видзвонювали за мною, аж з неділі, починаючи з годинки 20:30

ну надзвичайно невдало попали ....занята була, повністю, і руки і ноги:):):)

ну думаю, передзвонить.. і вимкнула мобільний....

скажемо так, мені було не до дзвінків....;)

потім в понеділок, знову передзвонив знайомий, якого я знаю з 2001 року, познайомилася по асці, і досі підтримую з ним звязок, от тільки нажаль ніколи його не бачила, але зате побачила і поспілкувалася вчора з його молодшим рідним БРАТОМ!

Самі вони із Запоріжжя....і вся проблема полягала в тому. що він боявся за брата, оскільки він ні слова не вміє говорити по-українськи....

БОЯЛИСЯ, вони самих львівян....

..ха-ха...поводила його по всім закуточках нашого міста...все було ОК, однак, вечером ноги мене боліли.....

Не вмію я відмовляти:(