...мы слышим не то, что нам говорят, а то, что ожидаем услышать. Соответственно, мы не должны удивляться, если окружающие, далекие или сколь угодно близкие, услышат за нашими словами что-то свое, совсем не то, что мы имели в виду.
Правда - это не только то, что произошло на самом деле. Правда - еще то, что произошло до того и что скорее всего произойдет после. Это также то, что могло произойти, но не произошло. Это к тому же то, что мы чувствовали, пока это происходило, то, чего стремились избежать. Наконец, это наши воспоминания, наши ассоциации, наш личный опыт. Иначе говоря, то, что с нами произошло, это мы сами. Ни с кем другим то же самое произойти не может. А теперь попробуйте высказать все, что случилось, плюс свою неповторимую душу в десяти предложениях - ведь редко когда наше общение складывается из более длинных периодов. Ну, каковы шансы, что на том конце провода, на том краю кровати, на той стороне баррикады, по ту сторону барьера будет услышано именно то, что было сказано по эту?
Не спорю, бывает единение душ, когда оба понимают друг друга с полуслова. Собственно, тогда и слов не надо. Только такое случается редко, а чтобы это еще длилось все время, пока два человека вместе, надеяться почти не приходится. Во всех остальных случаях, чтобы быть правильно понятым, приходится думать, что говоришь. Как минимум подбирать слова. Сказать, казалось бы, то же самое так или иначе - в этом уже заложена маленькая ложь, не так ли?..

тайна - это не то, что рассказываеться подружке в кафе под сигарету (а ели и рассказывается, то - как ни странно! - всегда между женщинами же и остается). Тайна всегда в прошлом. Вот почему важно не тянуть Ваше приключение слишком долго. Это вовсе не просто. Всегда есть опасность войти во вкус, привязаться, влюбиться, попытаться удержать мгновение...Сходиться - не штука, тут за тебя работает инстинкт. Расставаться - вот наука. Расставаться друзьями умеют немногие, и это, главным образом, вопрос того, насколько Вы склонны к самообману. Если склонны, тогда не удЕржитесь, будете откладывать, тянуть время, пытаться продлить удовольствие. И дойдете до того момента, когда уйти без ссоры невозможно.
...Вот откуда легенда о французах - не от неуемности, а от неподражаемого артистизма...И вот почему совершенно невозможно себе представить, чтобы француз сделал вид, будто не узнал на улице женщину, с которой однажды был в постели. Нет, они встретятся как ни в чем ни бывало, расцелуются (при встрече они отчего-то целуются два или четыре раза), никак не намекнут ни друг другу, ни окружающим на то, что меж ними было. И в их отношениях не останется ничего, кроме скрытой нежности и благодарности за общую тайну, которую они несут...

не люблю незрозумілість, невідомість, невідповідність. не люблю непердбачувані обставини, котрі руйнують плани, часткову ілюзію майбутнього.
не люблю бути одною з решти. коли на свято отримую повідомлення, давно кимсь зарифмовані й надіслані.
стандарт. не люблю жити по стандарту. не відчуваєш смаку життя.
а ще не люблю свого "вміння" надумати, понавигадувати, намріяти. а тоді приземлитись, впасти. боляче. дуже боляче.
втрачається відчуття реальності. забуття. сон.
і гіркота правди, реальність. жахлива пародія на вигаданий світ. дощ взимку, брудна собака на зупинці, невідповідність вбрання ані погоді, ані порі року.
молоді сім"ї на вулицях, дітлахи, товариші. часом так грають. вдавана цікавість, видавлена посмішка. недоцільно говорити про почуття.
а ще не люблю страх. боязнь здатися смішним, недоречним, нерозумним, оригінальним. страх бути розумним, не таким як інші! так з'являється щось середнє, таке...як для всіх.
не можу йти по стандарту. не хочу робити чогось давно кимсь придуманого й сотні разів повтореного. не хочу бути серединною.
тому посміхаюсь незнайомцю в тролейбусі, відмовляюсь від побачень, читаю все і практично всюди, вчуся, пізнаю цей світ. незважаючи на думку оточення.
подекуди неадекватно реагую на звичайні події, спілкуюся з незвичайними людьми і признаюся в коханні.
не знаю, як все це назвати.
я просто живу)

вечорами, коли повертаюсь з роботи, часто дивлюсь у вікна багатоповерхівок. так дивно бачити абсолютно невідомих мені людей, котрі вперто (чи не дуже) займаються свохми справами.
а людей тики до біса багато. всі цілком різні. з власними звичками-уподобаннями-бажаннями. свідченням тому шикарні занавіски одних і наліплена на шибку вчорашня газета в інших, наглухо закриті жалюзі (аби таким чином сховатись від світу?) чи тепло одинокої свічки на підвіконні.
щоразу майже ті самі сцени: жінки, котрі готують вечерю, молодики-студенти, що заглядають до холодильника в пошуках їстівного, поважні чоловіки в розмові за пляшечкою міцного.
поглядом вдираюся до їх життя. брутально. якусь часточку беру з собою. думаю. посміхаюся. але то лише мить.
я їду далі, залишивши мешканців десятків висотних домів на інших. на таких як я, що люблять через вікно зазирати до чужих життів. на своїх близьких, з котрими ділять найближчий простір. зрештою, на самих себе.
бо в мене залишиться хіба суб'єктивне враження від побаченого. а їм - продовжувати жити. іти за течією, ставши невід'ємною частиною сірої маси, або відійти від звичного стандарту. вибір за кожним.
а я й далі продовжую займатися суб'єктивізмом, не зраджую своїм думкам і прагну внести долю адекватності у сприйняття навколишності)

