Настроение сейчас - Нарешті я вдома...

Нарешті дірвався до інтернету. Минули свята, минули канікули, треба знову робити вигляд, що вчусь і т.д. і т.п. Провів канікули у бабусі)) Відпочив, як фізично так і морально. Якось принагодно розкажу про врження, бо зараз сиджу через мобільний, а це - дууууужееее дооооооовгоооо. Не звик я до такого нету і все.

Скоро буду)) не сумуйте

Знаю, що наперед вітати зі святом, якось не годиться, але що поробиш. Завтра - остання пятниця Цього невчального семестру, і тому додому поїду трохи швидше, а отже мабуть не матиму більше нагоди.

ТОМУ!! УСІХ, УСІХ, З НАСТУПАЮЧИМ НОВИМ 2008 РОКОМ І РІЗДВОМ!!! Успіхів і процвітання)) Тепла вдома і кохання у серці. Хай уся сірість, усі незгоди залишаться тут, у 2007, а ПАЦЮК нехай принесе купу радості. Повірте у новорічну казку і нехай вона. бодай на деякий час, стане реальною.

УСЕ. ВСІМ ГАРНОГО СНІГУ, ЗЕЛЕНОЇ ЯЛИНКИ, СМАЧНОЇ КУТІ І ВСЬОГО НАЙКРАЩОГО.

Ось таку от байку сотворив на вихідних. :) це замість того, щоб курсову робити.

Був черговий осінній ранок. Нічний дощ перетворився у невдалу пародію на самого себе і ображено про щось перешіптувався з холодним вітром. Хоча тому, судячи з усього, було абсолютно байдуже. Він обдирав жовто-зелене листя з сонних дерев, складав з них букетики і розносив їх по вулиці.
Толік стояв коло вікна мовчки спостерігав за таким стриптизом і задумливо потягував каву. У кімнаті було сіро і прохолодно. По підлозі були розкидані тюбики з фарби, брудні пензлики і ще купа усякого мотлоху навідомого призначення. Толік був Вільним Художником (так він себе величав під час пяних суперечок). Весь його творчий доробок складався з розмальваних шпалер у кутку і декількох карикатур у конспекті з прикладної метематики. Хоча це абсолютно не хвилювало молодого (двадцять років - лише початок шляху) Пікассо. Це все пояснювалось творчою кризою і тотальним несприйняттям точки зору Художника. Його просто час від часу пробивало на мазанину, але майже завжди, коли робота була близькою до закінчення, приходило "велике впадло" і вся праця використовувалась в гігієнічних цілях. Йому потрібен був поштовх - якесь глобально-локальне потрясіння, а ще йому конче бракувало музи. Толіку потрібен був хтось, хто тицьне його носом у імпровізований мольберт із табуретки, змішає фарби і покаже де має бути перший штрих.
Все почалось рік тому.. Надворі була така ж осінь і також не хотілось виходити зі свого вховища у обійми сірого дня. На столі істерично дзвонив телефон. Насилу розплющивши очі Толік зрозумів що до чого:
-Алло..
-Привіт, старий! Сьогодні ти вільний?
-До цієї хвилини планів ніяких не будував.
-От і чудесно. Збирай манатки і вали до мене.
-???
-Маємо гулянку.
-Вже йду..
Одногрупник святкував свої уродини. Такого скупчення невідомого люду на одиницю площі Толя вже давно не бачив. Але це навіть додавало йому внутрішньої впевненості у собі. Затарившись пивом і чіпсами він вмостився у кріслі і ПОБАЧИВ. Побачив найпрекрасніше створіння Боже. Толік побачив ЇЇ. Світ помер для нього,а він для для світу.
-Її звуть Аня. Колишня моя однокласниця = Винуватець свята похитуючись стояв над кріслом - Хочеш познайомлю?.
І перш, ніж ТОлік зумів щось промимрити, він був представлений, і переданий під керівництво свого Янгола.
Наступного дня не було, як і не було нічого після Її першого слова. Був лише сон. Була казка, яку вони будували разом. Він малював ілюстрації, вона писала казку. Вони існували одним диханням, одним ковтком, одним поглядом. Толік намалював Її портрет. І, коли Ані не було поруч, розмовляв з полотном, слухав картину, засинав під нею. А потім знову приходила вона.. спускалась з небес і життя поверталось.
Толіку снилась зима. ВІн малював зиму червоними фарбами. Малював пожежі. Вже тиждень,як від неї не було жодної звістки. Ніхто не відповідав на телефонні дзвінки, і гудки у слухавці стали цвяхами у його труні. Він втікав, але Її очі дивились з кутка і потрібно було повертатись. Повертатись у світ, який належав Їй, і Який існував без Неї...
Жменя снодійного на вечерю..
Толіка розбудив дивний шум на сходах. Вставати з ліжка не було ніякого бажання, оскільки пари всеодно було самовіддано прогуляно. Через деякий час цікавість переборола лінь і, натягнувши шорти і вчорашню майку, Анатолій виліз зі своєї берлоги. У нього зявились нові сусіди. Точніше зявилась.. Сусідка.. Він хотів чимось допомогти. але страшенно соромився підійти. Толік БОЯВСЯ. Він боявся зради.
Ввечері вона сама подзвонила у двері і з усмішкою сказала:
-Віка. Твоя нова сусідка.
-Толік. Кави?
Вони протеревенили до пізньої ночі. Це було немов прозріння. Світ перевернувся, облив себе фарбами і танцюючи на руках співав пісень. Але ж так НЕ МОЖА. Толік прекрасно розумів, що Вона йому цього не пробачить. Він купив сірої фарби. Затягну вікна, розбив дзеркало.Ненависть... До себе.. Все частіше і частіше в голові пролітали божевільні ідеї, але...
-Привіт. Як воно? Кави?
Це було немов прокляття. Він розривався надвоє. Це був танець, танець на лезі ножа. Толік прекрасно розумів, що чим довше це триватиметим важче буде потім, але нічого не міг з собою вдіяти. Він сховав портрет до шафи. Намагаючись бодай таким чином втекти від того, що було, але знову ніч, знову безсоня, знову..
ВОГОНЬ!!
Він зірвався з ліжка і заліз у шафу.
Вогонь несе очищення.
Фарба горіла гарно. Сині язики полумя танцювали над купкою попелу..
Горіло його життя.. Він нарешті став вільним. Попіл до попелу. Так мало статись.
Зранку в двері подзвонили. Відчиняти не хотілось, але по той бік дверей були інакшої думки.
-Доброго дня. Ми ваші нові сусіди.
Толік стояв коло вікна мовчки спостерігав за таким стриптизом і задумливо потягував каву. Вже другий тиждень він не виходив з дому. Йому не було куди іти. Йому не було до кого йти. Не було чого йти.. До підїзду підїхала швидка. "Вчасно" - пронеслось у його голові, і він зробив крок.
Останній.
Толік навчився літати.

