Мені сподобалось робити історії картинками, тому продовжую традицію і висвітлюю нашу подорож на каное річкою Елк.

Штурман - єдина жінка на борту - Вікторія
[700x525]

Кормовий - я - гріб на задньому сидінні і направляв судно в потрібний напрямок (а білий, шо аж жах. Не згорів лиш завдяки крему від сонця)
[700x525]

Петер - бойфренд Вікторії - веслував на носі нашого крейсера
[700x525]

Після знайомства з безстрашною командою переходимо до яхти Баффало (англ. буйвол чи бізон)
("как вы яхту назовете, так она и поплывет..." - кап. Врунгель)
[700x525]

продовження тут

Смотреть это видео

Навіть просте перекидування (літаючої) тарілки після деякої модифікації може бути цікавим і захоплюючим заняттям :)

Вчора ввечері був дощ, а потім сонце і... веселка. Така велика, півколом займала півнеба. Я їхав на машині ніби під нею, а вона все віддалялася, ніби не хотіла, щоб я під нею пройшов...

Це надихнуло на дещо... Нова пісня:

____________

Щастя нема
В серці - зима
Треба тепла
Щоб розтанув весь той сніг
І проблеми пішли
Щоб ми долю знайшли
І хай світло
В тобі і в мені

Запалає мов
Зоря в небесах
І освітить темний нам шлях
Дощ пройде і змиє
Смуток, печаль
І веселка стане в кольорах

Приспів:
********
Пройди під веселкою
Знайди ти долю свою
Впіймай свій шанс за хвоста
Задача то непроста
Пройди під веселкою
Дорогою довгою
Хай струнні звучать кольори
І підносять тебе догори.

***

Щастя знайти
Під веселку пройти
Мов ворота в життя
Де лиш радість і добро
Де всі квіти цвітуть
Цілий рік майже тут
Дружби світло
Й душевне тепло

Запалає мов
Зоря в небесах
І освітить темний нам шлях
Дощ пройде і змиє
Смуток, печаль
І веселка стане в кольорах

Приспів:
********
Пройди під веселкою
Знайди ти долю свою
Впіймай свій шанс за хвоста
Задача то непроста
Пройди під веселкою
Дорогою довгою
Хай струнні звучать кольори
І підносять тебе догори.

Буває так, що поглинутий роботою, ти зовсім забуваєш про маленькі радості життя. І в такі моменти, а ще більше, коли до того всього добавляються додаткові обов’язки, здається що то вже крайня напруга, яку можуть витримати твої нерви... Однак доля не перестає тебе випробовувати і присилає ще одну велику проблему... І знаєте що – в той момент мозок типу відключається і починає сприймати події якось збоку, ніби то все відбувається не з тобою, а ти плавно левітуєш у якомусь паралельному вимірі і бачиш звичний світ як затуманене чорно-біле кіно.

Звичайно проблема поступово вирішується, і свідомість з часом повертається у свій звичний вимір. Однак залишаються наслідки – негативні і позитивні. Щось звичайно втрачаєш, в фінансовому чи матеріальному плані, але є і здобутки, наприклад, досвід, нові знайомі люди, які можуть навіть стати друзями...

Такі моменти переживають всі, але у кожного воно відбувається по-різному. Для мене головне в такі моменти – не втратити достоїнство і завжди у складну хвилину не переступати через свою совість, не дивлячись на спокуси отримати якусь вигоду для себе за рахунок біди інших. Бо я не бажаю, щоб таке сталось зі мною...

Вихідні дійсно вийшли дуже позитивні.
В п'ятницю і суботу награвся в настольний теніс з другом Ахмедом і його арабськими товаришами. Одного з них звали Усама: я ще подумав - легко запам'ятати, бо так само звати одну дуже всім відому людину :). Але йому я звичайно не сказав, хто-зна як він відреагував би.

А от вчора був просто чудовий день. Ми втрьох - Петер, Вікторія і я - поїхали в штат Мізурі, на річку Елк (Elk River). Це приблизно одна година їзди від Фейєтвілля в північному напрямку. Зрентували одне каное і попливли вниз за течією. Річка дуже мені нагадала рідну Тису: кам'янисте дно, часом швидка (правда не така швидка як Тиса), береги зелені, місцями навіть скелясті. Красотіща!

