Сьогодні чомусь згадалось минуле літо. Ні, не те як я там гуляв з класними дівчатами, а чомусь почвав згадувати що виїжджав далеко за село (кілометрів 5, на велосипеді) лише заради того, щоб подзвонити Христі і почути її сухе привіт. Їй тоді справді було не до мене. Авжеж, треба було таку мегапопулярну зірку нашого міста, як Павловського.... Але те сухе привіт мені заміняло тисячі компліментів. Це було щось рідне для мене. Для неї мабуть ні.... (Ну й що з того.) Повернувшись додому я одраз ж набрав її номер, ми з нею поговорили. Потім так ще декілька разів. Потім настав розлад в наших взаємовідносинах. Але я всеодно не жалкую що вважаюсь її найкращим другом, адже друг Всесвітньо-відомої (в недалекому майбутньому) журналістки - звучить гордо...