Вона пронизує кожну діляночку мого тіла, вона бере в полон мою свідомість, вона запалює в мені нове світло...- світло своїх володінь. її різнобарвне відображення виблискує настільки яскраво і виразно, що світ засліплює і поглинає єдина мелодія. Кожен звук і кожен тон призводить до ритму усе живе і дихаюче в мені, що от от серце вирветься з душі.
І уже полонена моя свідомість бажає бурхливішого атракціону, не знаю, вони, мабуть, змовились... Саме так... я відчуваю політ... хмаринки такі м'які і теплі, ні це не хмаринки.. - це проміння тепле... яскраве світло сонця доповнює атракціон вогнями. Промені із полум'я горять...: „вже гаряче...зупинись!"... Вона не хоче... вже краще... та що це? Холодно... невже... зірка у моїй долоні? Це можливо? Ні це не реальне...це сон! Але ж це відбувається, тому що я відчуваю наближення чогось,...центрального...так це рівновага... ми між реальністю і мріями? Який яскравий спалах, барви все ще блищать... вони віковічні! Політ над всесвітом Душі.
Чому...усе? Так я хочу, хочу...Хочу вічно відчувати цей полон, відчувати політ між гранями льоду і полум'я, відчуваю на своїх повіках вагу п'янких струн кольору, так я хочу!
Вона дивна, щоразу інша, тепла і холодна, лагідна і строга, серйозна і вітряна, заспокійлива і збуджуюча, вона - надзвичайна. У її світі усе ідеальне... усе розкладено по струнам, кожен її подих - нове життя. Хоча вона по своїй суті загарбниця, полон у її володіннях здається хвилинками вічного раю. Лоскіт її грайливості надихає до необдуманого повороту вбік,... найчастіше в бік струн...
Обожнюю її... Обожнюю політ, коли під моєю свідомістю опиняється всесвіт, і кожну його частину я відчуваю до самих кісточок, кожну хмаринку і кожен промінчик я ніколи вже не забуду. Я її обожнюю, бо в полоні її володінь я відчуваю прозорість своєї душі, відчуваю, що наче через ситце проходять крізь мене її звуки.
ЇЇ ім'я - Музика. Вона полонила і поглинула мене цілком! Я її полонена!
5.01.2004р.