[700x525]
[700x525]
[700x525]
[700x525]
[700x525]
[700x525]
[700x525]

Сонячні батареї на даху
[700x525]

Схоже трохи на Близницю в Карпатах :)
[700x525]

Лижі на прокат
[700x525]
[700x525]
[700x525]
[700x525]
[525x700]
[700x525]
[700x525]
[700x525]

Під*їзд до найдовшого тунелю
[700x525]

Let it be (The Beatles)

When I find myself in times of trouble, mother Mary comes to me,
speaking words of wisdom, let it be.
And in my hour of darkness she is standing right in front of me,
speaking words of wisdom, let it be.

Let it be, let it be, let it be, let it be.
Whisper words of wisdom, let it be.

And when the broken hearted people living in the world agree,
there will be an answer, let it be.
For though they may be parted there is still a chance that they will see,
there will be an answer. let it be.

Let it be, let it be, .....

And when the night is cloudy, there is still a light, that shines on me,
shine until tomorrow, let it be.
I wake up to the sound of music, mother Mary comes to me,
speaking words of wisdom, let it be.

Let it be, let it be, .....

Кожна людина народжується, росте, розвивається, живе життя, іде своєю дорогою до якихось своїх цілей, або іноді і безцільно проживає свої дні... А що людина залишає після себе? Який слід на землі і в пам*яті людей? Для когось важливо мати сім*ю, залишити продовження роду, внуків і правнуків. Для когось важливо за життя зробити максимальну кількість добрих справ іншим людям, а сама людина може померти одинокою і бідною. Для інших необхідним є праця вдень і вночі і накопичення багатства, яке не можливо витратити до кінця своїх днів, але яке не приносить навіть краплинку щастя. Хтось все життя щось будує, створює, просто так, для задоволення, щоб радувало око, і ці творіння потім можуть існувати ще десятки чи навіть сотні років, а наступні покоління скажуть який же талановитий то був чоловік. Хтось живе нікчемне життя, і після смерті ніхто не згадає його. Хтось будує своє щастя своїми руками, а потім повністю роздає його тим, хто потребує його найбільше і від цього ця людина стає ще щасливішою.

Як жити - це окремий вибір кожної людини. Якщо хочете щоб вас пам*ятали довгий час, то можна збудувати собі пам*ятник із граніту, який буде стояти майже вічно, як наприклад піраміди Єгипту, і нагадувати нащадкам про вас. Але можливо залишится в пам*яті людей якщо залишити тепло в їхній душі і слід в їхньому серці.

Вибери свій власний шлях...

Після зустрічі і знайомства з чотирма президентами, після нудної і сонливої подорожі через Вайомінг ми дісталися гірського штату Колорадо. Поселилися в готелі в Денвері і ввечері, за пляшкою червоного вина, виробили детальний план на подорож у гори. Спочатку ми хотіли піти простим шляхом і замовити тур через агенцію, де за 75 доларів нас би цілий день возили по різних цікавих місцях (харчування в цю ціну не входило). Але агенція скасувала тур, бо не набрала необхідну кількість людей у групу. Тоді ми взяли перелік всіх тих місць, куди водить турагенція, і поїхали своїм ходом. Получився дешевший і більш гнучкий варіант, бо ми могли зупинитися де і коли завгодно.

Виїзд з міста
[700x525]

Першим пунктом були Червоні Скелі (Red Rocks), які знаходяться зовсім недалеко від Денвера
[700x525]

[525x700]

В тих скелях збудований величезний амфітеатр просто неба
[700x525]

А в далині видніються хмарочоси Денвера
[700x525]

Наші фотоапарати клацають безперервно
[700x525]

Не можу надихатися чистим, свіжим гірським повітрям
[700x525]

[700x525]

[525x700]

[525x700]

[700x525]

[700x525]

[700x525]

[700x525]

Погода видалася просто чудесна і день почався дуже позитивно.
Залишайтеся з нами, далі буде цікавіше :)

Попри всі інші мотиви, ця подорож повинна була стати головним тестом для машини на витривалість і надійність. В перший же день ми попали в сніжну бурю в штаті Мізурі. Сніг був густий і мокрий, ліпило конкретно і "двірники" вітрового скла ледь встигали забезпечувати мені нормальний огляд дороги. В певний момент ми помітили, що один двірник якось дивно дрижить. Ми зупинились, щоб перевірити в чому справа і... вияснили, що він там взагалі держався на чесному слові, могли його легко загубити. А без двірника в таку погоду їхати взагалі неможливо. Короче, нам дуже сильно повезло. Але тепер проблема - що робити, як його закріпити. Ідея в критичній ситуації прийшла дивовижно швидко - шнурки від кросівок :)
[525x700]
[525x700]
[700x525]
[700x525]

Добряче намерзлися, проблему вирішили і задоволені поїхали далі - на зустріч з новими пригодами.

