В колонках играет - Seether feat. Amy Lee - Broken
Настроение сейчас - хой-хой...

Сонце, спека... сказ, шоб його.
Наразі в голові і близько немає думок про екзамени. Гммм...
Треба готуватись і все таке, але...
Але хочеться на волю. Туди, де багацько природи і мало або практично відсутні люди.
Я собі ось останнім часом вподобалась одна точка – стіна замку Любарта. Точніше східці на горі під стіною.
Нікого немає, там можна сидіти і дивитись на дахи будинків, крани, базарчик, словом, на паскудну цивілізацію.
Скажи миру «Ы», що називається...
Скоро буде справжнє „літо”... те, що з безтурботністю, босоногістю і розгільтяйством і.... відпочинком.
Сподіваюсь, таки зможу чкурнути кудись з Їжачком своїм улюбленим... і це буде справжня файна пригода....

[699x463]

[399x529]
В колонках играет - Аніме - У пошуках весни
Настроение сейчас - ля-ля -ля

Раптово згадуються всі „дивні” місця, в котрих доводилось побувати.
Особливо ті, що з похмурих.
Темні підвали, підземелля, каземати, коридори розвалених будинків, заводів, лікарень і т.п.
Чомусь маю нездорову пристрасть до таких місць.
І знову підтвердила свою теорію щодо актуальності третього закону Ньютона, себто „на кожну дію є своя протидія”.
На кожну релігію є своя субрелігія, на кожну культуру – своя субкультура.
Хтось постійно видумує щось, щоб відрізнятись, гублячи у погоні за „оригінальністю” головне, себто Ідею.
Хе, згадалась фраза з книги Дереша – „Суспільству замало андеграунду, тому вони вигадали апперграунд”.
...
Останнім часом надто багато слів та думок щоб викладати їх на інет сторінку. Вона безчуттєва...
А в собі стримувати теж важко.
Якась дивна ностальгія незрозуміло за чим.
Дивлюсь, як крізь скло вікна просвічується сонечко, намагаючись знайти мене своїми променями.
Банальність думок та бажань. Порожнеча на емоційному рівні. Так, саме безпристрасність.
Всередині живота все завмирає. Передчуття змін…
Я й сама це усвідомлюю. Ще трішки і все знову полетить/попливе/замаячить/замерехтить... шкереберть/догори дригом/невпопад і що ще.
Ці зміни мені просто необхідні...
Мабуть не лише для того, щоб не залишатись на місці.
Це як невеличка перестановка речей у кімнаті, що доводить до морального оргазму.
Щодо перестановок, то на разі вони відбуваються лише в душі. Не просто перестановки, а справжнісінькі революції.
„Я шизію від свободи”
Не виходять ці слова з голови та душі протягом останніх двох тижнів мабуть.
Комусь це втомлююче – писати/читати/переглядати/пробігатись очима по/ігнорувати... всі такі довгі та марудні пости.
Але що..., якщо не... ?

В колонках играет - Cold - Feel It In Your Heart
Настроение сейчас - i'm so tired

Твоя песня - Сплин – Выхода нет

[показать]

Пройти тест

я и не сомневалась, этой песней просто....хм, наверное болею последним временем.

[596x435]
В колонках играет - queen - Show Must Go On
Настроение сейчас - weirdoooo

Життя закручується у все більш невизначені схеми та узори.
Впізнаю нотки з втраченого і забутого – минулого.
Інколи хочеться туди поринути з головою, інколи – забути якнайшвидше.
Багато сонця... забагато, як на мене.
Побільше б похмурості, але...
Останнім часом помітила за собою дві негативні речі – більша частота повторювання нецензурних слів і гострі погляди на випадкових перехожих.
Мені не вистачає класної воєнної куртки на кілька розмірів більшої за мене щоб у неї ховатись від світу і чужих поглядів, слів, думок.
Я сама собі створюю проблеми. Я сама – ходяча проблема, що не може себе вирішити.
З цим треба щось робити... Треба, але нічого не міняю. Залишаю все як є.
Може я просто надто лінива.

