...тому не знаю, не знаю, що нам робити далі, але того, що сталося, вже не виправиш, я хотіла цього уникнути, але воно сталося, сталося. Ти за два тижні цілком про мене забудеш, ну, поболить так трошки - й забудеш, я знаю, ти щодня закоханий в іншу жінку, але мені, мені що робити, не скажеш? Про себе я подбала найменше, бо ніколи про себе не думаю, така вже вдалася, в любові мушу йти до кінця, до останнього схлипу, знаєш? Ти навіть не подумаєш про те, що завтра, може, наш останній день і ми, я певна цього, більше ніколи й ніде - чуєш? - ніколи й ніде, ми так, ніби помремо навзаєм, але чомусь тільки мені це болить, тільки мені від цього дертися на стіну хочеться, а ти собі слухай, слухай доповідь, задоволений, усміхнений, вічно ти усміхнений, ніби японець.
Це з твого боку надто жорстоко... - вічно ходити з посмішкою, коли я тут мало не конаю рабинею твоєї брови над лівим оком, наприклад, звідки мені знати?.. ...ти собі просто всміхаєшся, навіть слова мені не сказав по-людськи, тільки цитати і гра слів на кожному кроці, гра слів і цитати, і якісь історії, яких знати не хочу, якісь алюзії не знати до чого. Ти повернешся скоро туди, до себе в країну, знову опинишся коло друзів і коханок, так, і будеш мати багато всього, і... А я, вічно сама, чужа всім і кожному, що я згадаю з нашої шестиденної любові, крім цієї твоєї посмішки, з якою, ти, можливо, навіть і спиш - не знаю, бо я не бачила, як ти спиш, я не спала з тобою!.. Чи бодай раз ти сказав мені щось тепліше, ніжне, живе? Я не вимагаю надто багато, я просто думала, що стала тобі потрібною - не менше, як ти мені, але так не буває, любов не буває рівною, любов - це нерівність, хтось мусить більше віддавати, а хтось тільки бере, бере, бере... Вибач.

Любовь! Что только не прикрывается ее именем! Тут и влечение к сладостно нежному телу, и величайшее смятение духа; простое желание иметь семью; потрясение, испытываемое при вести о чьей-то смерти; исступленная похоть и единоборство Иакова с ангелом. Вот я иду, думал Равик, мне уже за сорок, я многому учился и переучивался, падал под ударами и поднимался вновь. Я умудрен опытом и знаниями, пропущенными сквозь фильтр многих лет, я стал более закаленным, более скептичным, более невозмутимым... Я не хотел любви и не верил в нее, я не думал, что она снова придет... Но она пришла, и весь мой опыт оказался бесполезным, а знание только причиняет боль. Да и что горит лучше нп костре чувства, чем сухой цинизм - это топливо, заготовленное в роковые тяжелые годи?..
Е. М. РЕМАРК "Тріумфальна арка"

Він засміявся.
- Нічого немає смішного! - сказала я. - Крізь обличчя найсерйознішого чоловіка завжди проглядаються риси хлопчика - того, яким він був у школі. Боягузтво, жадібність, заздрість, лінощі відбиваються в найменших зморшках, а потім - у найпідступнішу мить - лізуть назовні.
- А з жінками хіба не те саме?
- Не те. Навіть першитй незначний досвід змінює обличчя. А другий, третій або десятий - робить невпізнаваною.
- І тому краще дивитися в скло?
- Можливо... - нарешті посміхнулася я. - У склі я бачу лише бузок. А це так красиво.
- Невже вам так набридло власне обличчя?
- А хіба з вами такого не буває?
- Не буває...
_ ну от бачите! Це тому, що чоловіки люблять себе більше, ніж жінки! Їм у собі подобається все.
- Ви собі набридли. Ви собі не подобаєтеся, - констатував голос. - Але ж ви нічого про себе не знаєте. Якби знали...
І. РОЗДОБУДЬКО "ДВАНАДЦЯТЬ"

"...але досить ляльок і масок. Від презентації екзотичних птахів і рослин варто перейти до предметів вищого змісту. Адже ми зібралися в епоху "посткарнавального безглуздя світу". І ми запитуємо: що на обрії? А я вже добру годину торочу вам про те, що за обрієм. Хоч, може, обрій - це не тільки те, що мріє недосяжністю десь попереду. Можливо, справжній обрій нам дано побачити, лише озирнувшись і прикривши дашком долоні сліпнучі від призахідного сяйва очі? До речі, предки мого народу вважали, що саме там, за обрієм, живуть душі й тіла померлих. Якщо колись це виявиться рпавдою, то я дуже хотів би дійти туди - навспак, назад, спиною вперед, не озираючись. Тільки так зберігаються шанси наздогнати цю невидиму, але аж ніяк не умовну лінію..."
Ю. Андрухович "ПЕРВЕРЗІЯ"

