Моє життя схоже на потаскану тьолку років так тридцяти - тридцяти п'яти. Вона довга й худа, надміру нашпакльована і має такий задрочений вираз обличчя, що її хочеться вбити відразу. Щоб не мучилась. Вбирається на тому самому секонді де  працює. Через те усі її шмотки, та й сама вона просмерділась тим спецефічним ароматом дезінфікованого барахла з Англії там, або ще якоїсь країни звідки везуть до нас дешевий одяг. П'є гидотну каву три в одному ( не можу зрозуміти тих баб. То ж така дрянь ), але курить, з понтом, Мальборо. Як нап'ється вина у дешевому барі з такими самими тьолами, то просто обожнює закидати в шарманку копійки і вмикати Сплін. Особливо пісню "Что ти будєш делать." Сидить і плаче п'яна, бо здається їй, що то вона така була дев'ятнадцятирічна красуня і всі від неї балділи, але обставини і нерозуміючі батьки запхали в задріпану бурсу (ПТУ) вчитися на барменшу, а не у столицю в модельне агенство. І сидить вона тепер на галімому секонді, бо бари всі один одного гидотніше і страшніше і взагалі пізно додому добиратися. Ще у неї є мужик. Десь тих самих років, що й вона. Такий собі мачо регіонального розливу. Я навіть сказав би районного масштабу. Незважаючи на любов до просаджування бабла на апаратах та пропивання його ж таки у всіляких генделиках падругу свою часом балує квітами і цукерками. а все тому, що періодично по три - чотири місяці вкалує в Польщі чи Москві. Руки в нього постійно попечені вапном, але сам він веселий та приязний. Добрий чоловік загалом. Тож тому вона його і не лишає, хоч вміє і скочити у гречку. Не будемо називати її за то курвою. Тонка жіноча натура часом вимагає красеня. І неважливо, що вона сама за нього платить у кафе.

Сумна історія. Та ні просто то таке життя. І людей таких я зустрічаю дость часто в нашому маленькому містечку.