В колонках играет - Staind - So Far Away
Настроение сейчас - ...

Аааа...
Мене розпирає від морального та інформаційного наповнення...
Давно я не спілкувалась з людьми, виявляється...
...А тут стільки нового та цікавого!
Останні дні у нас зливи, під які мені щастить (і не дуже) потрапляти.
...
Вчорашній день заслуговує детальнішого опису мабуть...
Почалось все після пар, коли я вирішила потинятись нашим блошиним ринком (о, як гордо звучить!). Не знайшовши ніц цікавого чи незвичного, я трошки побродила джунглями парку, натрапивши на якусь невідому мені до того індустріальну споруду. Хм.
В результаті чого – попечені кропивою до колін доги, бруднющі кеди і мокрий одяг.
Пізніше, затарившись пивом, полізла на гору, до замку, де просиділа на заниканих в траві східцях з добрих дві години.
Як висновок – ще більше опіків від кропиви на ногах і купа подряпин від корчів, зате значно вищий рівень самопочуття, за що спасибі окреме тобі, Елінка =)
Пізніше до мене приєднався Вадим, приніс іще пива)
Сиділи на вікні закинутого дому і пили те пиво з чіпсами. Пізніше втікали через вікно від собаки, що вирішила нас покумарити і понервувати (і добряче мене налякати і розміром і агресивністю).
Ходили-гуляли закинутими стежинками і переходами, біля чумового кладовища.
Ка-Ва-Іі...
Ще один підсумок – загальна втома, але ще вищий заряд позитиву.
А загалом було дуже й дуже чудово.
...
В місті з’являтись немає бажання. Абсолютний нуль, не знаю чому.
Краще сприймаю місця, де немає людей, де за ними можна з відстані спостерігати.
Центр для мене став важким пресом, що давить на психіку. З усіма людьми, що шмигають туди-сюди, балакають по своїх мобільниках, тримаються за руки, цілуються, сваряться, обнімаються, ходять п’яні і т.п.
Щодо неформального суспільства...
Не для мене то, не для мене...я це зрозуміла.
Не знаю яким чином, але знаходжу таких індивідуалістів, з якими мені до біса цікаво спілкуватись і тинятись десь та досліджувати нові і ще незвідані місця.
...
Намагаюсь не відволікатись на абстрагування думок і фантазій, бо це мене якось доведе до божевілля. Треба вчитись, здавати сесію, практику, бути правильною студенткою/донькою/людиною і .т.п.
Обридає, чесно кажучи...
Навіть буття собою і самодостатність прагнуть змін.
Марудно якось зараз, правда... хз чого, але факт залишається незмінним.
Дивно інколи, наскільки все... дивно...
…But still, I absolutely adore it…

[400x333]

Сам хауз....последний раз сталкерили со знакомыми. хорошее место...
фотки з телефона, по сему качество немножко лажовое....
[525x700]

В колонках играет - Cold - A Different Kind Of Pain
Настроение сейчас - as usual

Диалог в универе:
- Ир, с тобой все в порядке? Плохо выглядишь.
- Да что-то голова болит сильно…
- А ты не пробовала одевать что-то кроме черного?
- …
_____
Сидела на перемене на ступеньках возле корпуса, возле меня молча курила девчонка, сквозь бинты на ее запястьях проступали пятна крови.
А вокруг – суета… и столько равнодушия…
Nothin’s gonna change the world (Marilyn Manson)

Бесполезно что-то пробовать выбрасывать на бесчувственную страницу нета, когда в горле больно душит комок.
Мне не хочется ни с кем говорить, не хочется слышать обвинения или сожаления в свой адрес, ничего…
Бесполезно надеяться что меня услышат, что меня вытащат отсюда, надо как-то самой.
Ведь все те, которые…. Все равно далеко…

А это… нашла детскую свою фотку… смешная какая-то…

[699x492]

