Переглядала спам у пошті. Знайшла старі розсилки — мені все ще приходить розсилка з цього сайту, хоча я тут не була майже 6 років. Спробувала зайти в блоґ — вийшло, ґуґл пам‘ятає всі паролі.

Не знаю, як воно тут нині працює, але зафіксую: 24.02.2024 було два роки війни. Два роки, як ми в Києві прокинулися від того, що на наше місто падали російські бомби. Два роки відтоді, як я, провівши за кермом понад чотири доби майже без сну (бо ночували ми в чужих добрих людей, і там все одно не спалося), вивезла сина в безпечне місце. Два роки, як мій коханий чоловік, із яким ми, до речі, познайомилися тут, на цьому сайті, пішов добровольшем захищати свою країну, свій дім, свою сім’ю від російнських загарбників і перетворився з ліричного вченого на бійця з автоматом.

Сьогодні росіяни вбили ще восьмеро мирних українців, одеситів, які спали у своїх домівках. Серед них — двоє дітей: трирічний хлопчик і чотиримісячний хлопчик. Останнього відкопали з-під завалів в обіймах мами. Теж мертвої.

Й от що я хочу тут написати, незалежно від того, хто це прочитає.
Я ніколи не прощу вас. Нікого й ніколи. І сина навчу ненавидіти вас. Й онуків. Бо навіть якщо ви не тисли на спусковий гачок, який убив цієї ночі тих діток в Одесі, ви нічого, нічогісінько не зробили для того, щоб цього не сталося.
І не розкахуйте мені про те, як вам страшно.
Ви нічого не знаєте про страх.

Благодаря шаманству Валеза этот пост будет висеть первым.
Здесь мне можно сказать все что хочется! Познакомиться, поругаться, напостить различных картинок. Так что набиваем ПервыйНах
[600x451]

 

Привет, мои дорогие)) Я завела, возбудила, открыла себе тележкоканал!!! Ищите меня по ссылке https://t.me/pedalkinazaya