Спасибо дорогой Тенако, за то, что написала для меня по памяти этот стих Лины Костенко. Костенко вообще то непросто достать. Ладно на переиздавалась, на Петровке её нету, ну я думал, что в инете хоть что-то… ага, сплошные Маруси Чурай… жах.

Давно, іще в шістсот якомусь році,
Ну, себто більш як ***** віків тому
Коли носили шаблі ще при боці
І розважали стратами юрму
Коли відьом палили при народі
Коли наук не знали ще ладом
Кажу давно, кажу - у Вишогроді (????)
Підсудна Анна стала пред судом.
Було тій Анні може десять рочків,
Її привів розлючений сусід.
Осіннє листя, кілька тих листочків -
Останній спогад із минулих літ -
Були на стіл покладені як доказ.
І шаруділи тихо на сукні.
Осіннє сонце. Яблуко недоквас
Стояли в голім вітті у вікні (?).
І той сусід сказав тоді у тиші:
«Панове судді, я її привів!
Вона робила кольорові миші
Із цих ось жовтих та сухих листків.
Ото складе листочок до листочка,
Два рази хукне - так і побіжать!
У мене діти, в мене син і дочки,
У них цяцьки так жужмом і лежать!
Вони були нормальні і здорові,
А ця чаклунка збила їх з пуття!
Вночі їм сняться миші кольорові
Од тих мишей немає нам життя!»
Тоді суддя в судейській чорній мантії
Сказав: «Життя - це справа без гарантії.
Чаклунок ми караєм по закону.
Перехрестіться, пане, на ікону,
Скажуть суду: вона вночі літала? Чи згасила зірку?
Чи миші ті вам згризли сухаря?
А чи прогризли у підлозі нірку?»
Сусід сказав, що миші ті якраз
Такої шкоди не чинили зроду.
Що в господарстві наче все гаразд, -
А йдеться, швидше, про моральну шкоду.
Суддя спитав: «Вони на вас гарчать?»
«Та, каже, ні. Але вони яскраві».
Два рази хукнув писар на печать.
Сиділа тихо дівчинка на лаві.

Був сірий день. І сірий був сусід.
І сірий стіл, і сірі були двері.
І раптом нявкнув кольоровий кіт -
Залив чорнилом вирок на папері.

Ліна Костенко

Так, редактируем : ))) стараниями одного очень интересного и хорошего человека ; ) помещаю здесь оригинал:

КОЛЬОРОВІ МИШІ

Давно,
іще в шістсот якомусь році,
Ну, себто більш як три віки тому
Коли носили шпаги ще при боці
І розважали стратами юрму,
Коли відьом палили при народі,
Коли наук не знали ще ладом -

Кажу давно, кажу - у Вишогроді
Підсудна Анна стала пред судом.

Було тій Анні, може, десять рочків.
Її привів розлючений сусід.
Багряне листя, кілька тих листочків,
Останнє листя із кленових віт
Було на стіл покладене, як доказ,
І шаруділо тихо на сукні.
Осіннє сонце, яблуко-недоквас
Стояло в голих кленах у вікні.

І той сусід сказав тоді у тиші:
-- Панове судді! Я її привів.
Вона робила... кольорові миші
з оцих ось жовтих та сухих листків.
Ото складе листочок до листочка,
Два рази хукне - так і побіжать.
У мене діти, в мене син і дочки,
У них цяцьки так жужмом і лежать!
Вони були нормальні і здорові,
А ця чаклунка збила їх з пуття.
Вночі їм сняться миші кольорові.
Од тих мишей немає нам життя!

Тоді суддя в судейській чорній мантії
Сказав:
-- Життя - це справа без гарантії.
Чаклунок ми караєм по закону.
Перехрестіться, пане, на ікону,
Скажуть суду: вона із димаря
вночі літала? Чи згасила зірку?
Чи вам ті миші згризли сухаря,
А чи прогризли у підлозі нірку?

Сусід сказав, що миші ті якраз
Такої шкоди не чинили зроду,
Що в господарстві наче все гаразд,
А йдеться швидше про моральну шкоду.

Суддя спитав: -- Вони на вас гарчать?
-- Та, каже, -- ні. Але вони яскраві. --
Два рази хукнув писар на печать.
Сиділа тихо дівчинка на лаві.

Був сірий день. І сірий був сусід.
І сірий стіл. І сірі були двері.
І раптом нявкнув кольоровий кіт.
Залив чорнилом вирок на папері.

// Ліна Костенко. Вибране. К.:Дніпро, 1989. С.382 - 383.