Місце, де ми орендували каное, називалось Shady Beach (Тінистий пляж). Каное на двох коштує $32, додатково одна особа +$10, тобто ми заплатили 42 бакси. Ми залишили машину в місці, куди ми повинні були приплисти і нас на автобусі (school bus - такий жовтий, як ви всі мабуть бачили в американських фільмах) повезли в точку відправки. Крім каное (довга і вузенька лодка з плоским днищем) можна було взяти ще кайак (одномісна пластикова лодка, яку дуже легко перевернути) або рафт (широка надувна резинова лодка). Кожний член "екіпажу" має весло і жилет, який надягається на шию (їх правда ніхто, крім дітей не надягав).

Ми, як самі недосвічені, вирушили останніми - довго готувалися, мазалися кремом від загару... Але, як потім виявилося, ми гребли краще за всіх, і по дорозі, крім нашої групи, обігнали ще декілька інших. Кілька разів несильно таранилися з іншими гребцями. Взагалі народ розслаблявся, пив пиво, купався. Дехто навіть взяв з собою магнітофон (я б не ризикнув, оскільки ймовірність перекидання плавального засобу досить висока). Ми мали фотик (не мій, тому фоти будуть пізніше) і знімали все підряд. Особливо мені сподобалися приколи з черепахами :)
Тут виявилося дуже багато річкових черепах розміром від 10 до 25 см в діаметрі. Вони як правило сиділи в затінку на стовбурах і гіллях повалених дерев вздовж берегів. Як тільки ми наближалися до них, щоб клацнути на камеру, вони моментально стрибали у воду і зникали в глибині. І після цього хай хтось мені скаже, що черепахи повільні:) Короче, ми ледве впіймали кілька кадрів з цими швидкими тварюками. Ще по дорозі доводилось обпливати рибалок. Та і взагалі в деяких місцях, затоках, пляжах, були цілі натовпи човнів, каное та інших плавальних засобів. Ми старались якнайшвидше оминути такі місця.

Нам сказали, що наш восьмимильний маршрут як правило займає від 4 до 6 годин плавання. Ми його здолали трохи більше як за три години :)

Загалом гарний відпочинок, хороша фізкультура для м'язів, природа, сонце, хороший настрій.

Після водного походу ми ще влаштували невеличкий пікнічок для повного щастя.

Ось така вчора була неділя. Тепер, коли я знаю як воно все оранізовано, я мабуть буду частіше вибиратися в такі річкові походи. Треба буде ще випробувати річку Баффало (Buffalo River) - кажуть там гарні скелі і більш естремальні пороги на річці.

Вчора вихідні почалися позитивно: сходив на джазовий концерт, а потім з другом Ахмедом пограли трохи в настольний теніс (I love this game!).

На суботу планувалось поїхати десь на річку, де є маршрути для каное, і здійснити плавання на кілька годин вниз по річці. Але погода трохи змінила наші плани, і ми перенесли річковий похід на завтра. А сьогодні я тоді знову зустрінусь з друзями, щоб пограти в теніс.

Ну що ж, плани є. Тепер залишилось їх реалізувати.
[580x464]

З'їздили вчора на озеро.
Описувати нема натхнення, тому просто фоти:

Озеро Веддінгтон
[700x525]

[700x525]

Реклама Фанти :)
[700x525]

Серйозність
[700x525]

Може ще потім добавлю фотки від інших

Це саме те, що я називаю "Дурний спит, дурне му ся снит" :))

Сплю собі, нікого не чіпаю і тут – сон!

...В мене болить ліве плече: від баскетболу (це мабуть тому, що вчора показували матч фінальної серії NBA між Лейкерс і Селтікс). Тому їду до лікаря, щоб вправив. Мені сказали, що той лікар знаходиться в районі під назвою Кулічкі-4. В мене є така підозра, що той мегаполіс називався Москва (і чого б це?). Причому там були хмарочоси, але не так як в Штатах, сконцентровані в даунтауні, а рівномірно розкидані по всьому місту. Їду я на якомусь автобусі, який майже порожній, є лише кілька пасажирів. Недалеко від мене сидить парочка і щось обговорює на українсько-російському суржику.