"...Я приїхав сюди з такої країни, про яку ви знаєте або дуже мало ( називаючи її то Українією, то Уранією, то Украйєю ), або нічого. Ті з вас, які знають "нічого", насправді знають набагато більше від тих, які знають "дуже мало", бо останні знають лише у викривленнях і спотвореннях. Я буду вельми щасливий, якщо бодай окремі з викривлень і спотворень мені поталанить виправити, а тим, які донині знають "нічого", - подарувати проблиск у вигляді "дечого". Гадаю, це важливо не тільки для мене.
...Я почну з утраченого рукопису. Це сталося зі мною років сім тому, коли я, щойно закінчивши університет, переховувався від служби в червоній армії на одному з львівських піддаш. Львів - це таке місто, з якого я приїхав. Італійською мовою воно могло б називатися Леонія, а на санскриті Сінгапур. Цьому містові вже близько дев"яти тисяч років, і воно лежить посередині світу. Того, Старого Світу, який був плаский, тримався на китах, черепасі, а крайньою його околицею була Індія, об яку розбивалися хвилі чи то Нілу, чи то Океану. Напевно, тому в ньому живе чимало божевільних і фантазерів, кожен з яких надто
переконаний у тому, що саме він є центром усіх світових процесів. До того ж, у Львові є свої демони, свої привиди, свої генії. Про кожного з них можна писати окрему книгу, що я і зроблю колись..."
[700x525]

...Її маленьке серце розривалося від любові. Це була любов безпредметна, вона не мала обличчя й тілесної оболонки. Вона існувала всередині неї, як дар... Пізніше вона переконалася: любов – дар. Його отримують із народженням разом з іншими почуттями, такими як слух або зір. Часом цей дар перетворюється на важкий камінь, на хрест, на повітряну кульку. Але його вже не можна позбутися: він не є твоїм власним вибором. Так сталося при народженні. Любов тріпотіла над її головою, як шелесткі крила янголів...

...А підкорити нинішню публіку не так уже й складно. На п’ятій сторінці має бути злягання із собакою, на десятій – згвалтування сином власної матері. Це захоплює. Взагалі, множити зло набагато легше і простіше, ніж виростити хоча б один паросток надії, формула любові складніша за формулу ЛСД, а механізм почуттів ефемерніший за механізм злягання. Однак друге піддається й учнівському перу...

...Життя – взагалі мило. Спочатку запашне, «Полуничне», а потім – жалюгідний обмилок сподівань, утрачених можливостей, надій, сил, розуму, здорового глузду, пам’яті. Потім залишається тільки піна, мильні бульбашки...

...тоді я думаю, що море - як життя. Спочатку пливеш носом донизу, жадібно загрібаєш руками все, що в них потрапляє, роздивляєшся довкола, міркуєш, де тепліша течія, прозоріша вода, стежиш, куди пливе решта. Намагаєшся не збитися на манівці, не відстати, не загубитися, не уславитися невдахою... А варто лише якому-небудь стихійному лиху зруйнувати тиху затоку - й усі, як один, виляють уверх денцями. І вже не суттєво, хто плив першим, а хто пас задніх. Різниця лише в тому, що ти бачив перед собою в останню мить і що відчував...

...для того, щоб тебе розуміли, не обовьязково мати тисячі прихильників чи блукати світами, рекламуючи свої твори. Просування на ринок не завжди відповідає таланту. Це може бути щасливим збігом обставин, досить випадковим, або ж силою натиску менеджерських служб. Треба мати хоч десятьох, але відданих людей. Вони можуть не знати один одного, навіть жити в різних країнах, бути злодіми і янголами, бути будними й багатими - це не має жодного значення. Головне, що серед них має бути:
один Можновладець, який слугуватиме тобі "дахом" і не дасть загинути голодною смертю, допоки ти не набрав сили;
один Мудрець, котрий розповість про тебе іншим;
один Екзальтований послідовник, що апріорі вірить кожному твоєму поруху;
один скептик, що знає не менше за тебе;
один Близький за духом;
один блукалець, котрий шукає того, чого й ти;
один злодій, якого ти перевиховав;
один Мрійник, який чує те, чого не чують інші;
один Сновида, котрий будує власну реальність;
один Митець, котрий знає навіть те, ким ти був у
позаминулому житті...
Ці десятеро сильніші за тисячу, бо вони - твоя паства, твоє срібне військо, твоя сила. Ти можеш брехати тисячам, але їм - ніколи! Вони бачать тебе
наскрізь тому, що самі відчувають так само, як ти...

Насправді ніякої дійсності не існує. Існує лише безмежна кількість наших версій про неї, кожна з яких є хибною, а всі вони, взяті разом, є взаємно суперечливими. Завдяки свого порятунку нам зостається прийняти, що кожна із безлічі версій є істинною. Ми б так і зробили, якби не були впевнені у тому, що істина мусить бути і є лише одна, а ім"я їй - дійсність"

Лореляй любить життя та людей, радість та відвертість, щирість, вірність та позитив!.. =)))