В колонках играет - Deep Purple - Pictured Within
Настроение сейчас - не дуже

Виски пульсируют горячей кровью, а пальцы холодные, как у трупа…
Чем не состояние? Чем не настроение?
Звуки разрезают реальность, иногда я просто удивляюсь, насколько резко все воспринимается.
Сейчас кажется, что полететь – реальность. Вот бы нечаянно растеряться на краю обрыва, закидывая руки по сторонам.
Старый заброшенный домик в парке… !!!он ведь был моим приютом весь жаркий и тоскливый июнь!!!. Ностальгия за теми временами. Банальность просто неимоверная…
Пачка соленого крекера, плеер с Флер, вид на реку, поля с табуном лошадей и весь день в моем распоряжении. Можно сходить с ума вволю, всем и так на тебя… Вот это свобода? Это просто паранойя. Но все же она моя собственная.
everything seems to be too messed up…

[329x500]
В колонках играет - Scotch - Петля
Настроение сейчас - як завше

Відчуття чогось незвичного просто переповнюють і отруюють свідомість.
Інколи мені здається що світ надто жорстокий, що всьому цьому скоро таки наступить кінець. Було б логічно... хоча б так...
Мило було б ловити сніжинки в долоні, натомість топимось в багнюці.
Хочу смугасті червоно-чорні гетри на руки і ближче до неба, крізь об’єктив...
Хочу побільше слів в очах, побільше чіткості в бліках і театральності рухів на кінчиках пальців.
Коли бачиш ідилію в самому чорному її прояві, серце розривається від блаженства/
А воно просто проходить повз тебе.
Gomenasai, gomenasaiiiiiiiiiiii…

В колонках играет - Moonspell - Darkness And Hope
Настроение сейчас - ...факін валентайн...

...Ще один малюнок, нічого особливого, просто стан такий...

[466x699]

В колонках играет - Within Temptation - The Promise
Настроение сейчас - занудно

Несподівано для мене самої, мене накрило хвилею.
Нова сторінка у житті. Така незначна, вже дещо затерта, зім’ята, але нова.
Хай все буде як є.
Найбільше радості мені зараз приносить брати свій старенький пензлик і щось малювати.
А ще, притулившись до холодного вікна, їхати у тролейбусі, дивитись на заклопотане місто, слухати хорошу музику...
Маленькі банальності.
Це відчуття... що скоро все закінчиться, мене не покидає. Інколи я цього боюсь, інколи мені тільки цього і хочеться, інколи...
«I see the fear in the things we don’t understand»
Я знаю... стільки хотілось би сказати, а слова не здатні... просто не здатні.
Ті люди, що для мене дорогі...інколи вони здаються недосяжними, далекими... але в той же час кожен з них світиться зсередини. Справжні зірочки, що радують серце і душу, допомагають знайти шлях в темряві...
Ніколи...
Хочеться лише це зберегти...
...Ось...

[329x432]
В колонках играет - Staind – So Far Away
Настроение сейчас - в очікуванні незвичного

«Снова забыть и начать с нуля»…
Они лежали на берегу моря. К их ногам с грохотом подкатывались соленые волны, равнодушные ко всем земным печалям и радостям.
Они лежали не смотря друг на друга, они просто чувствовали. Их пальцы переплелись, скрестились, глаза закрыты, тихое, едва уловимое дыхание.
Волны медленно и безукоризненно стирали отпечатки их следов на мокром податливом песке, оставляя его ровным и гладким.
В их душах происходило то же самое. Они лежали с закрытыми глазами, а невидимые волны их душ стирали все лица, все места, все имена, все прошло, топили их в темной глубине.
Ведь прошлое всегда топит в себе, так пусть лучше оно утонет само в глубине их душ, их волн.
Ведь жизнь всего лишь мгновение, всего лишь этот вдох, всего лишь этот прибой, всего лишь это тихое дыхание рядом с тобой и ничего больше не имеет значения.
Прочь всю эту шелуху, весь этот суррогат.
«Снова забыть и начать с нуля»… Снова окунуться в соленость бриза, снова покрепче сжать пальцы, ощущая тепло ладони, снова… просто жить…

ЗІ – Хтось ще в стані відчути в цих сухих словах на інтернет сторінці емоції, почуття, що я в них вкладаю?