шкода що живемо так далеко.. можна було б гарно погуляти =)

Сам не знаю чому, але помітив одну дуже цікаву річ - мені страшенно щастить на хороших людей.. Якось ніби і немає на те причини, а тут, РАЗ!, і зявляється хтось, кого абсолютно не знаєш... хтось, кому на перший погляд мало б бути абсолютно байдуже, добре, чи погано тобі, але ж ні, підтримують, дають стимул до подальшого.. Хочу сказати щире ДЯКУЮ усім хто просто є...

... минули ще одні вихідні... мокро, холодно гидко. Не хотілось навіть носа на вулицю показувати (чим я власне і займався). Сам не знаю чому, але відчувається якесь духовно-моральне піднесення. Неначе хтось, покопирсавшись у мені, відключив абсолютно усі функції.. Хоча, можливо, це лише затишшя перед черговою бурею..? Байдуже. Зараз не хочеться думати, не хочеться нікуди іти, не хочеться спати, не хочеться сидіти цілу ніч...

Хочу чогось ЧИСТОГО! До одуріння примітивного, простого, як двері, але ЩИРОГО... Хочу снігу, адже ж ЗИМА НАДВОРІ!!! Хочу, щоб виключили батареї, щоби цілу ніч цокотіти зубами під ковдрою, заливаючись гарячим чаєм, хочу валятись по підлозі від сміху, але не істеричного, не від вимушеного бидлючого реготу, а справді відчути радість, хочу відверто з кимось поговорити віч-на-віч, хочу розревітись у когось на плечі, хочу відчувати чиюсь спину, хочу просто бути впевненим у тому, що хтось сидить поруч в темряві і знає про мої думки..

