В Киеве есть замечательное место - Лысай гора! ваапще-то, в Киеве 5 лысых гор, каждая из которых покрыта легендами и с каждой из которых связано масса иторических событий. Самые известные - замковая гора на Андреевском Узвозе ( Хоривиця) и Лысая гора на Выдубичах.
Название Выдубичи имеет замечательную и грустную легенду. Когда Князь Владимир крестил Русь огнем и мечом, то он приказал срубить идол Перуну и бросить его в Днепр, что и сделали. А люди бежали за плывущим по течению идолом и кричали "Выплыви, Боже", что звучало, как "Выдуби!" и место, где идол пристал к берегу, назвали Выдубичи в честь этого события.

Статья и история Лысой горы:

Лиса Гора - це древня місцевість, що знаходиться в Києві, в Печерському районі, на правому березі Либеді, на Південний-Захід від Видубичів. З давніх-давен наші пращури проводили на Лисій Горі, серед одвічної природи, свої обряди. Це урочище мало велике духовне значення. Ще й донині можна захоплюватись неповторною різноманітністю флори та фауни, і неймовірним краєвидом.

Лиса Гора була одним з головних святих місць після насильного насадження християнства. Говорять, що Володимир частенько тут ганявся за тими, хто "…оскверняху землю требами своїми…", "…пред дубом молебни поют…", "…приносять яко жертви, пироги і каші, і яєшні, і, поклонясь березам, почнуть пісні сатанинські співати і дланьми плескати, і всяко бесяться…". Алеяк нам відомо, нікому так і не вдалося, викорінити нашу рідну віру.

Кажуть, що древні волхви зробили перші підземні ходи на Лисій Горі. Що й нині, ніби, існують. В підземеллях вони можливо жили та зберігали найцінніші речі - святі книги, обрядові предмети та ін.

Але згодом частина Гори перейшла під владу Печерського монастиря. Тут християнські монахи розміщували свої пасіки, ростили фруктові сади. Але в другій половині XIX ст. міська влада викупила ці землі у церкви, для використання їх у військових цілях. Не дивлячись на глас народу, про небажання будови фортеці, що передбачала руйнування багатьох будинків міщан, що жили поблизу Гори, та глобальну вирубку древнього лісу, військовим вдалось домогтись дозволу на будівлю форту. В 1872 році під керівництвом генерала та інженера Едуарда Івановича Тотлебена розпочалось будівництво Лисогірського форту. (Доречі, прізвище Тотлебен, з німецької перекладається, як Смертолюбов). Після завершення робіт, форт являв собою складну систему бастіонів, равелінів, теналів, люнетів, ретраншементу та ін. Земляні вали, висотою в 10-12 метрів, наскрізь прорізали потерни - довгі, до 40 метрів, тунелі, що викладені цеглою та закриті з обох сторін решітками. В казармах могли розміститись кілька тисяч солдат. Поряд з фортецею були побудовані казарми інженерних частин, як нагадування про них, нам залишилась назва вулиці Саперно-Слобідська. План фортеці тримався в суворій таємниці: тому, хто відкриє його ворогу, загрожувало заслання у Сибір, а у військовий час - розстріл. Навіть були побудовані підземні резервуари в які закачували воду і у випадку захоплення ворогом укріплення, затоплювали фортецю разом з тими хто там знаходився. Кажуть, що за приказом Мєньшикова, провсяк випадок, тих хто приймав безпосереднє відношення до будівництва такого роду пасток, повтоплювали, заради секретності, в тих самих колодязях.

Згодом Нова Печерська фортеця, у склад якої входив Лисогірський форт, отримує статус фортеці ІІІ класу. І з 1897 року перетворена у військові склади та гарнізонну в'язницю.

Починаючи з 1906 року у Північній частині Гори втановили шибениці для виконання вироків над "державними злочинцями". Підлягаючих до страти доставляли рано-вранці з Косого Капоніру, а після виконання вироку кат закопував тіла неподалік шибениць. Нині, можна тільки спостерігати вириті могили. (Можливо розкопані сатаністами чи мисливцями за кістками).

В тридцятих роках Гору перетворили у військовий підземний завод.

За часів німецької окупації у підземеллях розташувалась база танків "ТИГР", залишки яких можна й нині знайти навіть на поверхні, не кажучи вже про те що під поверхнею землі (кажуть, що кілька там досі стоять). Коли довелось німцям здавати гору, то відступаючи вони підірвали входи до підземель.

Після війни на Лисій Горі розташувалась військова ракетна частина. Приблизно в 70-х роках Гора втратила стратегічну цінність, а тому швиденько звідти зникли військові, хібащо залишилась одна з гауптвахт комендатури, що знаходилась там до 1987 року. Так званий радіооб'єкт № 7, що раніше глушив радіосигнали ворога, віддали під ретранслятор Міністерству зв'язку.

В 1982 році Лису Гору нарекли "Природним парком".

Ось така історія Лисої Гори. Чого вона тільки не побачила і не пережила. Нині Гору ділять на три частини - Русальчин яр (там де озеро, і де частень можна зустріти русалок), Відьманський яр (не рідкість тут побачити сатаністів), Мертвяцький гай (найбільша частина гори, якраз де зараз можна побачити розриті могили). Лиса Гора справді повністю зпечерена. Але на превеликий жаль, більша частина засипана, підірвана або затоплена.

Особисті спостереження.
Коли прогулююсь сам по Горі, то постійно відчуваю чиюсь присутність. Також можна спостерігати різний плин часу (ніби пройшло вже дві години і стільки обійшов, а коли виходиш з території, то пройшло лише тридцять хвилин; та навпаки). А одного разу, коли брав з собою фотоапарат, то чомусь в ательє, коли хотів забрати фотки, мені сказали: "…що плівку Ви шановний здали засвічену" (хочу сказати, що фотоапаратом я вмію користуватись, хоча могли і в фотолабораторії її засвітити. А фотки були б дуже чу-дові.

Можливо це все збіг, та мої перебільшення, але не думаю, що наші предки святі місця обирали навмання. Щось всетаки є в цьому шматочку Землі, і наші пращури про це знали.
Кий Полянин