Пірнати в калюжі з 21ого поверха,
топитись у каві, і спати без снів,
кохати тебе із першого подиха,
писати тобі без помічі слів.
Сидиті з тобою між Сонцем та Вічністю,
кусати тебе, за вушка і ніс,
з такою безмежною котячою ніжністю,
що витечуть очі срумками із сліз.
Чекати годинами, хмари цілуючи,
співати Бітлів, Кіно й Піснярів,
сидіти у Асі, без тебе сумуючи:
якби був людиною: оскаженів.
Мовчати у слухавку, зливаючись з тінями,
ввижатись у ванній духом дзеркал.
Ми маємо бути сильними,
щоб часу плин нас не зламав.
Щоб попри все не лишитись самотніми,
шукаючи лезо, летіти з вікна,
щоб у лісах квітками весінніми
жити, забувши свої імена.