В пустій кімнаті собачий холод.
Лютий смокче тепло крізь шпарини
Віконні. Облізле ліжко - замкнЕне коло
Частково приймає обриси домовини.

Тіло! Кутається в покривало
Старе. У рештки брудної білизни.
Важке! Напружене! Обірвало
Нігті об штукатурку і бильця залізні.

Тіло! Марно шукає в рідинах
Своїх, червоних колись, краплину
Синтетичного щастя. Судомить! Спину
Зводить! Час, наче мед з ароматом полину,

Тече.
      У кімнаті собачий холод.
Темрява смокче душу з людини.
Смерті нема. Є замкнЕне коло
І шиба, що трісла наполовину.