[640x480]
В колонках играет - Сплин - Пил Курил
Настроение сейчас - дурочка

Хочеться жить в мире истинного кибер-панка…
Где много заброшенных домов и заводов и почти нет людей.
Где вечерние улицы осветляют полутусклые неоновые надписи на магазинах.
Где иногда падают кислотные дожди и постоянно стоит туман.
Где можно, окунувшись в рабочую робу цвета хаки и такую же бейсболку, сидеть где-то под полуразрушенной крышей и слушать как где-то вдали воют сирены.
Где не будет этой тошнотворной суеты…
Только городская грязь и много места для аутизма.
Ха ха ха

На самом же деле мне опять зашибись как плохо.
Почему и зачем я себя сама истязаю? Хотелось бы найти хоть какое-то банальное понимание.
Сейчас хочется закричать что есть мочи, просто чтобы разрушить в себе что-то.
Что ни будь. Убить все что есть во мне человеческого.
Без эмоций с одной стороны жить намного легче, ты не любишь, не плачешь, не смеешься, НО… они ведь напоминают о том, что мы все еще hangin’on, still alive, keep movin’,etc.
Только вот ЗАЧЕМ?
Вот уже третий день подряд глотаю какие-то ненужные таблетки в надежде, что они мне помогут.
Вот-вот стукнет 20, а я все еще такое уебище…
Почему мне хочется все прекратить?
Почему мне хочется убежать в темноту подвалов, на высоту крыш…? Туда, где меня вряд ли кто-то сможет найти?
Закрываю глаза и судорожно хватаюсь за реальность, за жизнь, ее остатки…
зы - такое вот красивое и мрачное место...люблю...

[239x363]
В колонках играет - Deine Lakaien - As It Is
Настроение сейчас - weird

Сквозь жалюзи просвечивает назойливое солнце.
Мечты как-то разбрасывает взрывной волной из непредсказуемых и довольно сумбурных эмоций.
…
«Странно как вы можете спокойно смотреть на мое лицо, но содрогаетесь, услышав о боге».
Кто в праве судить других за их [не]нормальность?
Опять порезы на руке… К черту это все!
Чужие наглые взгляды скользят по ним. Стыд и незнаниекудаподетьглаза.
…
Какое-то странное чувство долга перед родителями, вперемешку с
виной,
нежность_u
раздражением.
Грустно от этого… Им…
Их дочь далека от той, которую они пытались вырастить. Не впервые так случается.
…
Вот-вот в этот моноtone ворвется лето. А хочется, чтоб оно поскорей растворилось в прошлом, давая место Осени.
…
Столько многоточий… Пока чувству_u…
…
Опять вспомнился тот, кто был моей головной болью столько времени. Недавно опять встретила его. Люблю, как он прищуривает глаза, затягиваясь сигаретным дымом, люблю его глаза. Бесконечно голубые и холодные…
…Любила...
…Равно[у]душье…
…Хочется курить и пить обжигающий кофе…
…
Просто интересно, как последние две недели поменяли отношение к некоторым вещам в моей жизни. Это лучше, не так ведь?! Ведь лучше, когда понятно…
…
Заметила интересную вещь… плохое настроение как-то связано с постами на русском языке. Почему только остается загадкой для меня.

[300x403]
В колонках играет - Epica - Faint
Настроение сейчас - сьгодні 6 пар....%(

Когда солнце ударяется об землю, оно каждый раз взрывается и вокруг раздаются брызги малиновой крови. Оттого-то мы и наслаждаемся такими чудесными закатами.
…
Хотела писать много-много, НО… не буду
Примесь такого странного чувства… словно из sleeping pills and cigarettes.
…
Кислотные, ржавые, потрепанные, виниловые…
…
Болезнь с диагнозом «жизнь»
…
…
…

В колонках играет - Paradise Lost - Erased
Настроение сейчас - rainin rainin

...сидеть под дождем на незнакомой троллейбусной остановке, пить горячий и горький растворимый кофе последнего качества из автомата, есть горячуюю еще булочку с шоколадом и слушать теплый польський джаз. И, понимая, что выглядишь как последний идиот, не обращать внимания на людей и болтать ногами в воздухе.
вот так вот...