[570x699]
В колонках играет - Reamonn - Pain
Настроение сейчас - та так собі

Ну от, наближається це дурне, комерційне вже до тошноти свято.
Всі вітрини просто завалені рожевими сердечками, напівголими купідончиками і подібним хламом. Аж гидко від того наскільки попсовим стали почуття.

Думаю чомусь про ревнощі, про зраду, про стосунки між людьми. Інколи все так кумедно, інколи так сумно, а інколи навіть найненормальніші бразильські серіали позаздрять життєвим сценаріям)
Чому люди ревнують?
Хтось каже – якщо ми любимо, ми ревнуємо. І якщо твоя половинка тебе не ревнує, значить не любить.
Хтось каже – ревнощі означають недовіру. А якщо двоє людей не довіряють одне одному, значить і відносини в них приречені.
Мені здається все набагато простіше. У відносинах люди часто відносяться до своєї половинки як до власності. Ти мій/моя і т.п. Коли ж на нашу «власність» хтось звертає увагу, проявляє до неї зацікавленість, наше самолюбство зазнає удару, ми не хочемо віддавати те, що належить нам, ми будемо боротись за свою власність. Почуття на деякий час відходять на задній план, річ йде про втримання позиції власника…Що знову ж викриває людський безмежний егоїзм.
Ревнуючи, ми думаємо в першу чергу про себе самого, а не про свою половинку.
Хіба не так?

PS: A sick piece of my mind…%)

[400x300]
В колонках играет - Aerosmith - Fly Away From Here
Настроение сейчас - по-новому і вниз

За окном, там, в другом мире или может измерении… свист сильного ветра, скрежет метала какой-то заржавевшей вывески… все довольно просто и довольно глупо.
Хочется сейчас сидеть на остановке, подобрав ноги под себя, смотреть «туда, где земля сходится с небом» и не думать ни о чем. Отключить сознание, отключить все чувства…
Просто нажать нужную кнопочку, вырвать несколько проводов из блока питания… хоть на несколько часиков.
Под кожей пробегает ток, мелкие импульсы, что посылает мой мозг…
Взять бы и запустить пальцы глубоко в мозг, вырвать из него эту гадость, эту мерзкую тварь, прекратить все одним движением…
Но руки коченеют от холода и не хотят слушаться…
Как это прискорбно – не принадлежать самому себе.

Странное это ощущение – лежать на полу с раскинутыми руками и смотреть в одну точку на потолку. В это время весь мир кружиться вокруг своей оси. Становится тошно и хочется разрыдаться.
Увы, мне опять становится намного хуже. Ускользаю сама от себя.

Сочтите за бредни душевнобольной…
Всего лишь очередное извращение моего больного сознания…
Это когда Оно сползается к тебе со всех сторон…
Это когда все внутри ноет от холода и боли…
Это когда ты становишься мерзким существом, самому себе противным…

[403x500]
В колонках играет - 3 Doors Down - Real Life
Настроение сейчас - стомлена

«Мы все играем какие-то роли, и чем бо-гаче у нас репертуар этих ролей, тем уверенней мы чув-ствуем себя в жизни.»
Отакий простий принцип психодрами.
Відповідно, і нашого життя.
Суспільство живе цим театром, суспільство живе мораллю, релігійними догмами, соціальними принципами, правом… так?
Хоча мені здається, що живемо ми за принципом виживання, єдиним законом – законом джунглів.
Виживає насильніший, найспритніший, найхитріший…і т.п.
Інакше тебе затопчуть, просто вженуть в землю як мікроба.
Постійно ведемо боротьбу, з кимсь, із самим собою… з життям врешті-решт.
Немає права на відпочинок… Тому, хто позаду, тому, хто впав не допоможуть, залишать або просто доб’ють, «щоб не мучився»…
Немає в кого просити допомоги, кожен відповідає за свою шкуру…
…Якось воно жорстоко звучить…
Welcome to the real life
Хммм, насправді життя інше, насправді правда надто важка, щоби її сприймати, тому ми живемо туманом ілюзій.
Що ж, чи не час одягти маску конгруентності?

