• Авторизация


притча 08-08-2006 23:32 к комментариям - к полной версии - понравилось!


Хотите старенькую притчу почитать? Что-то тянет меня последнее время на притчи. Правда, я вставляю их все чаще в тексты книг.

Сижу сейчас и снимаю редакторские вопросы по "Тайной магии Депресняка", которая вот-вот уже пойдет в верстку. Если все пойдет нормально, то к 10-му  сент. на выставке уже будет сама книга живьем.

Кошка, которую дети завели дня три назад, поломала на балконе все цветы. Зато гигиенический вопрос решился сам собой.

вверх^ к полной версии понравилось! в evernote
Комментарии (14):
like_heroin 08-08-2006-23:46 удалить
Притча классная: написано с юмором, но осмысленно=)
Вейзе 09-08-2006-00:02 удалить
Гм... а я ж ее читала!!! Прелесть. Гы... Кошки... Кошки - это хорошо(с) Т. Праттчет
09-08-2006-00:47 удалить
Я тоже читала...Можно не по теме? Я тут сподвиглась стих написать, одни говорят- бред, другие хвалят... А вы что думаете? Бессилие Жить и жаждать любви, ждать, мечтать и страдать, Мы с тобой на мели… Не сдаваться… Не спать. Веришь, будет рассвет… Но огнем золотым Светит там, где нас нет. А пока мы лишь спим. Видим сны о свободе.. Жаль, что это лишь снится. Но я сброшу оковы! Улечу, словно птица… И тогда перережу смерти тихой веревки На запястьях твоих. А пока я неловко Помогаю тебе. Словом и полувзглядом. Доверяюсь судьбе... Не хочу, но так надо. Я опутан весь сетью нашей лжи добровольной… Не страшусь больше смерти. Но все так же мне больно. Серый камень темниц, что мы создали сами.. Вечность тихих гробниц… И бездонное пламя Нас окутает светом. Вот оно, избавленье! Долгожданное лето, после сна и мученья. Поднимусь с своего неудобного ложа… Все приснилось…Но… знаешь, ведь сон- это тоже Избавленье. И пусть лишь на пару часов… Бесконечная грусть. Тихо скрипнул засов. И тебя больше нет. Вновь один в целом мире я… И даю вновь обет- свое тешу бессилие…
09-08-2006-00:51 удалить
меня таких странных стихов много...Это нормально??? И ЕЩЕ... Одиночество На стенах липкой тенью страх, Улыбка грусти на устах, Прав, кто сказал, что жизнь- болезнь, Я здесь- никто, всего лишь тень… Стук слышу тихий в дверь души… Мне показаться не спеши! Я угадаю… Ты молчишь. Ты видел сон, где ты не спишь? И видишь свет, слепящий свет, Не серый... Яркий…Там нас нет. Не будет, веришь, в мире зла… Смахну я крошки со стола. Устал? Садись за стол со мной… Мои гость туманный и немой. Садись. Так кто ты? Имя лишь… Нет? Угадаю. Ты молчишь… Рассвет стучится к нам в окно, Свет расстилает полотно Мечты. Заря… Вдруг исчезаешь.. Я буду ждать. Я буду…Знаешь… Одно прошу…Что? Имя лишь… Нет? Угадаю. Ты молчишь… И каждую ночь ко мне приходило оно...ОДИНОЧЕСТВО... и ВОПРОС ЕЩЕ: МНЕ ОТВЕТ НА ПОСЛАННЫЙ ФИК В ПРИНЦИПЕ ПРИДЕТ? хОТЬ КАКОЙ-НИБУДЬ? а1 мЕНЯ НА гРОТТЕР.РУ ВЫБРАЛИ АВТОРОМ -ИЮЛЬ 2006. уРА))) пРИЯТНО)))
JuliaShinoda 09-08-2006-07:14 удалить
Хорошая притча. Это конечно хорошо, что Вас тянет на это в последнее время. Это же здорово! На счёт книги - жду не дождусь.. 10 сентября) у одного человека ДР.. +будет, что отметить
Прикольная притча, мне понравилась
Eshary 09-08-2006-09:51 удалить
Притча интересная
t_lan 09-08-2006-14:52 удалить
Классная притча)))Ждем-с книжку))
__Грета__ 09-08-2006-14:54 удалить
интересно...а много животных - это здорово, ток если за ними хорошенько следить...)
DragonDreams 09-08-2006-15:41 удалить
