Жаль, що я був вдсутнім у Києві й не зміг особисто подивитися виставу. Я слухав по радіо. Питання було одне: що там коїться? Тільки сьогодні зміг почитати статті.
:)

Обозреватель.

Шкіля схопили за голову й потягли в бік від трибуни. Так би й задушили біля ніг Юлії Володимирівни, якби не Шуфрич… Юлія Володимирівна беззвучно, як риба, в морі криків та сирен ворушила губами… Невідомо, чи розуміли її нардепи, але процес просувався.




У Верховній Раді билися депутати. Для парламенту, це звісно не сенсація, однак такої бійки не було давно. Билися, незважаючи на те, що за цим дуже-дуже зблизька у ложі уряду спостерігала Юлія Тимошенко. Звісно їй до парламентських баталій не звикати, сама колись наступала на колекційні черевики політичних опонентів, й тепер вона морально підготувалася – очевидно розбитим носам та синцям депутатів був присвячений її «траурний» наряд – чорний-чорний костюм.

І присутність Юлії Володимирівни в парламенті, й бійки депутатів стосувалися одного – через парламент проводили пакет законопроектів, обов’язкових для вступу в Світову організацію торгівлі (СОТ).

Виголосити свою промову депутатами про переваги СОТ Юлії Володимирівні так і не вдалося. Комуніст Олександр Бондарчук схопив мегафон й почав кричати наперекір прем’єру. Тимошенко замовкла, очевидно порахувавши, що не гідно її високому статусу перекрикувати парламентського вискочку. В цей час в атаку на захист свого прем’єра кинулися бютівці Семинога та Шкіль. Сили були не рівні – Семинозі пощастило, а от Шкіля схопили за голову й потягли в бік від трибуни. Так би й задушили біля ніг Юлії Володимирівни, якби не Нестор Шуфрич. Той раптом підбіг та розняв депутатів. Однак бійки спалахнули в інших місцях, й скоро вже пів-Ради товкли один одного щосили.

Юлія Тимошенко так і не змогла розпочати свій виступ. Ситуацію врятував Литвин, який, незважаючи на масові депутатські заворушення та включену опозицією сирену, все-таки поставив на голосування проект урядового законопроекту «Про змінення ставки в’їзного мита на насіння деяких видів олійних культур». Щоб прийняти його в першому читанні проголосувало 238 депутатів.

Опозиція розчаровано опустила руки, однак сирени не виключила. Так само з шумом і боєм проходили в Верховній Раді й інші запропоновані урядом постанови законопроектів, які потрібні для вступу у СОТ. Повторю: проходили. Як на диво, майже усі… Коли в тому шумі стало неможливо розрізняти слова, Литвин придумав висвічувати назви законопроектів на табло. В результаті депутати обговорювали способом «голосно сам з собою» законопроект (бо навіть сусід був нездатний нічого почути) й голосували. Виття сирен припинялося ненадовго - лише коли слово брали представники опозиції.

До речі, можливо, баталії у ВР були б більш видовищними, якби Нестор Шуфрич дивним чином не переродився у миротворця. Сам він не пояснив, чого перестав фізично відстоювати інтереси опозиції. «Я не встиг на бійку, - признався він «ОБОЗу» й додав. - От ви зараз мене затримали на п’ять хвилин, а можливо, в цей час там саме б’ються, й мене не вистачає». Хоча, якщо Нестор НЕ ВСТИГАЄ кинутися в рукопашну, яка відбувається перед самісіньким його носом, це означає, що у бідолашного після струсу головного мозку, надзвичайно розвинулись гальмівні рефлекси. Однак по тому, як він реактивно переміщається кулуарами, щоб менше журналістів мали змогу поцікавитись його думкою, про це не скажеш. Очевидно не брати участь у бійках йому порадили лікарі, а мовчати він вирішив, очевидячки, сам - після допитів у Генпрокуратурі.

В результаті, титул "першого хулігана парламенту" перейшов згаданому вище комуністу Олександру Бондарчуку. Цей стрункий аж до кістлявості комуніст відсутність фізичної сили вдало компенсував довгими та надзвичайно загребущими руками – депутати не встигли опам’ятатися, як мікрофон Литвина вже тріщав у його долонях. Якими лише способами він не псував дорогу апаратуру в сесійній залі. Йому вдалося навіть вирвати мікрофон "з м’ясом". Треба було бачити обличчя Шкіля, який підібрав той мікрофон в президії й зі здивуванням в очах оглядав, мовляв, як так можна видрати. Хоча особисто Шкілю досвіду не позичати, ще рік не минув, як нинішні «захисники» спікера самі тренувалися в пошкодженні парламентської апаратури.

Нардеп Бондарчук був перший, якщо треба було спровокувати бійку, а так само він започаткував змагання мегафону та мікрофону в парламенті. Однак динаміки у Верховній Раді продемонстрували, що недаремно на технічне оснащення сесійної зали було витрачено стільки грошей: ані істеричні промови опозиції у два мегафону, ані завивання сирени, яке видавали ці мегафони, не змогли перешкодити Литвину ставити на голосування постанови законпроектів по вступу у СОТ.