«Хто ти?» питаю я в тіні…
… Мовчить…

[373x350]
В колонках играет - Королівські Зайці - Меркне Цигарка
Настроение сейчас - готуюсь до екзамену

Байдужість…
Так часто з цим стикаєшся.
Ми вдаємо байдужість…
В основному саме тому, що так легше, так простіше.
Байдужість не болить. Байдужість це просто відсутність думок про…
Бути байдужими, холодними… хіба це не найгірше, що з нами могло би бути?
Не відчувати… не помічати… не бачити…
Так легше, звісно.
А якщо помічаєш байдужість по відношенню до себе? Байдужість з боку найближчих людей? Куди дітись від цього відчуття самотності?
А якщо ти відчуваєш як твоє серце перетворюється на зачерствіле казна що?
Це лише маска, ми намагаємось не думати про втрати, намагаємось вдавати байдужість по відношенню до певних людей, які нам, навпаки, найдорожчі, намагаємось проходити з кам’яним обліччям повз тих, хто страждає.
Легше… легше… Легше?
Але від кого ми ховаємось? Кого обманюємо? Самих себе?… і навіщо це?

В колонках играет - Королівські Зайці - На високій вежі
Настроение сейчас - окей

хммм..... отака фігня виходить замість підготовки до сесії))

[477x699]

[503x698]
В колонках играет - Melissa Williamson & Akira Yamaoke
Настроение сейчас - плющить

Лінивий стан.
Нічого не хочеться. Тільки спати до обіду, слухати музику і дивитись як вогники на ялинці змінюють кольори.
Через три дні моя французька. Переживаю якось, як же я не люблю ці сесії, стільки непотрібних стресів, стільки всього непотрібного.
Від цієї нудьги, від цього суму взяти б та розцарапати собі зап’ястя, до глибоких шрамів, до втрати відчуття болю.
Краще вже так… Емоції розривають зсередини, не можуть заспокоїтись.
Хворію цим… по життю. Діагноз очевидний, а от ліків ще ніхто не придумав.


Ти впав на коліна
Сам у собі заблукав
Розриваєш пазурами тіло
Спраглий до крові, себе ти шукав

Безмовні фантомні і всі неживі
Збираєш лиш попіл у свої долоні
Ті мрії, що жили, цвіли у тобі
Стискаєш до болю пальці холодні

Не спиш, ти не віриш у бога,
Що в небі живе
Не віриш у сонце,
Що для когось одного встає

Скажи, кого винити зараз треба
На кого можна скинути усю вину
Немає віри, щоб молити в неба
Немає сонця, щоб розігнало смутку пелену

Лиш ще один рубець на тілі та душі
Болить і ниє, кровоточить
Гулятимеш всю ніч по вістрі, по ножі
І щастя тобі більше карти не пророчать

Для кого це життя іще щось значить?
Для кого сльози ще як срібло у ціні?
Скажи, хоч сонце можеш ще побачить?
Та ти не знаєш, топиш в собі світлі дні

[500x624]
В колонках играет - Anathema - Release
Настроение сейчас - ок

Личность - это не то, что человек находит. Это то, что человек создает.Томас Заз
Фраза дня)
Це схоже на моделювання виробу з глини.
Сидиш за станком і руками створюєш форму, ногою задаєш ритм + підключаєш фантазію.
Піщинки глини боляче впиваються в пальці, але ти продовжуєш формувати те, що задумав.
Тільки от за станком особистості сидіти приходиться все життя)
І це, зрештою, не так легко.
Хіба не саморозвиток грає початкову роль в нашому житті? Самовдосконалення… яку б сферу ми не обрали.
Як на мене, це чудесно – до чогось прагнути, розвиватись самому, розвивати свої можливості, розширювати свій потенціал… Це створює якийсь сенс у житті.
Мене завше просто вражали люди, в котрих світяться очі, світяться запалом до життя, ентузіазмом.

