось розумне написати? А може через те, що саме так , вночі, все і почалось? Не знаю. Мені просто подобається залізти посеред ночі на вікно, звісити ноги і спостерігати за сонним містом. За тим, як поспішають додому поодинокі автомобілі, за тим, як гуляють закохані пари, за тим, як живе планета. У такі моменти хочеться зробити лише крок назустріч висоті і полетіти, полетіти туди, де є щастя, полетіти до свого Янгола. Прикро, що ми не вміємо літати. Адже, як чудово було б злетіти у нічне небо подивитись з висоти пташиного польоту на мереживо вогнів нічного міста і, плюнувши на всі негаразди, полетіти у влесний світ... Можна було б частіше бачитись зі старим друзякою, що живе за сотні кілометрів, не потрібно було б переживати через те, працює сьогодні нет, чи ні, мати в дупі усі негаразди і незручності повязані із міським транспортом. Шкода...

[450x600]
В колонках играет - Ill Nino - This Time
Настроение сейчас - Сонний, замучений і... здивований?...

Сьогодні вночі я так і не заснув. Обдумував... Все ж таки це правда - я ЇЇ кохаю. І не через те, що надворі весна. Весна? Весна тут нідочого. Я б із щадоволення поміняв її на ще одну Осінь. Осінь... А може навіть і не в Осені справа....? Справа в тому що я кохаю... Кохаю за те, що Вона є, за те, що Вона була, за те, що... За ЇЇ очі, за оксамитову шкіру, за усмішку, за кожен подих... За кожну мить ЇЇ життя.
Усе міняєть, ламається, старіє, вмирає. Але є речі непідвласні часу, котрі живуть своїм власним життям. Речі, які інколи не дають жити нам, але без яких ми б не змогли жити. Смерть, що дає життя...
Я змінився... Змінився настільки кардинально, що навіть перестав себе впізнавати... Але, мабуть, так воно і має бути. Потрібно жити, жити хоча б для того, щоб надіятись.

[500x374]
В колонках играет - Нічого, бо вже трохи пізно
Настроение сейчас - Бувало й краще...

У голову прийшла дурнувата думка про те, що насправді нічого немає... Що все це лише гра фантазії, просто звичка. Вона набридливою мухою дзижчить у голові, не даючи спокою. Вона мене лякає. А що, якщо і справді нічого цього немає? А що, якщо усі слова сказані лише для того, щоб бути сказаними? Дивно, але... ні... цього не може бути... хоча... А всі сни, усі видіння? Потрібно розібратись. Вивернути свідомість, перебрати усе і... побачити правду? А може нема ніякої правди? Як немає і брехні? Таке враження, ніби мене замкнули у власній голові і я раковою пухлиною повільно доводжу себе до смерті... Дивно... Дивно?! А чому тут дивуватись?... Я загнав себе у глухий кут. Потрібно шукати вихід... Потрібно вирішити.

В колонках играет - Depeche mode - Free love

Я боюсь...
Це може звучати дещо дивно, але це так. Я боюсь лягати спати, боюсь заплющити очі, боюсь дихати весняним повітрям, боюсь жити. Вона приходить до мене у снах. Ми живемо разом цілу ніч, але наступає клятий світанок і все... все зникає. Я боюсь прокидатись.
Мені набридло щодня ховатись за маскою дурнуватого клоуна, але я боюсь без неї виходити на вулицю. Я не хочу, щоб мене лікували. Мовляв все буде добре. АБСУРД. У світі. де існує взаємозвязок між добром і злом для того, щоб тобі було добре потрібно, щоб комусь було погано. І це гірка реальність від якої неможливо втекти. Щоранку з дзеркала на мене дивиться тупа тварюка... Я ненавиджу це. Я ненавиджу ці очі, які колись ЇЙ подобались, я ненавиджу ці сльози, я ненавиджу себе. Кожну мить існування без...
Хочеться пошматувати собі горлянку, щоб більше нікому не дістались ті слова, які належать лише ЇЙ... Хочеться виколоти очі, щоб єдиною залишалась лише ВОНА... Заткнути вуха цвяхами, щоб більше ніколи не чути слів про... Я боюсь...
Чи можливо докричатись до небес? Мабуть так, але відповідь отримують лише обрані...
Тиша...

[600x462]

В колонках играет - Flaw - Whole
Настроение сейчас - Якось дивно

Шматками із розбитих мрій
Я розрізаю собі вени.
Я випускаю з серця гниль,
Бо в ньому місце лиш для тебе.

Хоч знаю, я - ніхто тепер -
Лише слова, які ніхто не прочитає.
Я вже давно зігнив, помер,
Хоч цього ще ніхто не знає.

Ти памятаєш, падав дощ,
І слів тоді не треба було нам.
Лиш по щоці сльоза самотня але щира,
Що на моєму серці залишила шрам.

