Лілея любила грітися ранковим доторком сонячного проміння; любила умиватися вранішньою росою (хоч та і була морозна, але така ніжна і м’яка)...
Лілея була створена для нього і вона це знала. Вона ростила себе красунею; одягала найніжніший аромат мрійливості й спокуси, і саме тоді він кохав її до незтями. Їй подобалось як він це робив...
Тепер Лілея жила заради нього; вдихала чистіше повітря й купала в кришталевій воді; вона не мала права в’янути — не могла тепер це собі дозволити, як не могла одягнути інший аромат. З кожним днем її краса зводила його з розуму більше... її краса володіла ним повністю; він понадусе вірив у вічність Лілеї ..для нього! Перлами пелюстків пестила його щоранку; пишалась що він навіки її.
Вранці вона причепурилась і сьогодні, як ніколи аромат був найлегшим і найспокусливішим за весь час її тендітного існування... побачила його зраду неодразу... тільки щось зламало її стебло...тоді Лілея зрозуміла, що Погляд милувався п’янкорожевими і пишними пелюстками Троянди.
З того часу не зустрічала його...і впевнена була — не зустріне... проте так і не вибачила — він зруйнував її тендітність, Троянда зруйнувала її пелюстки, і вони перетворились на попіл... тоді її не стало.
Погляд закохався в Лілею, щоб жити Трояндою.