ніч зіпсовано... і все через власний ідіотизм. Господи, ну чому ж я такий кретин, безмозкий виродок... навіщо пхатись у Її життя!!!?? Що зміниться від безглуздих слів?? Я - порожнє місце, НІХТО І НІЩО!!!!!!! всього лиш один з ..

Господи, ну коли вже нарешті це СКІНЧИТЬСЯ!!???? Я більше не витримую!! Нерви натягнуті до критичної межі. Ще трохи і все обірветься у прірву... Почуваю себе лялькою, що танцює від непомітних рухів Її пальців. Вона всесильна.. усі нитки давно обрізано, ролі забуті... останній танець на згарищі.

Ну невже так важко сказати бодай декілька СЛІВ!!!!??????? Запитання без відповіді. Або ж знову коротке СМС від Її нового фаворита... НЕНАВИДЖУ!!!!!! Задихаюсь від болю, розпачу і власного безсилля..

У мене більше не залишилось сил боротись. Усе набридло, усе дістало. Я страшенно втомився. Втомився прикидатись, втомився бути кимось для когось. Мені потрібно трошки спокою.. душевного спокою. Мені набридло шукати. Шукати своє місце, своє призначення, свою ціль. Я хочу втекти від усього цього бруду, скла і бетону. Вирватись з цього полону і згоріти на волі. ...я вже й забув, коли востаннє сміявся, щиро сміявся. Мені потрібен хтось, хто і справді зрозумів би мене. Хтось, до кого можна прийти бодай о 4 годині ранку і просто попити чаю з домашнім печивом. Хтось, з ким можна було б ПОМОВЧАТИ..

Я не заню, що далі писати... В голові занадто багато думок.. Здається я все сказав, але ще купа усього залишилось сірою масою, що застрягла у горлі і не дає дихати..

проспав усе, що тільки можна було. Ось що означає пошкодувати себе. Дав собі шанс виспатись зайвих 15 хвилин... Затягнулось на 3 години. Ось тепер сиджу в напівпорожньому гуртожитку і гвалтую собі мозок..

В голові цвяхом сидить думка про те, що нема нічого "тепер", адже усе, що трапляється одразу переходить у "було", а все інше - лише "буде". Якось воно несправедливо.. Живемо минулим заради майбутнього.. Оце так загнув..

Філософ задрипаний. Що ти тямиш у житті, щоб роздумувати над вічністю, і нескінченністю?? Абсолютно нічого.

Але ж чому тоді оце всепоглинаюче "ніщо" стало частиною мого існування? Увійшло у звичку, так само, як і кава зранку, обід після 4..

Заткнись! Ти - ніхто і нема чого нарікати на долю. Твоє майбутнє у твоїх руках і нема чого нарікати на вселенську несправедливість. Ти сам у всьому винен! І перестань скиглити - це нічого не вирішить!

Все ж таки добре, що у мене є вихідний посеред тижня. Можна спокійно посидіти з горнятком запашної кави і поколупатись у собі... Останнім часом це входить у звичку. Прокинутись посеред ночі, розмазати себе по стінах, а потім, потихенько стікати у калюжу посеред кімнати.. А все через те, що вчора вирішив хвилин на 5 подрімати вдень.. вийшло трошки довше (десь на півтори години).. Сам винен! Потрібно міняти графік. Хоча... А що поганого у моно-діалогах посеред ночі з тим, що сидить всередині??? Як на мене, то абсолютно нічого... Навіть інколи цікаво отак "надавати собі по шиї".. А може це все сон???

Вночі падав сніг. Перший, несмілий і соромязливий... Тихенько, ніби боявся, що його почують і виженут з міста... Все обійшлось. Зранку навіть можна було розшукати "снігові острови"... Вже все розтало. Надворі сіро і мокро.
........................ потрібно заварити ще кави


У сусіда сьогодні день народження.. Мене знову запрошують у якості шеф-кухаря. Ех.. я сумуватиму за гуртожитком.

