В. Симоненко

***
Твої вуста, заціплені до болю,
Я цілував, я вірив їм колись...
Як довго був я у твоїй неволі!...
Чого ж думки до тебе простяглись?
Я почуття скорив своє шалене,
Не виснеш ти вже на моїм крилі...
Чого ж вночі приходиш ти до мене,
І серце рвуть запізнені жалі?...
Твій синій зір я бачу крізь повіки,
Мені пробив він серце, наче штик...
Нехай пішла од мене ти навіки,
Але в піснях залишилась навік!



сам стих не очень.. но Симоненко люблю....