В колонках играет - Сплин - Выхода нет
Настроение сейчас - лажовое

Черт…
Иногда кажется, что мир абсолютно и полностью безумен… Или просто это я…
Безумным и больным все остальные всегда кажутся ненормальными.
Но… Почему на душе такая пустота.
В очередной раз доказала себе, что большие толпы людей просто не для меня. Мне плохо среди всех них, мне среди них всех еще более одиноко чем когда либо, мне хочется убежать, закрыть глаза, закрыть уши, забиться в угол… не понимаю…
Странное это чувство… идти после концерта домой в одиночестве, нарочно, избавившись от всех, плакать в темноте вечера, зная, что никто не увидит, а даже если увидит, им будет глубоко пофиг…
Я знаю, вы мне не нужны… ровно на столько, на сколько я не нужна вам.
[459x361]

[315x535]
В колонках играет - Одрі - Хочу Горіти
Настроение сейчас - хз

В голові стоїть минуле. Зав’язло немилосердно у думках.
В голові стоїть Твій голос, Твої очі, Твої історії про ельфів, Твої малюнки, Твоє синє волосся, Твій кулон у формі меча, Ти сам.... і та музика, яку Ти ставив, коли ми разом малювали, спершись спиною одне до одного...
Боже, це ж так банально, а все ж... я не можу викинути Тебе з голови...
Не думала що так буде... факккк.... я б воліла покинути ці думки... просто не згадувати...
Бо тебе я й так вже не побачу.
...................
Інколи в цьому місті мені так тісно, мені не вистачає свободи.... забагато людей, забагато знайомих, забагато всього... Так би взяти і з усіх сил закричати прямо посеред міста. І нехай думають що хочуть. Вони такі ж як і я... просто люди, просто перехожі... просто Ніхто одне для одного... місто байдужості і похуїзму.
Єдиний порятунок - опускати голову в крижану воду, щоб замерзли всі думки і почуття...
Цікаво, а багато кроків відділяють весну від божевілля?
Я її ніколи не любила, вона зраджує принципам, вона непостійна, вона... ніколи не була нашою.
Мабуть я... втрачу себе до кінця... Розтрачусь попусту... ні для кого, навіть не для себе, щоб не зберегти в пам’яті життя такої маячні...
Зараз любити... мені здається... беззмістовним...
Бо навіщо, якщо це все дарма? Навіщо люди розбиваються і ніколи потому не можуть склеїтись назад?
Сім’я і т.п... хм... кажуть, є люди, що не народжені мати власну сім’ю. Інколи мені здається, що я до таких і відношусь. Я не розумію навіщо люди одружуються... Це давно перестало бути гарантією вірності стосунків. Це все просто робиться для годиться?
Люди зраджують постійно, це в нашій природі... Зрада річ така, що пробачити її можна як і багато чого в цьому світі. Тільки от проблема в тому, що забути її теж, як багато чого в цьому світі, неможливо. Хоча ми навіть самі собі зраджуємо, своїм поглядам, своїм принципам, своїм думкам... Люди зустрічаються з тими, з ким вони не хочуть зустрічатись. Всі користується одне одним... хто для грошей, хто для сексу, хто для розваги, хто для того, щоб мати під боком людину, яка б зігрівала, обіймала і шептала на вухо якусь маячню, називаючи цю всю лажу коханням. Хуйня то, а не кохання, вибачте на слові...

зі - в нас знову злива.... знову маленька радість...і я знову розівчилась плакати через дрібниці...

[400x525]
В колонках играет - Stand.up - Відлітай
Настроение сейчас - нормально

ги, знайшла колись написане... це про Львів, бо його я дуже люблю і це мабуть єдине місто з тих, в яких мені довелось побувати, яке мене настільки задіває...

