даєрі хіллоу
ще одна казочка від Ру
Просто Глава, про Місяць.
Присвячується плюшевому ведмедю і всім шишникам.
Дюдюці не спалось. Вона сиділа на ліжку і розглядала темряву. Десь у темряві посапувала Зяба. Солодко так посапувала. І Дюдюці стало цікаво, де ж саме в цій темряві сопе Зяба. Зстрибнувши на підлогу, вона стала водити руками в темряві, пересуваючи дрібними кроками на звук сопіння.
— А-а-а!— закричав хтось схожий на Зябу.
— А-а-а!— повторила Дюдюка. Але отут її «А-а-а!» перервалося «літаючою» подушкою. Потім ще однією. І ще... У Зяби було багато подушок. Навздогін усьому полетів плюшевий ведмідь.
Після цёго спати вже не хотілося і Зяба з Дюдюкою вирішили піти в ліс за грибами. Вони взяли ліхтарик, кошик і плюшевого ведмедя для охорони. Йшли по доріжці і горланили пісню. Гриби, як не дивно, не траплялися. Але ж дуже нецікаво збирати гриби, коли їх немає, набагато цiкавишi збирати те, чого багато — шишки, наприклад. Набравши кошик шишок, вони задоволені пішли додому. Але отут, дорогу їм перепинила калюжа з учорашнього дощику. Узагалі ж калюжа була і на шляху в ліс, але в ній тоді не було Місяця.
— Дивися, Місяць,— сказала Зяба.
— Ага, дійсно...— прошептала Дюдюка.
Вони довго дивилися на відображення Місяця й отут Зяба ступнула в калюжу.
— Ти що?! — закричала Дюдюка і витягла здивовану Зябу з калюжі.— Вона ж справжня! Без скафандрів не можна — космос!
Але скафандрів у них не було, і їх вирішили придумати з лопухів.
Першою у відкритий космос-калюжу пішла Дюдюка з дуже мужнім вiглядом. А Зяба дуже схвiльованна чекала на березі. Дійшовши до Місяця, Дюдюка зупинилася й обернулася.
— Земля. Земля. Я Місяць. Як чути? Прийом.
— Місяць. Я Земля. Чую тебе добре. Як себе почуваєш? Прийом.
Космонавт у лопухах трохи помовчав, а потім видав:
— Мокро...
— Ах!— сплеснула руками Зяба-космодром, — у тебе ж, як це, розгерметизація скафандра! Скоріше на Землю! — Зяба кинулася рятувати Дюдюку, а та, хлюпотячи лопухами по воді — на інший берег калюжі.
— О-ої,— казала Зяба на березі, — я так за тебе переживала!
— А я-те як його?!..— протягнула Дюдюка, стягаючи з голови шолом-лопух, і додала, показуючи на калюжу,— і вона теж переживала. Від їхніх космічних подорожей калюжа пішла хвилями, і хвилі розкидали шматочки віддзеркалюваного місяця.
— Більше ніяких подорожей, — підсумувала Дюдюка. І взявши кошик із шишками, у якій спав захисник-ведмідь, вони пішли додому.
Узимку вони будуть щедро пригощати всіх бажаючих (якщо такі знайдуться!) маринованими шишками з Місяця, а поки...
А поки вони утомилися. Але з тих пір Дюдюка вирішила більше ніколи не з'ясовувати що-небудь у темряві, а Зяба повісила на ліжко табличку з написом «Не будите слячих Зяб!»
(с) Ру