[209x134]
"З нагоди сьомої річниці Помаранчевої революції адвокат Тетяна Монтян, яка брала активну участь у протидії фальсифікації виборів, відповіла на кілька запитань сайту "Історична правда". А саме: "Які методи впливу на виборчий процес застосовувала у 2004 році влада, як їм ефективно можна було протидіяти тоді? Які методи захисту свого голосу можна застосувати на виборах-2012?"

Завжди і всюди головним є мотивувати людей. Це стосується будь-якого процесу, в тому числі й виборчого. Так було і у 2004 році, так буде і наступного року. Хто найкраще мотивує членів виборчих комісій, той і реально впливатиме на результати виборів.

Мотивація може бути якою завгодно - від банальної пропозиції грошей до вишуканого залякування. Багато хто в 2004 році працював на Януковича/Ющенка абсолютно щиро, бо був переконаний, що Янукович/Ющенко - більше зло.

Єдиним способом впливати на членів виборчих комісій було діяти на них юридичними методами, “витягувати їх на світло”. Єдине, що було треба - показати, що ти здатен швидко зреагувати на порушення. Щоб люди бачили, що вони - під пильним наглядом.

Пересічні громадяни, з яких складається абсолютна більшість виборчих комісій, значно сміливіше порушують виборче законодавство, коли знають, що їм за це нічого не буде. А якщо вони знають, що наслідком їхніх пакостей стане реакція з непередбачуваними наслідками, то вони вирішують краще відсидітися бездіяльно.

У 2004 році я на громадських засадах разом із іншими активістами сайту "Майдан" займалася виборами у Миколаївській області, у процесі яких виробила ефективну технологічну схему роботи юридичної служби.

Отже, потрібна реакція на порушення - у вигляді юридично бездоганно складених скарг чи заяв. Навіть якщо їх не реєструватимуть у канцеляріях судів чи прокуратур, їх слід тупо відсилати поштою з повідомленням про вручення та з актами, підписаними будь-якими свідками, про те, що "в канцелярії відмовилися зареєструвати".

Такі дії дозволять: а) уникнути ганьби в суді, коли опозиціонери мовчали як риби у відповідь на просте запитання "Де ваші скарги щодо порушень на окремих дільницях ?" чи щось белькотіли про Європейську конвенцію з прав людини; б) здійснювати вплив на членів виборчих комісій, про що вже йшлося вище.

Колір прапорів, під якими "пани б’ються", людям у провінції абсолютно байдужий. Політизована людина в українській глибинці завжди вважалася трохи (а то й не трохи) хворою на голову. Але втрапити в суд - означає привернути до себе увагу, чого люди, в тому числі і задіяні у виборчому процесі - панічно бояться. Їм краще сидіти у своїй зручній нірці.

Так було у 2004-му, так буде і у 2012-му. Кожен член виборчої комісії розуміє, що ця влада зарекомендувала себе не найкращим чином, що ПР активно саджає своїх — не заради абстрактної справедливості, звісно, а лише для того, щоб “звільнити рибні місця” і продати їх повторно. Люди не хочуть класти за це голову, а хочуть просто пересидіти війну. І суд їм зовсім не потрібен.

Нашій політизованій публіці давно вже час зрозуміти, що ані влади, ані опозиції в нинішній Україні не існує. Існують лише конкретні присвоювачі конкретного ресурсу, які змінюють кольорові пов’язки в залежності від конкретної ситуації “тут і зараз”. Цим людям важливо “висунутися” на конкретній території, тому що контроль над цією територією, над цим ресурсом дає додаткові козирі в торгівлі за ще більш жирні шкварки на більш високому рівні.

Тому кожен зацікавлений розвивати свій ресурс і знищувати чужий. От останній закон про вибори - опозиція і влада разом пішли на все, щоб усунути "Свободу", УДАР та інших дрібних конкурентів. У вузькому прошарку тих, хто цікавиться політикою - обурення, хоча було б чим обурюватись, адже все закономірно. Ну, навіщо БЮТівцям та “Фронт-змінівцям” конкуренти на власному електоральному полі?!

Пересічні люди в провінції завжди інтуїтивно підтримували "противсіхство". Бо там дивляться на конкретну людину, а не на колір її прапору. І оцінюють людину по її реальних справах та особистих характеристиках — чи допомагає громаді, чи здатна порозумітись з сильними світу цього з користю для себе та інших, тощо.

Якщо людина в провінції має хоч якусь владу та хоче допомагати іншим людям — своїм землякам, вона просто змушена приєднуватися до переможців. І у провінції ніхто не буде звинувачувати якогось Васю Пупкіна лише за те, що він був у БЮТ, а тепер він у ПР. Там дивитимуться, що він реально зробив.