сьогодні нарешті вибираюся додому)))
брутально забивши на роботу і попередньо гарно відсвяткувавши закінчення сесії, зібрала валізу і чкурну днів так на 10 в рідні краї))))
як я мріяла про тиждень з лишком безтурботного життя, цілковитого спокою та абсолютного байдикування)))
щасливо залишатись у столичних багатоповерхівках) я залюбки проміняю їх на провінційну простоту домашнього затишку)
та безсумнівно повернусь...)))

завжди чітко розділяйте межі між дружбою та чимось більшим. бо потім дуже неприємно... і дружби назад не повернеш...
ех...

...а наше життя - то карнавал, гра людських тіл, емоцій та почуттів, іскри бажань, спалахи мрій.
щоранку обираю для себе новий образ. щоразу інша маска. інші люди довкола. різне ставлення. інакші почуття-відчуття: від тупої байдужості з наскрізним поглядом до чогось незрозумілого.
гра. всі ми граємо. іноді вдаєься бездоганно. трапляються проте нікудишні актори. і тоді стає неприємно.
і лише наодинці з собою стаєш справжнім. навіть якщо довгий час обманював себе. в один момент з"являється справжність. і гідний поваги той, хто зуміє утримати її назавжди...

хочу закохатись...

Новая ссылка в коллекции:

моя конфліктологія)))))

тут робота,якій присвятила дуже багато часу та зусиль))) перша публікація в інеті))) приємно)))

Ключи: учеба, моя конфліктологія... [Сохранить ссылку себе]

edu.cirs.kiev.ua/index.php?...&Itemid=62

тут робота,якій присвятила дуже багато часу та зусиль))) перша публікація в інеті))) приємно)))

вчора мою роботу опублікували на сайті... здійснилася одна з моїх мрій. незвичне бажання для дівчини мого віку. однак його здійснення принесло мені неабияке задоволення. задоволення собою. задоволення власних амбіцій. самореалізація. самоствердження.
неймовірні зусилля. до забуття і втрати відчуття часу. фанатизм.
несприйняття оточуючими. нерозуміння.
не ображаюся на них. навпаки. ми різні. у нас неоднакові цінності, погляди на життя, сприйняття цього світу.
серед тих людей - мої друзі, котрі поряд зі мною. то чи в праві я ображатися на них?.. через те, що у них свої клопоти, проблеми, інтереси.? що у них часом бракує часу для мене?
це вже егоїзм. вимагати, змушувати...
у них своє життя.
наші світи є кола, що лише дотикаються. в одній - кількох точках... за окремими інтересами.
навряд чи знайдеться хтось, хто розумітиме тебе стовідсотково (навіть ВІН не розуміє... =))) ). тому й друзів багато. тому всі вони різні. з неоднаковим сприйняттям цього світу, з власними думками та бажаннями.
всі вони допомагають мені в досягненні бажаної мети. вдалою порадою, щирим поглядом, доцільним докором, горнятком враннішньої кави. своїми повідомленнями зі смайлами. тим, що приходять без попередження. або на запрошення (що не менш приємно). тим, що іноді забувають про мене, залишаючи наодинці з самою собою.
побути в такому стані корисно. з"являється час для роздумів, висновків, рішень. часом дуже суб"єктивних і не завжди правильних. але власних.
від кожного зі своїх друзів беру щось для себе. за великим рахунком вони допомагають мені бути такою, як є... за це їм особливо вдячна.)))

нещастить мені з тими святами... як не куплю подарунок - незаладиться в мене з людиною... і на мене ображаються... і вже на свято іти якось некоректно... і тут то ще більше ображаються...
сьогодні День народження у людини, котру певний час вважала своєю подругою... ми гарно спілкувалися, товаришували... влітку зідзвонювалися... так чекали вересневої зустрічі...
і тут якась мить перекреслила все... не думала, що все так повернеться... не думала, що людина, котрій довіряла, в одну мить стане чужою... не вірила, що таке взагалі буває... а воно трапилось...
двічі...
другим був мій товариш... отут таки було боляче... до сліз, до крику, до істерик... не розуміла, що? чому? як? ...
важко переживала той розрив... ставила собі запитання, довго шукала вірної відповіді... побачила масу своїх помилок... чи не вперше припинила звинувачувати обставини, ситуацію, все, всіх і кожного... зрозуміла істинні причини... отримала трошки життєвого досвіду...
от-тільки тепер нічого не повернути назад. бо ніхто мене вже не прийме назад, не відкриється, не пустить близько до себе...
і сьогодні мене нема на Дні народженні...
сьогодні в моєму житті нема тих людей...
на своїх помилках вчитись таки нелегко...