Стою на балконі, дивлюсь на жевріючий захід похнюпленого сонця. Десь далеко, вільні від земних умовностей, летять птахи. Небо сповнене спокою та гармонії, лише трошки стривожене непомітним для людського ока вітерцем. Дивлюсь на небо, дивлюсь під ноги, а там… Там розбурхане, спішне і таке галасливе життя. Вир метушні охопив моє місто, воно потонуло в сонному присмерку, в багатоманітті своїх ароматів.
Моє місто завжди так пахне. Воно, як старенька бабця, котра давно підібравши улюблений запах парфумів, зберігає його довгими роками…
Тут, на висоті мого балкону завше смачно пахло смаженими млинцями. А ще свіжовипраною постіллю. А ще… Хм, важко пояснити. Запах щастя. Дитячого, наївного щастя. Одразу поринаю з головою в спогади коли я ще була малою. Як я завжди полюбляла тут сидіти і не думати ні про що погане. Зараз знову відчуваю, як гаряча кров пульсує в скронях а в голові відчутне легке запаморочення… Я озираюсь довкола… Перед очима простягається безмежний простір вечірнього неба, я відчуваю свіжий подих вітру на своїх щоках і піддаюсь цій невідомій стихії. На душі стає легко і тепло.
Одна за одною ніби зірки на небі спалахують кватирки в сусідніх домах. Знаю, що і тут і там ходять безтурботні люди, повертаються з роботи, йдуть одне до одного в гості… Туди-сюди з гуркотом коліс і ревом мотору проносяться машини. Вони теж кудись поспішають... Та я не зважаю. Я продовжую стояти тут, в напівзабутті, віддана своїм мріям.
Моє місто пахне сонцем… Особливо погожими осінніми днями його тут багато.
Воно пахне кавою, цей запах невтримно виривається із маленьких кав’ярень та подорожує людними вулицями.
Моє місто пахне музикою… Інколи веселою, інколи журливою, але загалом такою милою серцю…
Моє місто пахне чиїмось коханням… нерозділеним, одиноким, давно забутим, а може ще не пізнаним, а може юним та розквітлим.
Воно пахне блиском вечірніх ліхтарів, що м’яко освітлюють перевулки, вулички, переходи…
Воно пахне галасом трамваїв, що турботливо відвозять заклопотаних людей по домівках.
Моє місто пахне смутком та ліричною задумою старовинних та масивних статуй, пам’ятників.
Запах, до якого хочеться постійно повертатись, розчинятись у ньому... „до самого, самого дна”

В колонках играет - Kweane - We might as well be stangers
Настроение сейчас - пишу курсак....сцуко...

Хы-гы…
Итак, состоялось!
Открылся, так сказать, для Сумирэ туристический сезон 2007 года.
Что рассказать? Рассказывать очень много и много интересного, но постараюсь собрать эмоции в кулак и написать обо всем вкратце.
Что ж, западная Украина рулит просто нереально!
На выходных состоялся хороший трип, что включил в себя:
Дубно – Кременец – Почаев – источник св. Анны – и хауз с небольшой пати с вином и апельсинами)
Дубно – прекраснейший замок со многими укреплениями, с несколькими башнями и подземельями. Плюс красивая местность, река Иква и безумно красивый лес вокруг, плюс старинный собор в самом центре города.
Кременец – старинный дворец итальянской принцессы Бонифа…как-то там, много красивых церквушек и соборов, и…самое главное – высоооокая гора, на которой находятся остатки старинного форта, построенного еще в далеких 1270’х.
Почаев – хм, как бы это сказать, множество церквей и храмов, соборов и монастырей, одно с наиболее популярных мест Украины для паломничества (после Киево-Печерской Лавры).
Именно в этом месте случился прикол, т.к. надо было одевать на голову платок и кроме этого иметь юбку ниже колена. Конечно же охрана нас сначала завтыкала, но зато потом с позором вывела и заставила одеться «как полагается». Ну ничего. Обзавелась новым кельтским крестиком, поставила свечи за упокой, ну и новых эмоций набралась. Это здорово!
И в конце-концов источник св. Анны – название в принципе все хорошо объясняет. Просто красивое место.
Дома выхлебтали бутылку охрененно клевого вина и посмотрели 4 части Ганнибала. Ы!
А еще здорово время от времени остановитcя в каком-то лесу, взять коврик и что-то похавать (еда на свежем воздухе после долгого хождения ой как хорошо идет!)…
Дороги, путешествия…
Они просто завораживают…
Возвращаясь в Луцк, наслаждалась дорогой… ярко зеленые лужайки, на которых пасутся лошади, красивые такие, грациозные, рапсовые поля, издалека заметны своей теплой желтизной, они со всех сторон обрамлены цветущими деревьями, которые в свою очередь просто засыпают все вокруг нежными белоснежными лепестками, яблочные сады, сосновые леса, сквозь которые проходит дорога, маленькие старые церквушки при трассе, легкий ветер из открытого окна и прекрасное весеннее небо. Ну что еще надо?! А, ну и любимая музыка, конечно ж…
Сейчас просто не могу дождаться чтобы взять огромный рюкзак, палатки (или по крайней мере спальники) и дремануть в Карпаты на несколько дней, полазить по горам-долинам. Скажу правду – никакие слова этого не объяснят, это надо почувствовать или пережить…
Ну… дай бог сессию сдать отлично и тогда… ^_^