А ще я сьогодні здала свій перший і найважчий екзамен на “відмінно”. Зітхаю з полегшенням.
Дріб’язкова радість дня)
…П-о-з-и-т-и-в…
А ще я сьогодні вивчила кілька речей на гітарі)

кавайно до безумства.

В колонках играет - L'ame Immortelle -Another Day
Настроение сейчас - fucked

«Пусть каждый сам находит дорогу
Мой путь будет в сотню раз длинней
Но не виню ни черта ни бога
За все платить придется мне»

Слова крутяться в голові… Такий хаос, чорт зна що.
Так, це моє життя. Я роблю власні вчинки, керуюсь власними мотиваціями, роблю власні висновки і сама несу відповідальність за себе.
Я не можу зрозуміти чому і навіщо в моє життя постійно лізуть, намагаються мною керувати, мене виправляти, всовувати під якийсь формат. Я ж не лялька, з якою можна гратись, крутити їй голову, руки, ноги… В мене теж є почуття, бажання, мрії, амбіції.
Невже це не вписується в вашу свідомість?
Чому не можна мене сприймати такою якою я просто є. З плюсами і мінусами. Людиною. Я, нажаль, не можу оправдовувати чужих сподівань і бути ідеальною. Не можу бути найрозумнішою, найудачливішою, найгарнішою і найдотепнішою.
Я – це я. І все.
Чому найближчі мені люди цього не хочуть розуміти?
Мені боляче бачити, як наші з батьками відносини хитаються, готові от-от розсипатись. Мені боляче постійно їх розчаровувати, не відповідати їх ідеалу доньки, боляче, що вони навіть не намагаються зрозуміти мене і мої почуття.
Чому знайомі постійно хочуть мені «допомогти», щось порадити, змінити мій хід думок, наставити «на путь істинний»?
Невже вони не помічають в мені того, що живе і кричить до них?

[300x446]

[250x359]
В колонках играет - Ария - Штиль
Настроение сейчас - фігово

I’m so miserable, I’m so fucking lonely.
На дворі дощ, сильний вітер, що буквально збиває з ніг.
А настрій – чай з корицею і прив’явші квіти на столі.
Господи, як мене це втомлює, це життя.
Люблю їхати в тролейбусі, сидячи коло вікна. Дивитись кудись відсутнім поглядом, не звертати уваги на контролера та інших пасажирів, не чути, не бачити, не відчувати.
Думати про те, чого насправді не було, немає та ніколи й не буде.
ЯК ЖИТИ? Хтось це вміє? Я знову заплуталась в собі, в житті, у всьому і всіх, що мене оточують.