І якщо в нього буде авторитет, здобутий завдяки реальним справам, то такий Пупкін зможе залучити місцевих працювати з ним - чи навіть голосувати за нього на виборах. А якщо ні, то жоден адмінресурс не допоможе.

Не треба перебільшувати силу адмінресурсу. Це в Києві він звучить грізно, але поки дійде до ДВК у якомусь селі, то тон дуже змінюється. Влада може пробувати впливати, але якщо конкретні представники влади в даній місцевості неавторитетні, то наказ зверху сприймається зовсім інакше. Це вже питання місцевих - чи підкорятися таким вказівкам.

Якщо голова РДА не дуже впливовий серед місцевих “іліток”, то його вказівки тупо саботуватимуть. Є численні випадки, коли люди працювали проти своєї номінальної політичної сили, щоб підставити керівника штабу. Завжди треба дивитися на конкретні умови в конкретному районі, на конкретній дільниці.

Коли я приїхала у 2004 році на Миколаївщину, то місцеві штаби Ющенка абсолютно ігнорували вибори. Бо вони призначалися за принципом "А ну, хлопці, хто хоче грошей, записуйтесь о нас у штаб та давайте 50 (чи скільки там) відсотків відкату".

Там і кінь не валявся - тому що вони від Києва далеко, і вони не вірили, що Ющенко виграє. А якщо й виграє, слушно вважали вони, то все одно “розподіл слонів” буде відбуватися без враховування того, хто і як попрацював на виборах.

Єдиного, хто нормально і якісно працював на Ющенка в Миколаївській області - керівника штабу Братського району - потім самі ж "помаранчеві" і кинули. Так само кинули і людей з “паралельних” штабів, які з огляду на бездіяльнсть штабів офіційних — відокремилися та реально пахали на результат. Такі наслідки виборів черговий раз лише укріпили переконання провінціалів, що "всі вони однакові, і пішли вони всі... у пішу еротичну мандрівку” .

Люди на місцях, які складають кадровий резерв ТВК і ДВК, завжди діють, виходячи із власних інтересів. У них всіх є свій дрібнмий ресурс, своє вузесеньке коло місцевої “ілітки”. Зазвичай люди не оцінюють ситуацію в довгостроковій перспективі, з точки зору інтересів усього суспільства і країни.

Тобто люди не проти “глобального порятунку країни”, але на першому місці в них стоять короткострокові інтереси - заробити грошей, не роздратувати впливових авторитетів у регіоні, не “засвітитись” випадково з негативними для себе наслідками. А потім уже зважуються середньострокові перспективи — наприклад, показати себе при нагоді з позитивного боку, продемонструвати свою корисність та здатність вирішувати питанння трохи вищого рівня, ніж поточний, познайомитися з кимось впливовим, що може принести певні дивіденди в майбутньому, тощо.

Пересічні люди прекрасно розуміють, що глобальні речі для них недосяжні, і тому звинувачувати їх за небажання “боротись за мир в усьому світі” - наївно та безглуздо. Насправді люди в провінції прекрасно розуміють висоту своєї “стелі” - а тому цілком логічно, що вони намагаються не витрачати ані матеріальні ресурси, ані власні невідновлювані нервові клітини — на проблеми, вирішення яких все одно знаходиться поза межами їхньої компетенції. Вони усвідомлюють, що апріорі нездатні глобально змінити “правила гри” - а тому всього лише діють максимально ефективно в рамках існуючих правил.

Виходячи з вищевикладеного, констатую: один із небагатьох способів впливати на пересічних людей, задіяних у виборчому процесі - це суд та прокуратура. Жодному голові ДВК не хочеться провести півдня в судах, подалі від своєї території (де в цей час, можливо, “рулитиме” заступник — конкурент та ворог по життю), та ще й отримати рішення суду про визнання власних дій неправомірними, або довго та нудно “відписуватись” в прокуратурі навіть після закінчення виборчого процесу.

Суто юридичні дії, якщо вони добре підготовлені - мінімізують найбільш відверті порушення у найбільш відвертий спосіб - дають зрозуміти голові і членам ДВК та різноманітним місцевимчиновникам, що кожна їхня неправомірна дія буде оскаржена в суді та в прокуратурі. Люди в провінції суддів та прокурорів усе-таки бояться, і цим слід користуватись по максимуму.

А взагалі будь-кому, хто хоче добитись реального електорального успіху, треба нарешті припинити нести абстрактну політиканську ахінею та почати пропонувати реальні речі, дійсно цікаві та корисні людям; знаходити впливових прихильників на місцях та преміювати їх реальними бонусами — без кидалова.

Але ж для цього треба наполегливо працювати щоденно, створювати та розвивати структури на довгострокову перспективу — а не лише пиляти бюджети під час виборчої кампанії."
http://infoporn.org.ua/news/urn:news:4984887E