Только близкие люди знаю, какую роль играют в моём роду волки и моё отношение к этим не простым созданиям, близким мне по духу и нраву. Периодически меня посещает желание написать очередные строки про них.

[700x700]

Ночью чёрная тьма лежит на земле,

Ветер шепчет нам тайны в холодной мгле,

Мы идём, и лишь снег проседает под лапой.

Тень за тенью, мы стая, мы чувствуем запах.

Стая, волчья кровь закипает.

Стая, в сердце пламя пылает.

Вместе — мы сила, вместе наш путь,

Вместе всё сможем и нас не свернуть.

Твёрдый взгляд как клятва, каждый шаг как след.

Мы идём сквозь вечный голод и манящий свет.

Лес нас кормит вечно, как своих детей.

С нами наша Сила без чужих идей.

Мы не предадим,

Не свернём назад.

Зубы обнажаем,

Жёсткость — наш обряд.

Слушайте вой в тёмной ночи.

Это как свет яркой свечи.

Слушайте шорох и тиши звон.

Это инстинкт - все в унисон.

Мы все одно - один закон.

06.12.2025г.

Це - лабубік для Паши :)

Как правило, многие привыкли видеть лишь отрезок - период воплощения в этом мире от точки рождения до точки ухода, что принято называть смертью. Будто что-то вообще может исчезнуть...  Многие забыли, что пришли на Землю с определённой миссией, например, нести свет, Любовь... Вероятно по этой причине многие воспринимают уход, который является лишь переходом в один из миров Земли, смертью. Если взять за точку отсчёта момент, что смерти нет как таковой, а Жизнь - вечное путешествие из одного мира в другой, то всё принимает иной оборот.

Так что же такое Жизнь?

 Это вечный Живой Поток, Поток всевозможных Энергий, переходящий из одного мира в иной, из одного воплощения в другой, по разным измерениям как нашей Вселенной, так и по всему Космосу - Вечному безграничному и постоянно расширяющемуся Океану Любви... КАждый человек - это прежде всего энергетическая Сущность, Суть, которая выбрала путь воплощения на Земле именно в нашем с вами мире с определённой целью... КАждый из нас в состоянии всё узнать, двигаясь путём Любви к свету... КА = Дух... Живя в единстве с Духом, всё реально...

Я очень люблю Жизнь! Я всегда люблю жить, ибо ЖИЗНЬ - это Вечность. Жизнь - безграничный Космический Океан Любви... 
Как можно не любить Жизнь вообще? Это сродни отсутствию Любви к Творцу, к Творению вообще. Поэтому я никогда не поверю, если кто-то скажет, что любит кого-то больше жизни, ибо в переводе это значит, что человек не любит ни Творца, ни своё я... Ясно, что он не в состоянии любить кого-то другого.

Что касается любви к данному воплощению, то пройдя суицид дважды, поняла, правда, значительно позже, как это было близоруко с моей стороны и очень глупо... Благо, что вообще поняла, благодаря этому и живу в радости и счастливо. Как однажды заметил Гейне: звёзды счастья находятся в человеке... От своего я добавлю: всё дело в ракурсе и видении ситуации и

Коли мене питають: як ти все це пережила? "Я тебе зустрічала - ти була такою спокійною, вриівноваженою..."

Я завжди така, "та, что идет по жизні смеясь " . Всі, хто мене знає останні роки дуже дивуються, коли я не стримуюсь і даю волю емоціям. "Ти завжди така залізна леді" - говорять мені.. 

Перші 10 днів я жила на адреналіні. В мене з'явилась купа задач, які мені довелося врішувати самій в різних частинах міста. вдповідати на купу дзвінків. розказаати дітям, батькам...( Доречі, мамі я розсказала тільки через 3 тижні). 

Потім, коли адреналин почав стихати, почались істерики. "Я же розплакалась, я не железная..." Я зрозуміла, що сама не витягну, що треба пити щось заспокійливе.

Підрахувала найближчі термінові витрати. Стало ще гірше.Виписала все на папері. Мозок почав шукати шляхи вирішення проблем.

Потім відпустка закінчилась, треба виходити на роботу. Це трохи відволікло. Заспокіливі вийшли на перше місце, бо спілкування з нашими людьми і без моїх нагальних проблем потребуе не абиякого психичного ресурсу.

Потім несподівано віихали квартиранти. Це неабияк підкосило мій і без того невеликий бюджет. Але мозок вже навчився мислити криточно. Розрулилося. 

Я безмежно дякую моїм дітям, нашім друзям за підтримку, за дзінки і домомогу. Без вас я б не впоралась! Дякую, що ви в мене є! Люблю вас!

Мені сьогодні наснилась Перемога!

Уві сні лунав сигнал повітряної тревоги (певно я чула його крвзь сон з відкритого вікна) і знайомий голос говорив: на територіії України оголошена... і тут пауза-паузу-пауза... ПЕРЕМОГА. І знов: на території України оголошена Перемога!

І я комусь кричу: ти чув? - Перемога, оголошена Перемога! Війна закінчилась! Ми перемогли!

Сон в руку. Да буде так.

Це були насичені вихідні, і головне - я зробила все, що хотіла.

Поперше Вадик звав у гості ще минулого тижня, але я була в великому натхненні з приводу переселення у свою улюблену двушку, в якій треба все помити і оновити. І тому напланувала собі багато справ в цьому напрясму і не хотіля гаяти час.

Але спочатку треба було забігти на ринок за овічами та іншими продуктами, а потім погнала на дальній, будівельний ринок за фарбою для стелі (кажу ж: хочу все оновити). Занесла фарбу, перевірила чи є коритца та валіки, зраділа, що таки є, і погнала далі.

Так от цього разу я поїхала до них, з наміром зробити ще багато чого в тому районі. Це виявилось навіть простіше, ніж я гадала: 146 маршрутка йде прямо від мого дому до 6 станції, а там хвилин 15 пройти пішки, а він мене ще й зустрів на машині. Гарно посиділи, поїли м'са, попили вина...

Вночі грьобана русня знов разхерачила півміста. Тільки лежала й прислухалась: що летить і де бахне. А оскільки я спала у дерев'яній веранді, було дуже чутно.

У другій половині дня поїхали на причал: мені потрібно було забрати наші речі, і я дуже хотіла побачити море і, за можливості - іскупатися. Вдалося і те і інше. Пляжний сезон цього року не дуже вдалий, я б навіть сказала - зосім не вдалий. І можна вважати його закритим.

Потім підвіз мене до бабусі, і почекав мене, і поїхали далі. Да перед цим ще знайшов мені банкомат, бо наступного тижня платити за бабусю, а я в ці дні їду до мами.

Потім настригла у Тані колеусів: такі яскраві, різні і назбирала трохи перців на насіння на наступний рік.

Нарешті вирушили в сторону міста, попросила проїхати мимо сина - діти передали підписану книгу для бабусі.

Потім на Соборці довно чекала маршрутку, і нарешті уїхала на трамваї.

І, насамкінець всього - чарівне, дивовижне, дуже красиве місячне затемнення! Просто неймовірне! я давно такого не бачила.

P.S. І да, сьогодні рівно місяць без тебе. Та я люблю і чекаю. Повертайся!

А вы знали, что те, кого мы любим,

Дом там, где Любовь.
Дом там, где радость.
Взлетай со мной вновь.
Отпусти, что за плечами осталось.


Беги по взлётной полосе.
Взмахни невидимыми Крылами.
Оставь печали на шоссе
Вновь поднимающейся Спирали.


Открой глаза Творцу навстречу.