Интересная мысля! И поучительно! Меня тоже пару раз на подобные сказочки потянуло! Вот одна (правда на украинском), кто разберет, тот молодец! :) Бажання (Казка для дітей молодшого шкільного віку) „Яке жорстоке життя, - роздумувала Даша Белоріна, ідучи провулками центру міста. – Мені всього двадцять п’ять років, а я уже приречена. От пройде час, я помру і від мене й сліду не лишиться. Ще декілька років до моєї могили приходитимуть родичі, але згодом і вони забудуть... ніби мене ніколи й не було. Невже для того я народилася, щоб знову опинитися у тій прірві всепоглинаючої чорноти?”. Так вона йшла і ні на що не звертала уваги, аж раптом у очі їй чогось кинулась маленька антикварна крамничка, занедбаний вигляд якої ніби віщував про скоре її закриття. Зацікавившись, Даша переступила через трухлявий дерев’яний поріг і опинилася всередині кімнати, яка була просто переповнена вкритими пилом старовинними предметами. У напівтемряві було дуже важко розгледіти стійку продавця, але коли Даші це вдалося, вона зрозуміла що та була порожня. -Тут хтось є?! – вигукнула Даша, трохи піднявши голову. Але тиша не побажала надавати відповіді. Вирішивши іще трохи почекати, Даша почала розглядати стародавні підсвічники, монети, посуд, прикраси... Її увагу привернула одна мідна пляшка, на „пузі” якої було виведено закарлюченими літерами: „Будь обережним зі своїми бажаннями”. Горличко пляшки було міцно закрите корком з коркового дерева. „Цікаво, що там. Може якесь вино?”, - зацікавлено подумала Даша, намагаючись виколупати корок бронзовим ножем, що лежав поряд. НАРЕШТІ! Корок вискочив і покотився підлогою... а з пляшки повалив густий червоний дим!!! „Невже це якась отрута?!!!”, - панічно подумала Даша, впустивши пляшку на підлогу і зробивши кілька кроків назад. Дим продовжував вириватися і скупчуватися у хмару в кількох сантиметрах над підлогою! За кілька секунд він зібрався, утворивши вродливу струнку дівчину у східному вбранні! Придивившись, Даша зрозуміла що дівчина досі являє собою той самий щільний червоний туман! -Хто ви! – ледь чутно прошепотіла Даша, не тямлячи себе зі страху. -Мене звати Рубіліс, - відповіла дівчина. – Я Джин. П’ятсот років я перебувала у полоні цієї пляшки, не маючи змоги потрапити до своєї домівки – Світу Духів. Але ти звільнила мене, тож я зможу навіки повернутися туди... та лише після того, як виконаю твоє бажання. Це кодекс честі Джинів, якого я маю дотримуватись. -Ви не жартуєте? – не повірила Даша. – Ви дійсно виконаєте будь яке моє бажання? -Не зовсім, я не зможу дати тобі безсмертя, оскільки не маю такої влади. Але крім цього – усе що завгодно. -Добре, - зраділа Даша, вмить сплівши у свої голові павутиння думок. – Найбільше мене лякає те, що після моєї смерті я буду нікому не потрібна бо так і не зможу стати кимсь, хто вартий всесвітньої жалоби. Мене аж в жар кидає від думки, що в день, коли мене навіки не стане, хтось радітиме, сміятиметься... Тому ось моє бажання: я хочу щоб в день моєї смерті усі люди світу гірко плакали. -Ти впевнена? – стурбовано запитала Рубіліс. – Будь обережна зі своїми бажаннями. Невже ти дійсно цього хочеш? Хіба тобі буде не все одно хто і що думатиме чи робитиме після того, як ти помреш? -Звісно не все одно! Так, я хочу цього! -Що ж, я не в силі тобі перечити. У день твоєї смерті всі люди світу плакатимуть! – патетично вигукнула Рубіліс, змахнувши руками. В ту ж мить вона червоним димом розлетілася у всі боки, залишивши по собі лише порожню мідну пляшку. З одного боку Даша була рада, з іншого налякана. Так і не побачивши продавця, вона вийшла з крамнички і попрямувала вперед. Зробивши кілька кроків, Даша обернулася назад і може вона просто була неуважною, але крамнички так і не побачила. * * * Минуло сорок років. Світ був поставлений на коліна неймовірним лихом: спочатку стався неймовірної сили землетрус, який страшенно понівечив міста. Він же був причиною і серії цунамі, що змели узбережжя з лиця Землі, а також виверження сотень вулканів. Це катастрофа. Планета в руїнах. У цей день кожна людина на Землі плакала навзрид... ...і під час усього цього хаосу ніхто й не помітив, що Дар’я Белоріна, після виснажливої боротьби з раком, у муках пішла з життя...
