[489x699]
| Название: |
Выступление Слёз Асфальта 4го апреля в клубе Старая Европа :)
|
| Тип: |
Культурное мероприятие
|
| Город: |
Москва, Россия
|
| Адрес: |
г. Москва, м. Профсоюзная, ул. Кржижановского, д. 24/35, корп. 3
|
| Начало: |
25 мар 2009 в 18:25
|
| Окончание: |
25 мар 2009 в 21:25
|
Выступление Слёз Асфальта в клубе Старая Европа 4го апреля :) в программе сразу полторы новые песни, 99 новых солисток и смертельный номер, который исполняется впервые - выступление без фанеры :)))
Естественно, про новых солисток и фанеру - шуточки шучу, а вот остальное всё правда :)
Начало в 18:30, СА на сцене в 20:00.
Стоимость билетиков 250р. (если покупать заранее), 300 (если не покупать заранее, но взять у меня бумажку под названием флаер) и 350 без этой бумажки.
Бумажки под названием флаера и плакаты (А3) для желающих повесить/раздать знакомым в институте или любимым друзьям можно получить у меня просто изъявив желание :)
билетики так же есть у меня в наличии :)
По всем дополнительным вопросам не стесняемся писать мне в асечку (294-804-308), звонить или писать смсочки на моб. 8-926-266-77-44 или просто обращайтесь в личку.
ДЛЯ ВСЕХ, КТО ПЛОХО ОРИЕНТИРУЕТСЯ НА МЕСТНОСТИ - чтобы не заблудиться, встречаемся в 17:35 на м. Профсоюзная, центр зала. Ищите мальчика с бумажкой "Слёзы Асфальта" - я там буду вплоть до 18:00. :)
===
P.S. билетиков осталось 67 шт. :)
===
P.P.S. если вы скините эту ссылку пяти друзьям и пригласите на встречу троих знакомых, то эмаль ваших зубов станет прочной-прочной, а кончики волос вообще перестанутся сечься!!!!! :))))
Подробнее с информацией можно ознакомиться здесь:
[336x448]
…Впитывать Осень кончиками дрожащих от холода пальцев…
…Безрассудно делать очередной шаг,
прислушиваясь к взмахам крыльев каких-то депрессивных ангелов…
…С трудом сглатывать слюну... вплетать в волосы вчерашний туман…
А ведь еще даже не октябрь.
И завтра я закрою двери нараспашку,
чтобы провести Ее на чашечку горького сквозняками собственного сознания.
…Видишь ли, я как-то зацепилась за лужи и упала перед Ней на колени…
Стоит ли теперь зализывать раны?
…вряд ли…
«Ты не заметишь никогда, как плачет дельфин. Если ты одинок, то он просто один…» (с) Dolphin
Если могла б – сейчас же сделала бы фото того, что перед глазами.
Слишком уж мрачно и красиво: полузакрытые жалюзи, черные крючковатые пальцы деревьев, впившиеся в грязно-серый лоскут неба, ржавые костяки антенн и несколько голубей на крыше соседнего дома… Ч-черт, все это навеивает ТАКОЕ настроение, что хочется просто взвыть.
Думала о своем одиночестве… И о том, что именно с ним мне так уютно. Я искала кого-то, строила надежды… а оказалось, что все это – не для меня. Не могу, не хочу и не умею быть «чьей-то». И никакой это не самообман.
Настроение сейчас - страшна втома і бажання вбитись лопатою
Маятник розхитався монотонно,
І стрілки пересипались в пісок
Застигло все навколо незаконно
Ми зняли душу із своїх кісток
Продавши найцінніше все за гроші,
Забувши, що давно вже не живем
Існуємо, вбиваємо свій час, порожні
Прямуємо кудись ми день за днем
І незнайомець, що у темних шатах
Уже чека нас за наступним поворотом
Готуйсь відчути смерті терпкий запах,
Хоч все життя твоє було брудним коловоротом
Постав себе на шалі Долі терезів
І зваж, чи ти сьогодні ще Людина
Та зберегтися від гниття ти не зумів
Ти знаєш, кращою буває і тварина
Вона не вб’є заради жарту чи для втіхи
Вона дивитиметься щиро в очі
А ти ховай, ховай своє майно у міхи
Ти гірше хробака, чого ж ти хочеш?
Ти хочеш грошей, влади, більше сили
Речей, що порожнечею холодною зіяють
Та чи зігріють вони душу у сезони зливи,
Чи може словом теплим огортають?
Ти мертвий вже давно, і цього навіть не побачив
Твоя душа припала пилом і згнила
Себе б ти нізащо вже не пробачив,
Якби самоповага у тобі була жива.
[700x525]
[299x448]
Настроение сейчас - розчарована
Якщо говорити відверто, я ніколи нікого не кохала. Нікому не відкривала душу навстіж. Нікого не підпускала надто близько. Це, можна навіть сказати, своєрідний комплекс… Або, радше, страх. Страх, який підступно з'являється у підсвідомому. Коли ти звикла до образу «пацанки», котрій, як не крути, з хлопцями набагато цікавіше та простіше (і так було завжди), то будь-які залицяння сприймаються як насмішка. Коли ти переповнена своїми фобіями та комплексами, ти не можеш достойно відповісти на якийсь комплімент, а просто на просто знічуєшся… і починаєш потрохи віддалятись від цієї людини. ЧОМУ? Тому що ти, знову ж таки, чогось боїшся.