І от коли я вже доїжджав до тих самих Кулічок, то раптом усвідомив, що я ж не знаю точної адреси приватного офісу того лікаря. Що, я вийду і буду запитувати перехожих: "А ви не знаєте, де тут лікар, що кістки вправляє?" Тому я вирішив повернутися і навідатися до лікаря іншим разом...


На тому і закінчується сон.
Коли проснувся, то подумав, мабуть добре, що я вирішив повернутися, а не йти кудись до чорта на кулічки :)

Подумалось, що це мотив як у фільмі *Ночной дозор*

[700x523]
Це знову про інтернет:) Із серії "...а чи знаєте ви?"

А чи знаєте ви, що зараз іде вже друга епоха інтернету, яка називається WEB 2.0 ?
Перша епоха (відповідно WEB 1.0) мала таку особливість: хтось будує вебсайт, постачає інформацію, а всі інші, хто відвідує вебсторінку, є юзерами, тобто пасивними споживачами інформації. Таким чином інформація могла плисти лише в одну сторону.

Друга фаза інтернетних інновацій, WEB 2.0, принесла можливість юзерам бути активними учасниками в обміні інформацією, тобто кожний користувач може впливати на розвиток сайту, постачати нову інформацію, навіть змінювати дизайн сайту. Найкращими прикладами WEB 2.0 є Wikipedia, або сайт, де ми зараз і знаходимося - ЛіРу. У Вікіпедії кожен може написати статтю про що завгодно, або змінити чи виправити уже існуючі статті, таким чином покращюючи і поповнюючи всесвітньо популярну енциклопедію.

Майбутні інтернетні інновації уже нарекли WEB 3.0, хоча ще не зовсім відомо, що там буде, в майбутньому.

На youtube (що теж є яскравим прикладом WEB 2.0) я знайшов кілька прикольних відеороликів, які пояснюють, що таке WEB 2.0

До чого дійшов прогрес: фантастика стає реальністю

Я зараз беру один клас, де нас вчать, як використовувати інтернетні технології, щоб краще представляти наукові результати для публічного огляду і вільного доступу. Зокрема ми пробуємо створити віртуальні конференції, журнали, де все можна робити через інтернет без необхідності кудись їхати.

Сьогодні у нас була невеличка екскурсія у віртуальному світі на острові нанотехнологій. Цей віртуальний світ може відвідати кожен, якщо в нього є швидкий доступ до інтернету і досить потужний комп'ютер. Для цього треба піти на вебсторінку
http://secondlife.com/
і зареєструватися (у вигляді віртуальної особи з новим ім'ям). Це дуже нагадує якусь 3D гру, але це не гра, бо там нема переможців і переможених, нема балів, нема рівнів, які треба проходити один за одним. Там можна подорожувати з острова на острів, зустрічати людей, спілкуватися, знайти роботу, заробляти [віртуальні] гроші, відкрити свій бізнес, який може мати зв'язок із реальним бізнесом. Там можна купити собі *землю* і будувати свій світ. Віртуальна земля, щоправда, коштує справжніх грошей :) Віртуальний світ дає більше можливостей, ніж реальний - там можна літати, можна миттєво телепортуватися з місця на місце, можна водити автомобілі, літаки, та інші апарати. Багато справжніх компаній (наприклад, IBM) там уже заснували свої установи, університети створюють свої віртуальні аудиторії і лабораторії. Там можна купити квиток у віртуальний кінотеарт, але подивитися реальне кіно...
Там можна отримувати реальні знання, ходити на виставки творів мистецтва, відвідувати конференції, лекції, семінари, які проводять справжні спеціалісти в тій чи іншій області знань.