[700x525]

[400x334]
В колонках играет - Simple Plan - Perfect
Настроение сейчас - same

Можливо ми ніколи не зрозуміємо навіщо ми тут і який зміст цього усього.
Але одне завше напевне не покине нас – наші мрії.
Саме так Амі завше про це думала…
Коли ранкове проміння проникло в її кімнатку, вона ще солодко спала. Але звуки з вулиці, що поступово прокидалась, швидко її розбудили.
Вона підійшла до вікна і весело усміхнулась новому дню, помахала своєю тендітною долонькою старенькому продавцю здоби та повернулась до ранкової рутини.
Сонце просвічувало її силует – тоненький і майже прозорий, коли вона готувала собі яєчню та каву. Коли сніданок був готовий, Амі заскочила з тарілкою та горням на диван та увімкнула музику.
«Смачного» про себе промугикала вона.
Скинувши яскраву піжаму, дівчина одягла стареньку джинсову сорочку, розмірів на 5 більшу за неї та порвані на колінах джинси, поставила новий вініл і підійшла до мольберту. Так, Амі була художницею. Кожен, хто вперше потрапляв в її помешкання, одразу помічав це. Дух мистецтва був присутній в кожнісінькій дрібничці, яких тут, до речі, було пребагато. Квартирка Амі була дуже й дуже невпорядкованою, але завше можна було зіслатись на творчий безлад.
Коли Амі не малювала, вона шукала натхнення в природі, брала великий туристичний наплічник з кількома яблуками, фотоапарат і блокнот з олівцями. Якщо вона була в настрої, то ще й Марка – хорошого друга, з яким вона товаришувала ще з дитинства. Вони любили заходити в поля, далеко за межі міста і лежати на ароматній траві, серед гарних блакитних і рожевих квіточок, роздивлятись хмари та вигадувати нові і незвичні слова.
«Коли ти перестанеш мене дивувати?» часто любив повторювати Марк
«Ось уяви, будемо ми старими, ну, це якщо доживемо, і такі походи займатимусь нам не кілька годин, а кілька днів, уявляєш?» сміялась у відповідь Амі.
Сьогодні дівчина збиралась знову зустрітись з Марком, тому малювала досить недовго і нетерпляче. Ніхто ніколи не знав, що вийде з тієї чи іншої картини в кінці-кінців, включаючи саму Амі. Це її дуже тішило.
Завершивши ще одну частину картини, дівчина вимила руки в холодній воді, абсолютно зігнорувавши брудний посуд, закинула на плечі свою сумку і взула черевики червоного кольору – улюблені.
«Оу, які люди» вигукнула вона, тільки вийшовши з під’їзду і кинулась Марку на шию. «Довго чекав?»
«Ти знаєш, що я вже звик» усміхнувся той