10-08-2006-00:33 удалить
Кошки вообще милые создания.... никогда не соскучишься:)
dogedique 14-08-2006-18:55 удалить
А я притчи не люблю. Не знаю почему но бесит этот стиль.
_Элфи_ 15-08-2006-14:58 удалить
прикольная притча....у мя тож есть)) Говорят, что однажды собрались в одном уголке Земли вместе все человеческие чувства и качества. Когда СКУКА зевнула уже в третий раз, СУМАСШЕСТВИЕ предложило: - А давайте играть в прятки?! ИНТРИГА приподняла бровь: - Прятки? Что это за игра?? СУМАСШЕСТВИЕ объяснило, что один из них, например, оно, водит, закрывает глаза и считает до миллиона, в то время как остальные прячутся. Тот, кто будет найден последним, станет водить в следующий раз и так далее. ЭНТУЗИАЗМ затанцевал с ЭЙФОРИЕЙ, РАДОСТЬ так прыгала, что убедила СОМНЕНИЕ, вот только АПАТИЯ, которую никогда ничего не интересовало, отказалась участвовать в игре. ПРАВДА предпочла не прятаться, потому что, в конце концов, ее всегда находят, ГОРДОСТЬ сказала, что это совершенно дурацкая игра (ее ничего кроме себя самой не волновало), ТРУСОСТИ очень не хотелось рисковать. - Раз, два, три, - начало счет СУМАСШЕСТВИЕ. Первой спряталась ЛЕНЬ, она укрылась за ближайшим камнем на дороге, ВЕРА поднялась на небеса, а ЗАВИСТЬ спряталась в тени ТРИУМФА, который собственными силами умудрился взобраться на верхушку самого высокого дерева. БЛАГОРОДСТВО очень долго не могло спрятаться, так как каждое место, которое оно находило, казалось идеальным для его друзей: Кристально чистое озеро? Для КРАСОТЫ. Расщелина дерева? Так это для СТРАХА. Крыло бабочки? Для СЛАДОСТРАСТИЯ. Дуновение ветерка? Ведь это для СВОБОДЫ! Итак, оно замаскировалось в лучике солнца. ЭГОИЗМ, напротив, нашел только для себя теплое и уютное местечко. ЛОЖЬ спряталась на глубине океана (на самом деле она укрылась в радуге), а СТРАСТЬ и ЖЕЛАНИЕ затаились в жерле вулкана. ЗАБЫВЧИВОСТЬ, даже не помню, где она спряталась, но это не важно. Когда СУМАСШЕСТВИЕ досчитало до 999999, ЛЮБОВЬ все еще искала, где бы ей спрятаться, но все уже было занято. Но вдруг она увидела дивный розовый куст и решила укрыться среди его цветов. ... - Миллион! - сосчитало СУМАСШЕСТВИЕ и принялось искать. Первой оно, конечно же, нашло лень. Потом услышало, как ВЕРА спорит с Богом, а о СТРАСТИ и ЖЕЛАНИИ оно узнало по тому, как дрожит вулкан, затем СУМАСШЕСТВИЕ увидело ЗАВИСТЬ и догадалось,где прячется ТРИУМФ. ЭГОИЗМ и искать было не нужно, потому что местом, где он прятался, оказался улей пчел, которые решили выгнать непрошеного гостя. В поисках СУМАСШЕСТВИЕ подошло напиться к ручью и увидело КРАСОТУ. СОМНЕНИЕ сидело у забора, решая, с какой же стороны ему спрятаться. Итак, все были найдены: ТАЛАНТ - в свежей и сочной траве, ПЕЧАЛЬ - в темной пещере, ЛОЖЬ - в радуге (если честно, то она пряталась на дне океана). Вот только ЛЮБОВЬ найти не могли. СУМАСШЕСТВИЕ искало за каждым деревом, в каждом ручейке, на вершине каждой горы и, наконец, оно решило посмотреть в розовых кустах, и когда раздвигало ветки, услышало крик. Острые шипы роз поранили ЛЮБВИ глаза. СУМАСШЕСТВИЕ не знало, что и делать, принялось извиняться, плакало, молило, просило прощения и в искупление своей вины пообещало ЛЮБВИ стать ее поводырем. И вот с тех пор, когда впервые на земле играли в прятки... ЛЮБОВЬ стала слепа, и СУМАСШЕСТВИЕ водит её за руку.


Комментарии (14): вверх^

Вы сейчас не можете прокомментировать это сообщение.

Дневник притча | dmitrii_emets - Дмитрий ЕМЕЦ | Лента друзей dmitrii_emets / Полная версия Добавить в друзья Страницы: раньше»