"...я - жінка? який сарказм! я сиджу в будинку з сотнями кабінетів, напханих чоловіками, займаю один із таких чоловічих кабінетів і чоловчу посаду в ньому, до мене йдуть з поклонами, як до чоловіка, що має владу, а дружно брешуть, ніби поважають у мені жінку, і я не можу викрити цієї нещирості, я граю усмішками і завчено примовляю: "будь ласочка! будь ласочка!"
Жінки мене взагалі не цікавлять. усі вони такі самі, як я, а то й ще гірші. а чоловіки вражають своїм маразмом. вони такі засліплені своєю зверхністю над нами, що вже нічого не помічають і не можуть навіть у гадці мати, що може знайтися жінка, для якої усі вони - ніби інфузорії під мікроскопом!
чоловіки - це взагалі суцільний сарказм, а чоловіки керівні - це просто маразм. як вони люблять сидіти у президіях! ще тільки прокинувшись, не розплющивши як слід очей, просто з постелі - прямим ходом у президію! дрібні душі, вони не знають, що справжній мужчина повинен вмирати на полі бою або у власній постелі, але не у президії. ці ж норовлять умерти саме тут - і хай для цього хоч і весь світ піде димом!"
П.Загребельний "ГОЛА ДУША"

...проте я думаю, що секрет не в цьому...Жодна жінка не народжується заради того, аби зробити кар"єру. Так мені здається. Хоча, можливо, я просто старомодна... Успіх, слава, гроші, прихильники - це може йти лише на доважок. Причому досить незначний, не суттєвий. Чоловік може пожертвувати коханням заради всього цього. Жінка навпаки - кине весь цей мотлох заради того, щоб, як кажуть, "знайти рай у курені". Який потім, на жаль, може виявитися химерним. Чоловік живе в пласкому світі, жінка - в багатовимірному. І невідомо, що краще. У пласкому світі все логічно й зрозуміло, все має виправдання, все - навіть після великого краху - поновлюється рано чи пізно. У багатовимірному все так заплутано, так непередбачувано і страшно. Тому жінки прагнуть приліпитися до надійної поверхні, розтектися по ній, як вода, щоб мати хоч якийсь захист і рівновагу. Але пласка поверхня має здатність перевертатися, і тоді вода знову стає самотньою краплею й падає в океан життя. У цю безмежність, залишаючись наодинці зі своїми спогадами, невирішеними питаннями, які лишаються з жінкою до старості. Можливо, це звичайний маразм... Та коли я це зрозуміла, перестала звинувачувати жінок у будь-чому...

...світ легше сприймати в одній пласкій проекції. його багатовимірність може тільки пригнітити вразливі натури. у багатовимірному світі паралелі здатні переплітатися, заплутуватися, виробляти такі кульбіти, від яких... монетка місяця зривається з неба й відбувається той болючий рикошет. коли світ лежить в одній площині, як на долоні - жити набагато простіше. тоді все сказане не набуває іншого змісту, крім того, що є висловленим.
у багатовимірному світі - у всій його неосяжності - слова втрачають усякий сенс, вони - ніщо...

Новая ссылка в коллекции:

книжечка...


Ключи: [Сохранить ссылку себе]

e-motion.com.ua/arbour/2006.../5309.html

"... За столько лет брака я так и не ущнал свою жену: я создал некую "лав-стори", подобную тем, какие видел в кино, по телевидению, о каких читал
в журналах. И в моем варианте этой "любовной истории" любовь росла, достигала определенной величины, и с этого момента следовало только поддерживать в ней жизнь, ухаживать, как за цветком, - поливать, обрезать сухие листья.
"Любовь" сделалась синонимом нехности, надежности, престижа, комфорта, успеха. "Любовь", как на другой язык, переводилась на улыбки, на слова
вроде "я люблю тебя" или "обожаю, когда ты возвращаешься домой".
Но все оказалось куда запутанней, чем я полагал: иногда я сходил с ума от любви, пересекая улицу, а достигнув противоположного тротуара, горевал, что
лишен свободы, грустил, что обременен обязательствами, рвался на поиски нового приключения. И думал: "Я больше не люблю ее". А когда любовь, возващаясь, охватывала меня с прежней силой, - не верил, сомневался, твердил себе: "Это всего лишь привычка".

...Нет ничего хуже, чем чувствовать, что никому нет дела - существуешь ты на свете или нет, что никому не интересны твои представления о жизни, что мир превосходнейшим образом может обойтись без твоего беспокойного присутствия...

Именно от этого и погибает любовь. От того, что мы стремимся установить незыблемые праила, согласно которым она должна проявляться.