[422x480]Здається, я закохана. А, можливо, це образа, чи ненависть? Я забула всі почуття, вони переплуталися в мені і я, здається, гублю розум... Все через людину, яка раптом стала для мене всім і залишилася нічим, нездійсненним. Цей лист для нього...
"Привіт.:) Мені сумно без тебе. Коїться щось дивне останнім часом, і я не можу зрозуміти, в чому справа. Мені не вистачає тебе, кожної хвилини рука тягнеться до телефона, бо хочеться чути твій голос, знати де ти, як в тебе справи, просто розмовляти з тобою. Та мені вистачило б і маленької смски, щоб почувати себе щасливою. Чому так? Це якась хвороба, чи, може, хімічна реакція організму? Мені кортить торкнутися тебе, тримати твою руку, відчути тебе поруч. І коли ти посміхаєшся мені, затримуєш трошки надовше в своїх обіймах, я відчуваю, що вмію літати. Але я знов і знов боляче падаю і забиваюсь на холодному асфальті, коли розумію, що ти бачиш в мені тільки друга, а ще, - смішну дитину в мартінсах, яка постійно посміхається, бігає по місту як навіжена, трохи ненормальну. Але ти, нажаль, не бачиш в мені дівчину, яка бажає опинитися в твоїх обіймах, відчути твій цілунок і бути коханою тобою. Уяви собі, вона існує, така дівчина, вона живе в мені, і саме їй рветься всередині, і кортить плакати, коли ти знову йдеш, йдеш другом, а не коханою людиною. Я розумію, що не можу нічого просити і на щось сподіватися. Знаю по собі, що означає "тільки друг", і бачу твоє ставлення до мене. Я подобаюсь тобі, але, нажаль, не як дівчина. Тож я навіть не буду відсилати цей лист, оскільки розумію, що то є безнадійним. Я, звичайно, не буду сумувати, навіщо сумувати за тим, чого ніколи не мала? Просто саме в цей момент мені боляче. Але воно минеться. Все коли-небудь минає... "