Ну, що ж, минули вихідні... трохи відлягло. Дякую усім, хто підтримав.. Не подумайте, що я якесь там сюсюкало. Просто стільки накипіло, що не міг втриматись... Адже... гаразд, не буду.. Ще раз дякую

Скажіть мені хто я такий??!! Для кого я... кому я..??? Мені страшно, мені холодно, врешті-решт, мені боляче.. Ховаючись під Маскою, будуючи примарні замки я втратив себе... Я ПАРАНОЇК!!!... я параноїк?? Скажіть що це не так, нехай це буде красивою брехнею, нехай вам буде глибоко начхати на те, прокинусь я завтра вранці, чи сонце більше ніколи для мене не зійде, просто допоможіть... бодай сьогодні.. Це осінь..? Осінь - не причина, вона ні в чому не винна.. Так мало статись, так сталось... рік тому я був найщасливішою людиною у світі, я міг чути Її голос, я знав, що десь далеко за обрієм є Вона... А сьогодні.. сьогодні холодно. Це патологія.. так сказала Вона, наказала забути, не перетворювати життя у міф, який так і залишиться міфом (памятаєш?).. занадто пізно.. Ослухався свого Янгола... свого ... Бога???? щоночі засинаю з Її імям на вустах, прокидаюсь... пусто. Як мені набридла порожнеча, відчуття вакууму всередині, що провільно затягує усе людське всередину, залишаючи лише пусту шкаралупу, безглуздого паяца... Я винен сам.. ізолювавши свої емоції, почуття, намагаючись вислизнути із соціуму я помер.. душею.. Можливо варто піти у найближчу лікарню, і... оселитись там?? Хоча, що це вирішить?? Абсолютно нічого.. Потрібно пристосовуватись, мінятись, влазити у загальноприйняті рамки... Я НЕ ХОЧУ!!!! я не можу так.. мені плюватина тих, хто з обличчям дитини, що щойно усвідомила скінченність життя, видає "перли" на кшталт: "Та забий ти на Неї! Знайди собі якусь тьолку, шоб можна було перепихнутись, а далі якось буде..." ЗДОХНІТЬ ТВАРЮКИ!!!!!! Тупі виродки, що не варті і Її погляду... БИДЛО.. так, саме бидло, тому, що людина не може керуватись лише періодичними викидами тестостерону... Якщо я не правий, то каменуйте мене, заплюйте, але зробіть це відкрито.. привселюдно.. Не потрібно встромляти ножа у спину.. Можливо я псих, можливо ще один ненормальний, що випхався у світ зі своїми дурнуватими ідеями... можливо... Мені потрібна підтримка........ тихо...

Настроение сейчас - Розбитий і погано склеєний..

На годиннику перша ночі, а мені якогось не спиться.... Вирішив переглянути старі фотки... натрапив на минулорічну осінь..., як все ж таки тоді було гарно... Була Вона, було ВСЕ.., БУЛО.! Щось останнім часом мене переслідує минулий час. Було, були, прийшли, сміялись... ЖИЛИ??? Я втомився грести прот цієї течії, мені набридло копатись у власних мізках, шукаючи там поясненя на все, хочу взяти тайм-аут... Арбітр, де твій клятий свисток?! Тихо... хто б сумнівався. Ну, що ж, продовжимо курс самознищення під назвою "життя". Одягаю маску абсолютної безтурботності і чакаю на завтра... Буде новий день, буде щось нове... БУДЕ - це звучить заспокійливо.

[507x699]

В колонках играет - Нічого
Настроение сейчас - Спати хочу..)

Сьогодні зранку була гроза, що власне і примусило мене встати у таку рань. Я не виспався ... Десь до третьої ночі переглядав Її фотографії.... Боже, яка ж вона все таки прекрасна. Ці очі, риси обличчя, волосся... Вона далеко. Єдине, що залишилось - фотографії. Мабуть все ж таки потрібно подякувати тим, хто винайшов таку корисну штуку...
Тому нарешті зібрався і організував фотоальбом)) Поки що маленький, але це справа часу. Наразі лише місто... Місто, яке подарувало мені стільки щастя, і водночас це все щастя забрало. Місто, яке недарма називають одним із найкрасивіших в Україні і яке приховує у собі купу різної гидоти. Місто, яке так подобається Їй... Отож, Пані та Панове, місто легенда - Львів, у всій своїй красі.

В колонках играет - ТОЛ - Одиночество
Настроение сейчас - глибока яма..

Одиночество
Одиночество.
Куплет 1:
Одиночество… Одиночество… Я один – ты не увидишь! Я один!!!
Я не знаю, как долго я выдержу это, мне тревожно – паника…
Вокруг всё мрачно тихо и пусто.
Я загинаюсь, я плачу беззвучно.
Всё, что мне нужно сейчас – будь со мной!!!