Вона поветалась додому з роботи. Після себе залишила лише купу паперів на робочому столі, терпкуватий запах парфумів та сліди помади на горняткові з кави.
Сонце плавно схилялось в сторону горизонту, зачаровуючи все небо ніжними тонами, трансформуючи його в небачені картини. Та сірі монотонні будівли ховали за собою всю казку. Легкий прохолодний осінній вітер розвівав поли її довгого пальто, підіймав злегка в повітря її довге розкішне волосся, обдавав обличчя свіжістю. Цокіт каблуків відгукувався ехом в тихих та порожніх вуличках, мокра бруківка віблискувала останніми променями наче коштовне каміння, а в ще не висохлих калюжах відбивалась безкінечність світу, неба, її блакитних очей.
Сьогодні вона поверталась додому пішки, насолоджуючись кожним кадром, кожним звуком, запахом, кожною секундою свого існування.
За спиною вона почула тихі кроки, що поступово наближались. Озирнувшись, вона побачила високого, худорлявого хлопця з великими, чарівними , та чомусь дуже сумними, очима.
“Дозволь мені пройтись з тобою” – його очі благально дивились на неї
“Будь ласка” – вона не розуміла що змусило її сказати це, мабуть їй теж в глибині душі зараз хотілось побути поряд з Кимось.
Вони йшли мовчки і кожен з них думав про щось своє. Лише тихе дихання та цокіт її каблуків порушували цю на диво гармонійну тишу.
“Знаєш, через дві години я помру” раптом сказав він тихо і досить байдуже.
Вона зупинилась від здивування і тиша набула нового відтінку – напруженого та злегка тремтячого.
“Все так кумедно… Все життя я думав, що достатньо сильний… А зараз…”
Вона дивилась відсутнім поглядом кудись вдаль, згадувались епізоди з власного минулого. Чомусь їй здавалось вона розуміє цього незнайомого хлопця краще, ніж будь-хто інший на цій планеті. Нічого не питала, вона просто розуміла і слухала.
“Мені страшно… страшно померти наодинці”
“Ходімо зі мною” вона легко торкнулась його руки… така холодна
І вони знову йшли мовчки, слова були надто недосконалими. Поволі будівлі ставали нижчими, вони рідшали, а на зміну їм приходили високі дерева парку. Серед них виросла стара, напіврозвалена будівля. Вона стояла на високому пагорбі, котрий поріс чагарником та мохом. Похмурий індастріал серед золотого килиму листя під ногами, серед теплого золотого проміння перетворився в наймиліший притулок.
Вони сиділи на одному з вікон, звісивши ноги донизу і дивились як червоне сонце розпалює чорні води ріки та поступово розчиняється в них, засолоджуючи їх своїм п’янким теплом.
“Це моє улюблене місце” тихо промовила вона, не бажаючи порушувати тиші.
“Знаєш, я так часто сюди приходив… просто надіючись на те, що я знайду тут Тебе”
“Мене?” вона звела брови від здивування, хоча сама так часто хотіла щоб Він сидів поряд з нею.
Він поклав голову їй на коліна і заплющив очі, а вона гралась з його довгим та темним волоссям, гладила його лице і замріяно дивилась кудись далеко за ліню горизонту.
Вечірню тишу порушив її тихий спів “…Oh how I want to go down with the Sun, sleeping, weeping with You…” і тихі сльози, що монотонно скапували вниз…

[466x699]
В колонках играет - After Forever - Leaden Legacy
Настроение сейчас - ех...

Жизнь - интересная вещь...
Довольно простая для понимания, но в то же время довольно сложная на практике.
...Слова, мысли, мечты, мотивации, поступки...
Каждый день мы совершаем столько ошибок, а учимся ли мы на них?
Умеем ли мы взять для себя урок с ошибок других людей?
Чему же в конце-концов они учат нас?

Мне иногда не хватает уюта, иногда мне не хочется покидать свой дом, отправляясь на учебу, а иногда, наоборот, хочется отсюда побыстрее убежать.
Мне так нравится быть наедине, мне так нравится убегать от всех... куда ни будь, туда, где меня не найдут - дебри парка, кладбище, старый заброшенный дом, просто гулять вдоль рельс, окраины города.
Я это полюбила до безумия. Только так я могу отдохнуть, только это иногда может успокоить и зарядить новыми силами, только это мне иногда так необходимо.
Сколько раз, бывало отключалась от реального мира целиком и полностью, отдавалась мечтам и грезам, горьким и приятным воспоминаниям.
Но иногда, вот так гуляя, мне очень хочется чтобы кто-то был рядом, просто чувствовать чье-то присутствие...
Даже молчание очень многое может сказать, рассказать... даже слушая тихое дыхание на душе становится спокойней.
Если ты знаешь, что рядом человек, для которого не нужны слова чтобы тебя понять и объяснится самому...
Это, увы, стало для меня своего рода утопией...
Но ведь почему?
Иногда слова так утомляют... Иногда их просто недостаточно, они просто слишком банальные, слишком пустые, слишком не в состоянии выразить чувства и мысли.
Это трудно, очень трудно.
Я так люблю искренность
И глаза
Прозрачность

Люблю как ветер играет свою мелодию с китайскими колокольчиками – тонкий, серебряный звук, что разрывает душу на мелкие кусочки.

