Сидел весь день в инете. Под вечер встал и вышел подышать. И не узнал город. Шел по улице и не отпускало нереальное, странное чувство несовместимости... НЕ чувствую никого рядом. Как-то грустно...

Кілобайти світлин на асфальті. Зібрати й спалити!
Тане дим цигарковий в вогкому ранковому світлі.
Підніми свій з болота рюкзак. Ми приїхали. Нам тут жити.
Поки місяць не впаде в безодню на камні розквітлі.

Відкоркуй запальнічкою пиво, щоб корок упав на перона.
Догори уже звичним нам надписом - "Граємо далі!"
Ми малими любили в одежі шокуючого фасона.
На куртки і сумки нашивали їх, наче медалі...

Прикури мені дзигар... Ну так, я не вмію курити!
І ніколи до того не брався. Хіба дуже п'яний!
Але я щойно з поїзда! Я невиспаний! Я розбитий!
Та і наша остання зупинка далеко не Канни...


Завтра еду читать в Тернополь. Отец хочет, чтобы я потом купил газету со статьей про это мероприятие. Паолево. Может забудут.