Припев:
Не оставляй меня
Мне без тебя ещё хуже, чем с тобой
Не оставляй меня
Я позавидую мёртвым

Куплет 2:
Я порвал всех проституток - один…
Я размножаюсь перед зеркалом - сам…
Я ненавижу одиночество из-за всех…
Я сам, я сам, я…
Одиночество… Одиночество… Одиночество… Одиночество
Одиночество… Одиночество… Одиночество… Одиночество

Припев:
Не оставляй меня
Мне без тебя ещё хуже, чем с тобой
Не оставляй меня
Я позавидую мёртвым

Куплет 3:
Одиночество… Одиночество… Я один ты не увидишь! Я один!!!
Я не знаю, как долго я выдержу это, мне тревожно – паника…
Пожалуйста, побудь со мной ещё не много
Я не хочу опять остаться один
Пожалуйста, побудь ещё не много
Я ненавижу оставаться один

РИФ:
Я НЕНАВИЖУ ОСТАВАТЬСЯ ОДИН…!!!
Я НЕНАВИЖУ ОСТАВАТЬСЯ ОДИН…!!!
Я НЕНАВИЖУ ТОГО, КТО ОДИН…!!!
Я НЕНАВИЖУ ОДИНОЧЕСТВО…!!!

Припев:
Не оставляй меня
Мне без тебя ещё хуже, чем с тобой
Не оставляй меня
Я позавидую мёртвым


Автор: Прозоров
Выдано в печать 29.07.2003г 0.13 по компьютерно-киевскому времени.


Я розлітаюсь на шматки... Весь цей "мотлох" в голові не дає мені спокою. Лише один день проведений тет-а-тет з своїми думками перекреслив усі намагання бути "нормальним". ВАЖКО!!!.... БОЛЯЧЕ!!!... холодно. Крізь відчинене вікно в кімнату залітаю поодинокі каплі дощу. Темно... Вода вплавлюється у шкіру, пропалює наскрізь але не проглушує біль, що виривається зсередини..
Я МУШУ з цим жити, просто не маю права на коротку мить здійнятись в небо і полетіти на зустріч з БЕТОНОМ!!!!! Я "хворий", але не потрібно мене лікувати - буде лише гірше... Потрібно лише...

В колонках играет - Stone Sour - Through glass
Настроение сейчас - ...

Нарешті здав сесіюі і з чистою совістю можу іти на заслужений відпочинок. Але, чи потрібно воно мені? Адже за ці декілька днів, що просидів вдома без екзаменів, без нету, без простого спілкування я на ще один крок наблизився до повного божевілля... Потрібно йти на роботу і крапка. Просто життєво необхідно зайняти свою дурнувату голову чимось таким, що б допомогло спокійно спати вночі, чимось таким, що б допомогло справлятись з приступами депресії... Музика, нажаль, вже майже не допомагає. Пробував читати Кінга, того Кінга, кнрижки якого я міг читати цілодобово, перериваючись хіба що для того, щоб перекусити - ЛАЙНО!!!!! Я так не можу... Адже навіть стиль написання нагадує ЇЇ... ЇЇ розмову, ЇЇ щоденники, яких уже давно немає... Єдине, що мені зараз допомагає, так це погода - дощ вночі, і хмарно вдень. Просто чудово для роздумів...

Зважаючи на те, що невдовзі літо, а значить і канікули, у мене почалась сесія. Як завжди неочікувано..)) Не знаю чому, але сесія чимось мені подобається. Можливо через те, що під час здачі екзаменів, заліків, і інших нікому не потрібних речей, навалюється стільки "проблем", що думати про щось окрім навчання просто не вистачає часу. Звучатиме дещо егоїстично, але мені так простіше... простіше жити. залишається лише НІЧ. Можу спокійно прокинутись десь о 4 ночі і потім до самого ранку не стуляти очей... Думаю про неї...

Давненько я сюди не заглядав. Просто не було настрою, та й, відверто кажучи, особливого бажання щось писати також не знайшлось, тому довелось дещо забити на щоденник. Але зараз вже все добре... Відносно добре. Тому скоро знову почну фладити, тим паче, у мене вже є деякі ідеї... Чекайте, я скоро вернусь ))