«Ходімо, дещо тобі покажу!» з урочистістю і деякою таємничістю прошепотіла Амі
«Далеко?»
«Дурне питання! Ходімо!» вона схопила його за руку і побігла вниз по вулиці.
«Доброго дня, месьє Бертране! Як йдуть справи?»Весело проспівала вона до того ж літнього продавця здоби.
«Ой, та це ж моя миля панянка. Пречудово, бачте, який день гарний сьогодні! Сьогодні сумувати просто гріх! Тримайте, це вам!» Він протягнув два свіжих круасана з ягідною начинкою – один для Амі, інший для Марка
«Дякую! Я заплачу, коли повернусь!
«О, ні, ні, не треба. Я пригощаю!»
«Дякую за доброту. Гарного вам дня!»
«І вам, панянко!»
Сьогодні ми дослідимо одну дуже гарну територію, що знаходиться в сусідньому місті, там, де багато квітів...
Марк від здивування зупинився. «Ти знаєш, що кажуть про це місце люди?»
«Знаю, привиди, прокляття, бла бла бла, а на мою думку це просто дуже гарний замок. Ти що, злякався? Ги! Розсміялась Амі «Їж круасан поки гарячий, о, вони просто божественні!»
«З цим не поспориш!»
«А знаєш, я б хотіла дізнатись як воно, сидіти на хмаринці, отак, бовтаючи в повітрі ногами, щоб ти, як завше, поклав мені голову на коліна, грати в нашу гру і дивитись на людей-мурашок, як вони заклопотано бігають туди-сюди…»
«Амі, ти ж знаєш, що це неможливо за банальними законами фізики. Але з ким я говорю, ти ж мене й так слухати не станеш»
«О, правильно підмітив!» ледь вимовила дівчина, дожовуючи свого круасана. «Ти просто жалюгідний матеріаліст, але я тебе дуже люблю»
«Не правда!»
«Правда!»
«Ех… Беззмістовно…»
«Ги-ги, останнє слово за мною… еммм, ну, а взагалі-то ми сьогодні пішки не підемо, а проїдемось ось цим чудом цивілізації. Плачу я!»
Вони заскочили у невеличкий автобус, що вже повільно відправлявся з зупинки і зайняли останні місця. Амі одразу підібрала ноги під себе і витягнула плеєр, давши один навушник Маркові.
«Ти не проти старенького року? Сьогодні в мене на нього настрій.. подивимось що там… Bob Dylan?»
«Ти знаєш відповідь»
Через дві годинки вони вийшли на невеличкій станції. Небо повільно затягнуло сивими хмарами і вершини замку, що їм було видно звідси, набули якоїсь містичності. Амі солодко потягнулась, закинула наплічника на спину і зареготала
«Ти чого?» здивувався Марк
«Ну що, ще в штани не напудив? Тоді ходімо, в нас не так багато часу. Останній автобус відправляється через три з половиною години. Диви, я тут карту в інтернеті нарила, так що Читать далее...

