В колонках играет - С.К.А.Й. "Комплекс"
Настроение сейчас - як в білої хмаринки

Як дивно, - зустріти тебе, і зрозуміти, що так і мало бути. Як дивно, - знати людину дві години, і шаленіти від її дотиків. Як дивно, - просто і легко дозволити себе цілувати і відчувати, що так буде завжди... Ніколи... Ніколи не було такого. Це ніби тебе накриває великою, теплою ковдрою, що глушить усі звуки, світло, і залишає лиш тепло, ні - жар твоїх обійм! Як дивно, - так і не вимовити ані слова. Хіба вони потрібні коли є очі? Коли є руки і тремтіння від дотику? Коли є ти і є я... Коли темне небо над головою світиться мільйонами зірок, що ще не зійшли. Коли поцілунок - єдиний спосіб дихати, жити, існувати...
Як дивно, - чекати на зустріч тиждень і ігнорувати один одного весь день... Робити вигляд, що нічого не трапилось, і ми класно розважаємось з друзями, що мені не сумно, що вгорі все таке ж синє... Тобі теж було сумно? Тобі теж було боляче? Я не бачила твоїх очей і не підіймала своїх. Так і має бути. Адже це чудово, що в нас з тобою була маленька Галактика з незапаленими зірками, що в нас було тепло, що було море твоїх очей, і що все це не згасне для мене. Це чудово. Це дивно...