[580x435]

В колонках играет - ТОЛ - Осень
Настроение сейчас - Я просто скотина...

Він був не те що жебраком, а, скажімо так, малозабезпеченою людиною. Працював двірником, часто не отримував зарплатню і мав за велике щастя купити шматочок ковбаси. Але ніхто ніколи не чув, як він скаржиться на свою долю. Щодня, повернувшись з роботи у свою кімнатку, він запарював горнятко міцного чаю, сідав біля вікна і спостерігав за людьми, котрі вічно кудись спішать, людьми зі скла, бензину та бетону. Жебрак терпіти не міг цього міста, але водночас він не уявляв свого життя без вузеньких осінніх вуличок, баз парків в кінці-кінців без своєї мітли, з якою він любив танцювати по килимі із багряного листя. А взимку він полюбляв гуляти у лабіринті зі сніжинок і слухати, як співає спляче місто. Єдине, чого йому бракувало, так це спокій. Спокій як духовний, так і фізичний. Саме про це він щоразу і просив у Бога, лягаючи спати. Так було і того вечора. Він просив у Бога, щоб той дав йому трохи грошей, за які можна було б купити хатинку десь у глухому селі і втекти подалі із цього залізобетонного пекла:
- Боже, допоможи мені, адже за все життя я нікому нічого поганого не зробив, так чому ж я не можу пожити хоч трішки у своє задоволення?
- Не потрібно нарікати на Бога.
- Хто тут?
- Не бійся, я - твій янгол охоронець.
- А тебе можна побачити? Бо розмовляти із пустою кімнатою якось не дуже зручно.
- Чому ж ні? Не така я вже й страшна.
Раптом всю кімнату залило світлом і з'явилась Вона. Такої красивої дівчини він не те, що не бачив, а й уявити не міг. Глибокі очі, тонкі вуста, ніжні плечі... Жебрак впав на коліна. Він трусився немов побите щеня. Він бачив ангелів на іконах, але вона була зовсім не такою. На мить йому здалось, що це сам Бог спустився до нього.
- Я не Той, за кого ти мене сприймаєш. Насправді я просто Ангел охорорнець. Мені дозволили показатись тобі, щоб відмовити від самогубства. Адже для цього у тебе прихована мотузка?
- Так. Але звідки... чому саме я... не розумію.
- Просто так треба. У нас є лише два дні, так що потрібно спішити.
Боже, що це були за дні! Вони гуляли містом, лякали голубів, катались стареньким трамваєм. Перехожі оглядались на її крила, а їм було байдуже. Вони жили у своєму світі. Цілу ніч теревенили кожен про своє. Вона розповідала про рай, як їй набридла його обмеженість, відсутність вибору, навіть приреченість. Він ділився з нею своїми найпотаємнішими мріями, радів як дитина кожному її погляду, кожному подиху. Наступного дня падав дощ. Вони добряче змокли, втекли від вулиць у його кімнатку і зігрівались гарячим чаєм, сиділи на вікні і мовчали. Наближався вечір. Наближався час розлуки... Жебрак ладен був віддати всі роки свого життя, щоби хоча б призупинити час. Але кому вони здались? Кому потрібна занедбана доля? Ні все ж таки потрібна. Вона посміхнулась і пригорнулась до нього:
- Все буде добре. Потрібно лише повірити у це.
- Ти ще прийдеш?
- Так, але трохи пізніше. Так буде краще... краще для нас двох. А зараз я маю йти.
- Так мало часу... лише два дні... пора.
- Пора.....
Прощання було болючим. Вони довго стояли під дощем на пагорбі за містом. Просто стояли
обійнявшись і шепотіли один одному слова, які кожен з них хотів почути.
- Мені пора - сказала вона - адже на небі не люблять, коли спізнюються.
- Зачекай ще хвильку. Я... я хотів тобі сказати...
- ?...
- Я ніколи не вмів говорити красиво, але хочу, щоб ти знала. Це були найкращі дні у моєму житті; два дні, що перевернули весь мій світ і примусили відчути, що таке життя. Знаю, що я не достойний тебе, знаю, що між Ангелом і Жебраком нічого не може бути, але я КОХАЮ. Кохаю щиро і віддано, кохаю незважаючи на перешкоди. Я ТЕБЕ КОХАЮ. І КОХАТИМУ ВІЧНО.
- Я... я теж тебе кохаю, і зроблю усе можливе для того, щоб ми були разом... Але зараз я мушу
йти.. Бувай.
І не встиг він вимовити ані слова, як Ангел розтанув у стіні з дощу, залишивши на його щоці
гарячу сльозину. З того дня минуло багато часу, а Ангел так і не з'явився. Жебрак щодня молився в надії почути знайомий голос, але все дарма. Небеса залишались сірою стелею, крізь яку неможливо було докричатись до Неї.

[700x494]