Загалом там можна розпочати абсолютно нове життя з "нуля", тому весь проект так і називається - "Друге життя" (Second Life)


Коротше кажучи, ідея МАТРИЦІ вживу :)))

[699x469]

Більше інформації про "Друге життя" можна знайти у
Вікіпедії [англійський варіант значно детальніший]

Оскільки писати в облом... то маємо історію в картинках

Крутізна в окулярах
[525x700]

Босоніж по зеленому ковру до... пригод :)
[525x700]

Вилізло :)
[700x525]

Шо у нас далі?
[525x700]

Ліс надувних стовпів
[700x525]

Ледве прорвалися, ух!
[700x525]

Нові перешкоди
[700x525]

А тепер - підйомчик
[525x700]

На вершині успіху
[700x525]

Останній спуск
[525x700]

і - перемога!
[700x525]

Світ держиться на слонах і черепасі. А ми чим гірші?
Знайомтесь - Чурупаха
[700x525]

Крутому босу круте крісло
[700x525]

Бос розслабився :)
[700x525]

Кінець історії. [продовження можливе]

Мораль байки - закривайте шию від сонця, бо обгорить

[300x199]
Прочитав цікаву статтю про надпотужний прискорювач елементарних частинок. Його мають запустити уже в цьому місяці. Деякі вчені занепокоєні тим, що робота цього коллайдера призведе до утворення нових матерій і явищ, можливо навіть "Чорної Діри" в просторі, що може мати непередбачені наслідки для всієї Земної цивілізації.

Так що, люди, готуйтеся до *кінця світу* (сушіть сухарі, весла і тараньку ☺)

http://www.ut.net.ua/art/169/0/954/
[699x131]

[204x167]
Тут, в Штатах, дуже багато людей все життя (або майже все) живуть в орендованих квартирах і будинках. Знімати квартиру тут сама звичайна справа, причому це доступно людям навіть з малими доходами. Вибір квартир теж великий – що в ціновому діапазоні, що в наявності різних зручностей, в кількості і розмірах кімнат, у відстані до місця роботи чи навчання. Є люди, які постійно собі шукають кращі умови для життя, весь час змінюючи квартири одну за одною, а інші – звикають до одного місця і довго живуть там, уникаючи проблем, пов’язаних з переїздами.

Я мабуть належу до другого типу, бо вже два роки живу в одній квартирі і не збираюся її міняти: умови мене задовільняють. А от мій єгипетський друг Ахмед є прикладом першого типу людей. Кілька днів назад він в черговий раз (це вже його третя квартира, не рахуючи мою, коли ми на початку жили разом) переїздив до нової квартири. Звичайно він попросив мене про допомогу. Виявилося, що в той же день переїздив інший хлопець, теж єгиптянин, теж Ахмед, якого я теж знаю :). Вони вирішили орендувати на двох вантажну машину і відповідно допомогти один одному, а оскільки вони переїжджали в сусідні будинки, то це не створювало особливих перешкод.

Ці хлопці приїхали до США не раніше за мене, але я був просто вражений скільки краму вони вже нажили за цей короткий проміжок часу. Однак між мною і ними є одна суттєва різниця – у них обох є дружини і у одного дитина.

Маю визнати, що переїзд – то не легка справа, але разом з тим і цікава. Тут є компанії, які роблять бізнес на таких переїздах. Вони здають в оренду спеціальні автомобілі, візки, мотузки, коробки для пакування речей, короче всі дрібні деталі, які можуть згодитися при переїзді. Одна з найвідоміших в Штатах компаній називається U-Haul (звучить як "Ю-Хол"). Саме в них Ахмед і орендував автомобіль.


Нам дуже сильно допомогли індонезійські хлопці – майбутні сусіди Ахмеда – коли їх п'ятеро добавились у процес переносу меблів, то ми майже моментально спорожнили кузов машини. Про їхні імена і не питайте, бо для мене то була «вища математика» їх запам'ятати.

Додому я повернувся десь близько півдванадцятої ночі, втомлений, але задоволений, що допоміг друзям. Сподіваюсь коли в мене стане питання про переїзд, вони віддадуть свій «борг» і допоможуть мені.

360venezia.com/

...

panoramas.dk/index.html

Это цитата сообщения Irinuchi Оригинальное сообщение



[300x200]

Ну ось я й зібрався з думками (скажу вам чесно, то була не проста задача – відірвати думки від їх звичних справ і заставити рухатися в іншому напрямку), щоб описати наш недавній похід на природу.