[700x525]

Потім ми вирвалися із снігового фронту і під вечір навіть виглянуло сонечко.

[700x525]
[700x525]
[700x525]

Під'їхали вже зовсім близько
[700x525]
[700x525]
[525x700]
[525x700]
[700x525]

Коли створювали цей пам'ятник, то за допомогою динаміту відділили від гори близько 300 тис. тон граніту. Всі ті залишки можна побачити на схилі гори прямо під обличчями президентів.
Президенти зліва направо: Джордж Вашингтон, Томас Джефферсон, Теодор Рузвельт і Абрахам Лінкольн.

Прямо біля підніжжя гори збудований амфітеатр
[700x525]

Також є пішохідна доріжка, якою можна наблизитися впритул до пам'ятника
[700x525]
[700x525]
[700x525]

Гориста місцевість дуже нагадує Карпати, я відчув себе як удома :)
[525x700]

ПРИКОЛ ! Коли ми вже виїжджали з парковки біля монументу, то побачили гірських козлів, що мирно паслися обабіч дороги
[525x700]

А це вже в містечку Кейстоун, 2 милі від гори Рашмор. Все містечко націлене на туризм, пов'язаний з монументом.
[700x525]

За 8 миль від гори Ращмор будується інший, ще більший монумент під назвою Шалений Кінь (Crazy Horse) - пам'ятник американських індіанців. Там також буде музей і якийсь навчальний заклад для індіанців. Ми хотіли туди попасти, але коли дізналися, що за вхід треба платити аж 27 баксів, а пам'ятник лише на початковій стадії, то вирішили не затримуватися і їхати в Колорадо.

Нарешті я чуть-чуть розгріб свої справи і вирішив таки написати (дати звіт, чи шось таке ^_^) про те, куди і як я їздив під час цьогорічних весняних канікул. Це була ретельно спланована подорож, в яку щоправда серйозно внесла корективи погода (як буде далі видно на фото). На меті були два головні пункти: 1) Монумент на горі Рашмор (голови президентів :) ), що знаходиться в Південній Дакоті; 2) місто Денвер і Скелясті гори штату Колорадо. Однак по дорозі назад добавився ще один пункт 3) ковбойське містечко Додж Сіті в штаті Канзас. Якщо прослідкувати по мапі наш маршрут, то це таке собі кільце загальною довжиною (зафіксовано спідометром!) 2400 миль (3860 км) навколо штату Небраска, в який ми не заїжджали зовсім.
[699x437]

Стартували ми в суботу з Північно-Західного Арканзасу (пункт А - Фейєтвіль) прямо на Північ, в штат Мізурі. Їхали практично по кордону зі штатом Канзас, проїхали через місто Канзас-Сіті (яке між іншим знаходиться в штаті Мізурі, а не в Канзасі, як можна логічно подумати - але в американців часто зустрічаються алогічні назви), а потім в'їхали в штат Айова. В Айові ми "різко" повернули на Захід і в'їхали до штату Південна Дакота. Там десь заночували і наступного дня, в неділю, ще до обіду прибули в пункт В - манюсеньке містечко Кейстоун поблизу монументу Рашмор. Там ми оглянули все що нас цікавило (а багато чого було ще зачинено, бо літній сезон ще не почався) і вирішили в той же день вирушати до Денвера. Ми хотіли потрапити в гори, а на вівторок по прогнозу повинен був початися сніг, хоча на понеділок обіцяли ясну сонячну погоду. Саме тому ми й поїхали без затримок в Південній Дакоті.

Наступний штат, Вайомінг, сама нудна ділянка дороги: одні поля, майже без населених пунктів і заправок. Коли ми проїхали майже 100 миль без заправок і признаків будь-якого життя, я запереживав, що буде, якщо у нас закінчиться бензин і ми зупинимося посеред пустелі, де навіть мобільний зв'язок відсутній. Як тут кажуть "In the middle of nowhere". Але слава богу врешті з'явилися населені пункти і заправки.

В штаті Колорадо якось зразу все здалося цивілізованішим, та і постійна присутність гір на горизонті прибавляла хорошого настрою. Денвер - столиця Колорадо - велике місто, яке знаходиться на висоті 1 миля над рівнем моря (1600 метрів). Скелясті гори дуже мені нагадали Карпати, але разів в 3 вищі ну і по площі звичайно значно більші. Провели 1 день в горах і половину дня в центрі міста, а потім довелося швиденько тікати, бо насувалася снігова погода: на вечір обіцяли до 30 см снігу. Тому ми виїхали у вівторок ввечері у напрямку штату Канзас.