В колонках играет - Simple Plan - Perfect
Настроение сейчас - ...

Shut up, shut up, shut up! Don’t wanna hear u….

[___«I’m sorry I can’t be perfect»___]
Мну опять плющит… От мыслей, от незнаниякудасебядеть…
Мне сейчас бешено хочется туда… На разваленное окно заброшенного дома на старом городе, туда, куда никто и не заходит, туда, где не будет надежды увидеть кого-то…
Хочется хоть немножко поплакать, но даже этого сейчас не могу…
Хочется закрыть глаза и подержать кого-то за руку...
Сейчас у нас очень холодно и… просто… неразбериха в голове…

[699x466]

[298x329]
В колонках играет - ???
Настроение сейчас - feelin'sick

Когда она смотрела ему в глаза этаким вопросительным взглядом, она просто хотела что-то сказать.
Кое-что, то мог бы понять только он. прочитать, почувствовать, прощупать... один бог знает.
Вот так они и сидели друг напротив друга, на соседних высотных зданиях.
Нет, они не были знакомы. Так жизнь сложилась, что им захотелось умереть в один и тот же день, в одно и то же время.
Ни он ни она не верили в случайности. И сейчас, вместо того чтобы прыгать, они сидели и смотрели друг другу в глаза.
Легкий мартовский ветер смахивал слезы с ее еще довольно детского личика, не оставляя места грусти.
Багровая окраска неба, последние лучи заходящего солнца, прохладность вечернего воздуха и взволнованное дыхание.
Он улыбнулся ей и она ответила такой же улыбкой. Легкой, почти неуловимой, несколько грустной, но теплой.
Вот все, что они оба искали всю жизнь. Такую теплую искреннюю улыбку, смелый взгляд чьих-то глаз.
Ой, какая банальность, но какая же необходимость в простом человеческом тепле.
Ведь не это мы ищем каждый день в глазах наших близких, в их словах, в их действиях... ?
Немножко, совсем чуть-чуть, но так, чтобы хватало для жизни.
Они нашли свой последний лучик тепла, и последнюю надежду.
.......
После дождя всегда бывает солнце? Или просто начинает падать снег?
Как это все бывает, кто мне скажет....
Увы, жизнь очень редко одаряет нас радостными и приятными мгновениями... Да...
"Если у вас все хорошо не пугайтесь, это не долго"
Только циникам место в этой жизни... Бессердечным и черствым. Чтобы они
холодно и равнодушно могли друг с друга снимать кожу, выпивать кровь...
Сладкий нектар с металлическим привкусом...Трепетная дрожь по телу..
Нет... это не проходит с возрастом, не перерастается, и не забывается...
УВЫ....

[500x464]
В колонках играет - Keane – She Has No Time
Настроение сейчас - J’ai mal `a…

Я інколи намагаюсь приспати власні думки, щоб було легше.
Забуваю про світ, а може просто його відпускаю нафіг.
В середу в нас пройшов ще один концерт. Стримала бажання туди піти, не знаю навіщо. Про що, в принципі, не шкодую. Натомість був надзвичайний захід сонця і гарний вид з вікна одного розваленого будинку. Часто зустрічаю знайомі обличчя на вулицях, інколи зупиняюсь, щоб побалакати, інколи проходжу повз, намагаючись згадати... інколи навмисне вибираю якомога безлюдніші стежки, щоб уникнути будь-якого контакту з людьми.
...
Хм, кожна людина має когось, про кого вона думає перед сном. А я люблю лежати і дивитись на місяць, котрий видно через погано закриті жалюзі. Просто лежати, інколи до 4 ранку, доки всі зірки не погаснуть.
...
Важко/холодно/втомлююче
...
якби можна було б написати думки... якби можна було вимовити їх вголос...
якби...
лише умовності...
навкруги розтанцьовується весна. Такі обережні па... ще сируваті, не відточені... кумедно
...Ma voiture, mon compartiment… mon petit rêve...
і побільше, побільше... цього всього....
ааааааааааааааааааааааа......
отак мене зараз розриває зсередини.
хто не будь, заберіть мене звідси... назавжди...

[409x419]
В колонках играет - Флер - Формалин
Настроение сейчас - ...

Oh, why can’t I be what you need, a new and true version of me? But I’m nothing so good, no I’m Nothing…

Дивитись на світ очима дитини – великими, здивованими, захопленими, часом наляканими...
Це те, що ми розучились робити. Забуваємо все це... і щирість вимінюємо на маски, товсті шари гриму.
Кожен видається собі великим філософом, котрий чудово розуміється в житті. В тому що вірно а що хибно. А насправді...
Кожен тупцяється в темряві, наштовхуючись на різни перешкоди, шукаючи двері до світла.
Кожен ховає свої слабкі місця, намагаючись видатись сильнішим і стійкішим до життя.
Кожен може сховатись за маскою холоднокровності, але насправді кожен шукає розуміння, підтримки, тепла, кожному це потрібно...
Ні, нічого в цьому житті я не знаю, переконуюсь раз за разом.
… … …
Я так ненавиджу своє відображення у дзеркалі, ненавиджу себе за те, якою я є.
Інколи ненавиджу випадкових перехожих за їх необережні погляди.
Стільки ненависного в цьому житті. Але чому?
Хіба ненависть має просякати почуття? Хіба вона?

Купіть хто не будь шматочок мене... або просто заберіть... викиньте його подалі, закопайте, спаліть... R U there? Can U hear me? Can U fill me? Can U heal me? Huh?

…Now you see me, now you don’t
Now you need me, now you don’t…