В такому страхові жити не можна вічно. І я дійшла до межі, до грані. Треба із собою щось робити. Чому не можна просто бути із людиною і бути щасливою? Чому у відносинах відчуваєш себе тотально самотньою? Чому намагаєшся втекти від своєї самодостатності в обійми випадкових знайомостей?
Ці питання гризуть мене зсередини надто часто.
Все це надто сумбурно та тупо… по-іншому і не скажеш. І як тут не стати циніком? Останнім грьобаним циніком на цій планеті, котрий сам із себе насміхається?
Надто часто зараз складається враження, що в один прекрасний момент я просто самознищусь остаточно. А самознищення у мене стає хорошим способом вбивати нудьгу. Усвідомлення перетворення в істоту, саму собі ненависну, добиває остаточно. І це мій німий крик душі на сьогодні.
Настроение сейчас - tired
Прозаїчно було б описувати кожну емоцію цього літа.
Банальністю є писання сюди знову.
Коли в душі ще пульсують залишки дахів з червоної черепиці, сонячної свободи, занурень у [воду] найглибшуглибинусамогосебе, нічних холодних гітарних акордів.
Так, у європейські міста можна закохуватись щомиті, раз за разом…
А природа, мабуть, якраз є тим безкінечним джерелом натхнення для безлічі людських душ.
Хотілось би щось розповідати…
Та розщеплення слів на окремі частинки для того, аби уповільнити падіння дощових крапель, стає такою по-дитячому безтурботною забавкою.
Просто хочеться інколи повертатись у деякі місця та душі.
[698x188]
Всем привет))
Давно обещали, вот выкладываем несколько фотографий группы) совсем скоро будет продолжение, не переключайте каналы)
[448x336]«- Почему ты никогда не прячешь глаз?
- А некуда…
- Некуда?
- Не-ку-да!
- Проснись, это сон!»
Цікаво, не схований погляд – признак протесту?
Принишклі очі завше були виявом поваги, покори, боязні…
То чому ми маємо їх ховати?
Щоби вберегти себе, свою душу від негідних/випадкових/нахабних… поглядів?
Банальності життя і не більше.
Читати вчорашню газету, знайдену під лавкою…
Перебирати пальцями клавіші клавіатури з мрією звільнитись…
Слухати funeral doom до втрати самоконтролю…
Вкотре виходити з дому, замикаючись на ключ…
Перечитувати і підкреслювати…
Писати листи…
Закреслювати…
Тримати в серці…
Не вірити собі…
До болю звикла рутина, що прив’язує на кожному колі все більше і більше. Зараз, здається вже, колючою проволокою.
Так, це правда...
Люди пишуть сюди аби їх хтось читав, розумів, хтось жалів, хтось бачив їх душу.
Я, мабуть що, не виключення з правил…
Я така ж як і решта.
І все, що мені треба – виговоритись. Викинути з себе все це сміття. Краще, ніж викидання мізків пострілом пістолету.
Ми будемо ходити, тримаючись за руки та ховати очі від випадкових перехожих…
І гучно сміятись, забуваючи про рамки пристойності… Будемо?
Я лягаю і скручуюсь в клубочок. Я закриваю очі та відключаю емоції.
Дивлюсь на стіну зеленуватого кольору. Один-два-три-чотири…
Де моє вікно назовні?
Тицьніть пальцем у напрямку станції
Дурна утопічна фантазія хворої людини.
~
A jazz вечір був просто розкішним вражень залишилось більш ніж достатньо.
1. Джаз-ансамбль Dzyga Imagine (Львів)
2. ПАП-джаз-квартет (Ужгород)
3. Julian Tomas & friends (Great Britain)
Доброе утро, день, вечер всем всем всем) помнится, многие просили наконец-то выступить, спеть старые песни и показать что-нибудь из нового?)) мы решили пойти на встречу и устроить небольшое ВЫСТУПЛЕНИЕ УЖЕ В ЭТУ СУББОТУ!!!)
Всё пройдёт в клубе Квадрат (м. Домодедовская, ул. Генерала Белова, 21/2) - это зелёная ветка, снизу)) да-да, достаточно далеко от центра, но я, как всегда, поеду из Тушино, так что те, кто действительно соскучился и захочет встретиться - уверен, не поленятся и приедут) от метро до клуба добираться не сложно, думаю, можно будет встретиться и поехать всем вместе) на всякий случай повешу карту проезда чуть позже)
Итак, суббота 19 января, м. Домодедовская, центр зала - 17:30.
Будут выступать несколько групп, музыкальные направления могут быть различные (от рэпа до рока) - сами не знаем кто будет ) но, как повелось, атмосфера должна быть дружной ))
Вход в клуб ТОЛЬКО с флаером (флаера раздам всем желающим при встрече, если кому-то нужны заранее - обращайтесь, вопрос решаем - встретимся - передам).