В колонках играет - Cradle Of Filth - From Cradle to Enslave
Настроение сейчас - оптимізм?

«Уединение без друзей, книг, обязанностей и страстей порождает тоску, недовольство и скуку, но все это вознаграждается тем, что человек по временам глубоко заглядывает в себя и природу. Кто оградит себя вполне от такой скуки, оградит себя от себя самого: он никогда не будет пить крепительного напитка из источника своей собственной души» Фридрих Ницше
Ну вот, собственно, тема для размышлений… Интересно услышать мысли по этому поводу, а?
Сегодня у меня день старых фотографий, стихов, кофе и тоски. Вчера вспомнилось, что у нас в городе, вернее на его окраинах, имеется прекрасное место. Помню, еще ребенком туда ходила, а когда этот завод сжигали – смотрела на то, как искры пламени и клубы черного дыма поднимаются в ночное небо. Сейчас же там только руины, очень мрачные, но и очень красивые в то же время. Не могла отказать себе в удовольствии погулять там немножко. Такой приступ ностальгии… ммм…
Почему мне нравится индастриал не могу объяснить, но что-то в нем меня просто манит. Как, в принципе и все те места, где нет людей.
ЗЫ: Нет, пусть сегодня пройдет без мрачных мыслей. Немножко нежности, позитива, а горечь – только на дне кофейной чашки.
Картинка уж очень милая и теплая, пусть согреет еще нескольких людей ;)

[467x500]

[500x666]
В колонках играет - Within Temptation - Our Farewell
Настроение сейчас - sad and empty

Усі заліки вже позаду, а попереду новорічні, різдвяні свята і… вона, сесія.
Зараз займаюсь дописуванням рефератів, практичних, заборгованостей та іншої, нікому, в принципі, непотрібної фігні.
Настрій? Хотілось би кращого, по правді кажучи.
Ненавиджу період сесій, вони приносять надто багато стресу.

“Дайте мені акваланг, щоб плавати в морі людей
Щоб не потрапив бруд із сердець до моїх легень
Дайте мені окуляри такі
Щоб не пік очі дим спаленої душі
Дайте мені гумовий костюм
Щоб не пік шкіру людський глум
Дайте мені протичуттєвий костюм”

Ах, хотілось би собі такий костюм часом мати, але ж приходить усвідомлення того, що ніякий костюм тебе не врятує, що такого просто не існує, а навіть якби існував…
Приходиться пробиватись власними зусиллями і приймати всі удари власним тілом, власною душею, бачити, як з кожним днем з’являються все нові та нові синці, шрами, рубці, інколи вони болітимуть спогадами, інколи кровоточитимуть гіркими сльозами.
Що не є погано, можливо саме так і повинно бути, можливо саме таким і повинен бути наш хрест. Можливо такі постійні удари і спонукають нас до дії, до протидії, до якихось зусиль, до розвитку врешті-решт. Адже, як казав Ніцше, “все, що не може мене вбити, робить мене сильнішим”.
Все то добре. На словах. У житті все зовсім по-іншому. Синець завше зійше, шрам сховається за довгими рукавами, а як заховати ті шрами, що утворюються глибоко всередині? Неможливо просто вязяти і перекреслити весь біль, зашити нематеріальне тугим швом.
Завше можна пробачити, але ніколи не можна забути.

Сумно, сумно до безмежності. Не поганий настрій, лише сум, що навіяний спогадами, музикою, усім, що мене зарза оточує. Хочеться просто кудись поїхати, сісти у напівтемне купе поїзду, забитись у куточок, увімкнути музику у плеєрі і дивитись на плинність часу, на те, як змінюється світ перед очима, віддалитись від решти світу на деякий час, притулитись щокою до холодного скла і мріяти, мріяти, мріяти...Цього ніхто не в праві у мене забрати, мої маленькі мрії…

Пухнастий сніг падав вчора, нагадуючи лише про хороше. Шкода, що сьогодні його уже не стало.