Ця частина дороги теж була трохи нуднувата - одні поля. Але тут принаймні паслось багато корів, що скрашувало пейзажі :). В цьому штаті ми зупинилися в ковбойському містечку під назвою Додж Сіті. Вони там зробили непоганий музей із частини старого міста. Також влітку в Додж Сіті відбуваються родео та інші ковбойські забави, наприклад, театралізовані дуелі "хто перший витягне револьвер" (з холостими набоями звичайно), що ми нажаль не змогли побачити.

Після Додж Сіті ми вже не робили довгих зупинок і без особливих пригод добралися додому - в наш рідний Арканзас :)



Це був короткий словесний опис. А далі все по пунктах і в картинках :)

Якось ввечері я їхав додому. Це було після дощу. Я побачив веселку, яка великим півколом височіла прямо над дорогою і склалося таке враження ніби всі машини в'їжджають в ці кольорові ворота. Це було так дивовижно: їдеш прямо під веселку, а вона все віддаляється, ніби заманює тебе все далі і далі, в країну мрій, в країну щастя, в країну світла...

"Пройти під веселкою" - пісня, на яку надихнуло побачене чудо.




P.S. Ще дві пісеньки на ю-тюбі :)
http://www.youtube.com/watch?v=HbYDYNcRmd8
http://www.youtube.com/watch?v=d3KxkEulZmg

Чомусь так часто буває в житті, що двоє людей закохуються, але потім не можуть бути разом із-за своїх протилежних, несумісних характерів, із-за відмінностей поглядів, принципів, світобачення. Даремно кажуть, що протилежне притягується: для справжнього, довготривалого щастя повинні бути спільні риси, спільні інтереси і спільні цілі. Мужчина повинен мати і бути готовим віддати те, що потребує жінка, і так само з боку жінки. І коли вони віддають одне одномоу частинку себе, вони відчувають щиру радість і щастя. Віддаючи, вони отримують більше. Це і є справжнє кохання.

Хотілося б мати такий літак...

Колись, начитавшись про астральні подорожі із книг Лобсанга Рампи, написалася така пісня...

Моя рідна матусю, вітаю тебе з Днем Народження !
Мої побажання я уже передав по скайпу. Повторю тільки одне - я тебе дуже сильно люблю. І дякую тобі за все, що ти для мене робила і продовжуєш робити. Дякую за те, що ти є.

Ось мій маленький подарунок:

Музична діяльність продовжується :)

http://www.youtube.com/watch?v=MoZhsCGV8KU

http://www.youtube.com/watch?v=NApq8iK7WuA

Клікайте й дивіться (:)

http://www.youtube.com/watch?v=8osba3nc0bc

http://www.youtube.com/watch?v=e6c-Ts89u0s

Одна з моїх нових пісень. Половина українською, половина англійською.





"You are not alone / Ти не одна"

I heard knocking on my door late night
It was you, you brought me that warm light
I need that light most of all
Cause that's the cure for my soul.

Chorus:
You should know you are not alone
Your destiny is like a stone
It's not easy but you carry on
And I'll make sure you are not alone.

Я давно про тебе знав в душі
Я чекав, що ти прийдеш вночі
Ти прийшла опівночі сама
Принесла мені тепло - весна

Приспів:
Знай, що ти не одна
Пий ти долю свою до дна
Не легка є вона
Але знай - ти не одна

...
I'll do everything for you
that you are not alone...

Моє нове відео на youtube

Ось і прийшов 2010 рік - фантастична дата. Чому фантастична? В школі я любив читати багато фантастики і там завжди йшла мова про ці роки - 2010, 2020, 2050... Фантасти писали про неймовірні космічні подорожі, надзвичайно розвинені технології... Але людство розвивається непередбаченими шляхами і темпами, які відрізняються від поглядів письменників-фантастів середини 20-го століття.

2009 рік був досить складним, але ми його пережили і це головне. Будемо з оптимізмом дивитися в майбутнє і очікувати позитивних зрушень. Не тільки очікувати, але й активно працювати для того, щоб ці зрушення здійснилися. Для цього насправді потрібно дуже мало - щоб кожна людина зробила маленьку часточку добра іншим. А якщо всі такі часточки складуться до купи, то і вийде велика позитивна зміна в житті людства.

Бажаю, щоб в 2010-му році у всіх нас було БІЛЬШЕ:
звершень, подвигів, чудес, шедеврів, неочікуваних позитивних здивувань, часу для творчості, самореалізації, спілкування з близькими, терпіння, уваги, поваги і самоповаги, здоров*я, радостей, любові. І якщо все це додати разом, то і буде нам ЩАСТЯ.