Вход с флаером = 150р.
Треклист (примерный) такой:
1. звёзды тоже умирают
2. капли дождя
3. за спиной
4. мото (школьный бал)
5. чернильные пятна
6. Sapfo/Дневник
7. Снег в мае/Наша бесконечность
8. (!!!) Любовь-дружба (акустическая версия!!!!)
---
песни которые помечены через наклонную палочку - значит будет или или (одна из двух) - если есть другие пожелания, пишите, вместе что-нибудь придумаем)
Если вы решили пойти, не стесняйтесь - пишите в аську 294-804-308 или смс на моб. 8-926-266-77-44 (с поменткой выступление в квадрате) - обязательно перезвоню и отвечу на все интересующие вопросы)))
ну что ребята, соберём толпу и вместе завалимся в клуб, как вам? )))
[499x374]Настроение сейчас - сносно
Ну вот, поздравляю всех с наступившим годом желтой крысы!
Желаю всем воодушевленного блеска в глазах и энтузиазма, ну и осуществления всех ваших планов и желаний.
Да, с опозданием, но лучше так, чем никогда)
Что ж... провела нг дома - в тишине и спокойствии, правда за день до нового года умер сосед напротив...
А еще 31 числа у нас в квартире скончался воробей...
=(
а так... все неплохо. Сегодня пошла за город - бродить по сгоревшему заводу, потом буду закидать фотоотчет...
Что сказать...? готовлюсь к экзаменам, сижу дома, смотрю аниме и фильмы - скучаю вобщем. Хочу сейчас в Луцк...
Вот... спасибо всем за поздравления... и Ангел_з_Пекла за открытку=)
позволю себе ее сюда добавить, так как оч милая она!
Настроение сейчас - проза життя
Щоранку
Прокидаюсь під плач не мертвих ще котів,
Сідаю на своє стареньке крісло та вмикаю радіоприймач,
Але все той же шум - аби лиш відволіктись...
... ... ...
Відволіктись від замерзлих ніг на холодному цементі,
Від бажання знову тебе побачити,
Від сусідів, що нахабно юзають твій посуд,
забувають змивати після себе в туалеті,
та чомусь ніколи не закриваються у душі.
Отакий собі щоранковий ексгібіціонізм - тіл... душ...
А душ нещадно протікає.
Відволіктись від невтішної перспективи кудись йти
та запихати своє тіло у громадський транспорт
щоб тобі вкотре відтоптали усі ноги,
щоб вкотре поступитись місцем якійсь бабці - вічному пасажиру.
... ... ...
Та ні, ви не розумієте - просто ж зима,
а в мене весняна депресія.
І все ж варто розбавляти свою самотність кип'ятком...
Аби не було так холодно...
[500x331]
[466x700]Настроение сейчас - ...
Ти майже невчасно вганяєш свій кілок у криваву роз'ятрену рану сходу Сонця,
Ти любиш гратись з Сонячним волоссям, заплітаючи їх у свої напівщирі верлібри,
Ти залишаєш частину брехні у віршах, бо все занадто правдиве видається фальшем,
Ти бачиш народження нового дня, хоча й немає лікаря щоб перерізати пуповину
Ти дихаєш ефіром ранкового вітру, п'яніючи від намагань розбити останню надію
Крихти її та друзки - наче втілення думок у мої свідомості -
Про нерозкриті ноти у співі ранкових птахів
Це - як твоє єство - таке ж відчужене, криваве та пошматоване
Хоча й свіже та незвідане
Поки... доти... як...
Ти не станеш чужим і твої губи не наберуть відтінку crimson солоності
Чи то пак гіркого аромату
І навіть тепло чиїхось рук не врятує від настання зими.
[319x240]Настроение сейчас - blah
Уря, товарищи!
Сумирэ теперь работает! С чем можете меня и поздравить!
Взяли на работу фрилансером на Lutsk SKF Ukraine%))
Со среды, чувствую, начинается ад... но я должна выдержать это, иначе перестану себя уважать...
А сегодня ездила туда, спускалась в цеха, на ковальское производство и там уже узнавала все, что мне надо по работе.
Гыг, эмоций и впечатлений более чем достаточно...
Впервые была на таком большом (рабочем) предприятии.
За последнюю неделю случалось много чего интересного, но писать об этом просто взападло, лучш потом закину фотки.
Вот..
Сегодня с самого утра ехала в Луцк и та музыка, которая играла в плеере, напомнила о зиме в Чикаго. Эх, такая ностальгия нахлынула...
Вот чего мне сейчас не хватает, так это прогулки этим чудным городом. Так, чтобы зайти в их офигенно клевый музей искусств, засесть в Starbucks Coffee с какой-то книгой (там делают самый вкусный кофе!!!), просто прошвырнутся по улицам, зайти в Rainforest Cafe или Cheesecake Factory...
Вот такое у мну сейчас настроение.
Сегодня понедельник... это что-то уже должно говорить...
Несколько дней беспощадно болит мой по жизни слабый орган - сердце.
Пью капли, жую таблетки - бессполезно...
Надеюсь это не серьезно...
Надеюсь оно пройдет.