В колонках играет - Therion - Siren Of The Woods
Настроение сейчас - найс

http://www.ljplus.ru/img/s/t/stopka_plus/Zaberi-menya.swf
...Просто кавайна штука...

[525x699]
Настроение сейчас - ...dead...alive...waiting...

В колонках играет – Lacrimosa - Das Schweigen

Деяка музика нагадує про сни, про мрії.
Деяка музика зводить з розуму
Деяка музика наганяє сум та романтику
Деяка музика розпалює нові бажання
А ця… Хм, створює цікаві відчуття…
Так, наче за вікном – шумні вулиці Берліну (не знаю чому???), наче на вулиці дощ, наче увесь світ зупинився на кілька хвилин перепочити від людей.
От би було класно приєднатись до нього, побалакати про те, про се, розповідати найдурніші жарти і плакати від сміху, прикинутись дітьми і пускати мильні бульбашки, робити із старих газет літачки та запускати їх в політ, зіграти в пантоміму, забувши про норми пристойності. Бу-га-га.

Хочеться зараз зібрати невеличку компанію і піти на якусь нічну вечірку, пострибати під найненормальнішу на світі музику, побігати супермаркетом, розкидаючи продукти по підлозі, залізти на дах найвищої в місті будівлі і, звісивши униз ноги, дивитись на зірки, хочеться закричати на увесь голос, хочеться поцілувати якогось незнайомця, покататись на американських гірках, впасти в холодний сніг і робити ангелів, гратись в сніжки, хочеться розмалювати лице корпспейнтом і піти в найгламурніший нічний клуб, хочеться потрапити у минуле і побувати на найготичнішому балу в найкрасивішому платті з найкрасивішим кавалером, хочеться стрибнути з даху і полетіти, хочеться кататись на гойдалках всю ніч, тримаючи за руку друга, хочеться потрапити на якийсь рок концерт і витратити всі сили на хороший слем, хочеться прогулятись осіннім парком з парасолькою, хочеться покататися на тролейбусі кілька разів по місту, розсипаючи крізь відкрите вікно конфетті, хочеться взяти скрипку і заграти найтрагічнішу мелодію, таку, від якої розривались би серця, хочеться сидіти біля вогнища в обіймах коханої людини, хочеться пустити галопом по лісу коня, так, щоб світ лише миготів і втрачав себе, хочеться померти від щастя і розплакатись через якусь дрібницю, хочеться напитись вином і наробити дурниць… ось так)
Це все якось не вкладається в голові…

А чого хочете зараз ВИ??? ;)

[300x357]
Настроение сейчас - дивно все

В колонках играет – Etwas - Nirgendwo

Перепади в настрої останнім часом досить сильні і досить різкі.
Час минає дуже швидко, ая зараз знаходжусь в дивному стані… Багато думок, великий хаос, важкість вибору і невизначеність.
Вже скоро новий рік, а ентузіазму з цього приводу – абсолютний нуль. Не знаю як святкуватиму і де і з ким…
Але нічого не хочеться, лише втекти на це свято. Від усього світу подалі.
Без безглуздих телевізійних програм, без шуму феєрверків, без шампанського…
Останнім часом постійно хочеться бути поряд з кимось, не хочеться залишатись самій, хочеться, щоб хтось попіклувався про мене.
Можливо це надто наївно, але зараз це мені так потрібно.
Просто опинитись в обіймах і забутись там на деякий час, забути про всі проблеми, хвилювання, смуток, знаючи що Хтось є поряд, що Комусь не все одно. Це так…важко пояснити і легко відчути.

Думала про те, що було раніше… Ніколи не було в мене людини, з якою було б дійсно добре, тепло, затишно поряд. Більшість відносин підтримувалось через телефон. Не мати змоги зустрітись, подивитись в очі, потримати за руку, обійняти, поцілувати… Нічого… Це мазохізм в чистому вигляді… Краще бути самою ніж так. Цікаво, чому все складалось саме таким чином? Може я на краще не заслуговую. Мені ж потрібно так мало!