Ще за тиждень до того, ми вирішили, що треба якось активізувати природно-відпочивальну діяльність і для початку організувати шось типу пікніка. Найбільш невизначені і водночас взаємозалежні параметри в такій задачі – це скільки буде учасників (і хто саме) і скільки хавчика брати (і що саме). Щоб з чогось почати, ми чітко і твердо вирішили робити шашлик, або на американський манер бАрБеКю. Маючи таку вагому відправну точку ми почали розробку детального плану і посунули далі лабіринтами цієї складної математично-філософської задачі. За день до визначеного часу ікс (Х) я , Хосе і Іра поїхали до ВолМарту (тутешнього супер-гіпер-пупер-маркету). Оскільки смаки у людей різні, то взяли всього по чуть-чуть (хоча потім вияснилось, що “чуть-чуть” виявилось забагато), тобто сосиски, телятину, курячого м’яса, ну і всіляких там овочів для салату, соуси, приправи і навіть десерти. Хосе погодився маринувати телятину, а я взяв на себе розібратися з куркою (у нас з нею були старі рахунки і невиплачені борги). Ми закінчили покупки в суботу близько 12 години ночі. Домовились зустрітися в неділю о першій годині дня біля цього ж ВолМарту на випадок, якщо шось забули і треба докупити (передбачливо!).

В неділю ми двома інтернаціональними машинами (5 чоловік - українець, мексиканець, росіянка, австрієць і естонка) із запізненням більше ніж на 40 хв (а як же без того) виїхали на автостраду в бік парку Девілз Ден...

Що мене завжди вражає в рекреаційних зонах тут в Штатах, що всюди все продумано і підготовлено: місця для пікніків, кемпінгів, водяні колонки, сміттєві баки, столи з лавками, металеві грилі для вогню, стоянки, асфальтовані дороги до всіх важливих пунктів. Людей звичайно теж багато було, бо в понеділок був державний вихідний – Меморіал дей – і всі ринули відпочивати, використовуючи триденний уікенд.

Пікнік вдався на славу, мав всі НЕОБХІДНІ атрибути: вогонь, шашлики, ДОЩ, пісні під гітару і навіть невеликий тур-похід скелями і печерами. Описувати як ми чавкали смачнятину, рятували і без того ледве тліюче вогнище від дощових крапель, як наїлись, а ще залишилось 70% їди, а потім, після походу, уже в темноті (в світлі фар) допікали картоплю за оригінальним рецептом і горланили пісні наперегонки з лісовим ехо, бо навколо вже не було людей, я не буду, бо банально і стандартно. А дух лісового маршруту максимально можуть передати фотки. Нажаль я ще не отримав фотки від інших членів туристично-пікнікової кампанії, де я можливо й частіше фігурую в якості натюрмортного експонату або частини пейзажу, тому до вашої уваги надаються лише витвори мого власного фотографічного мистецтва (автор чесно визнає, що вони далекі від іделу [вже час купити кращу фотокамеру, блін!]).

Ну от, здається все. А! Нє, не все. Ми ще наступного дня зібралися ввечері дома у Хосе з Ірою, щоб досмажити, доїсти і допити все те, що залишилося недосмаженим, недоїденим і недопитим.

Acknowledgments: Special thanks go to Jose’s brother and his friends who helped us out to finish all the food left over after the picnic.

клацаємо тут і дивимось фотки

...так називається один з національних парків Арканзасу, в який ми вчора ходили на пікнік. Одноіменна серія фотографій вже з'явилася в фотоальбомі і буде далі поповнюватися по мірі отримання фоток від інших членів походу.

Більш детальний опис події слід чекати найближчими днями на сторінках цього щода, коли автор надумає, як це все гарно переповісти поважним постійним читачам :)

to be continued...
[700x525]

Фотографии Vitador : Devil's Den

Нарешті вибралися на пікнік і трохи полазили скелями

[312x312]
Ну що ж, друге місце, другий рік поспіль - визначний результат для України. Це говорить про те, Україна стабільно займає одне з лідируючих місць в європейській культурі. Нас знають, нас починають поважати, можливо скоро приймуть за своїх.

А якби хтось із наших вдруге пішов на Євробачення (як Дімка Білан), то теж гарантовано зайняв би перше місце.

Чекатимемо наступного конкурсу, наступного року.

взагалі треба "спланувати" так, щоб ми перемогли в 2011 році і потім в 2012-му, разом з чемпіонатом Європи по футболу, приймали знову в себе Євробачення:)))