У другій половині дня шоу в парламенті стало міжнародним. О 16.00 з трибуни Верховної Ради мусили виступати представники делегації ПАРЕ. Опозиція їх появу зустріла дружніми оплесками на фоні тих же сирен. Іноземним гостям сподобалося: вони посміхалися на всі зуби й задоволено крутили головами.

Взяти слово ніхто з них так і не наважився. Опозиція придумала щось таке, що мегафони тепер не зміг перекричати навіть нардеп Кармазин. Правда, це «щось» електроенергію споживало безмірно, парламентські гавроші, наче набої, пачками тягли на трибуну-барикаду пальчикові батарейки. Зрештою делегати ПАРЕ не витримали шуму й покинули залу. Литвин сумно подивився їм вслід, пожалів свою бідну голову, яка розривалася від виття сирен, та з мольбою в голосі заволав: «Якщо ви галасуєте в мегафон, то кричіть собі, але виключіть оце, - Литвин не зміг відшукати у бідній голові потрібного слова й зробив характерний круговий рух рукою, що мав демонструвати виття сирен. - Це дуже шкідливо для здоров’я». Як горохом об стіну –опозиція Литвина не пожаліла.

В цей час Литвину треба було згадати, що нині вечір на передодні Івана-Купала. Можливо, якби на трибуну з президії вилили відро води, освяченої священиком з фракції НСНУ, то певно якісь би контакти у тих диявольських мегафонах закоротило й виття б припинилось? На жаль, Юрій Луценко, який міг би до такого додуматися, сидів тепер не серед депутатів, а у ложі уряду. Й очевидно, зважаючи на буряковий колір обличчя, думалося тепер йому зовсім про інше…Зокрема, про те, що кілька депутатів у залі володіють компроматом не будемо говорити на Луценка, а скажімо, на нинішнє МВС. Це - записи розмов цих депутатів з заступником міністра внутрішніх справ Фокіним, які були прослухані та записані без санкції суду…

До речі, прем’єр-міністр Тимошенко реагувала на шум в залі досить спокійно. Навіть жодного разу не скривилася. Цікаво, було дивитися, яким способом в тому гармидері Юлія Володимирівна намагалася керувати процесом: вона водила в повітрі руками, як риба, безвучно в морі криків та сирен ворушила губами… Не відомо, чи розуміли її нардепи, але процес просувався вдало.

Депутат-комуніст Саломатін, зрозумівши, що шумовою атакою символ вступу до СОТ Юлію Тимошенко не знищіти, вирішив до цього додати мішок з «білою смертю». Автор статті п’є каву з цукром й не вважає його смертю, але коли нардеп важко ніс мішок з цукром в напрямку Тимошенко, було страшно, що він придавить тендітного прем’єра, тому саме ці асоціації спливли в голові. Однак Саломатін максимум обережно вивалив мішок в ложу уряду за метр від прем’єра, яка навіть оком не зморгнула. Цей мішок, очевидно, символізував протест комуністів проти ввозу цукру-сирцю в Україну.


Ода депутатам-сумісникам

За те, що Верховна Рада розпочала нарешті процес прийняття необхідних законопроектів вступу до СОТ, потрібно дякувати, чи «дякувати» в першу чергу, депутатам-сумісникам. Слово «дякувати» невипадково було написано двома способами, бо різні політичні сили по різному оцінюють вступ до СОТ. Однак факт лишається фактом депутати-сумісники зробили свій вагомий факт, щоб був ухвалений закон про інтелектуальну власність й ще чимала кількість законів, які потрібно було прийняти на шляху вступу до світової організації торгівлі.

Без голосів сумісників голосування по більшості питань завалилося б. Причому деякі сумісники при цих голосуваннях демонстрували чудеса «розтяжки». Як-то міністр фінансів Віктор Пинзеник з ложі уряду зміг «дістати» до свого депутатського місця в сесійній залі, щоб проголосувати «за». А от міністр економіки Сергій Терьохін зневажає гімнастику - він не голосував.

Принципово не голосував й голова СБУ Олександр Турчинов, у якого очевидно відраза до законодавчого процесу після того, як його невидима половина у Верховній Раді «проголосувала» за звільнення «політв’язнів» Різака та Колеснікова.

А от голова РНБОУ Петро Порошенко голосував. «За» напроти його прізвища стоїть в кожному законопроекті.

Не голосував ще губернатор Київщини й за суміщенням нардеп Євген Жовтяк й ще Валентина Семенюк (голова Фонду Держмайна) та Василь Цушко (глава Одеської облдержадміністрації). Їм легше, адже фракція з якої вони вийшли, не вимагала від них вставати на «шпагат», соціалісти були принципово проти СОТ.

А всі інші голосували. Хіба що «ОБОЗ» когось не вгледів. Щоправда чергові на кнопках не завжди встигали голосувати за всіх сумісників. Кілька раз пропустили, наприклад Рябікіна. Важка робота кнопкодавів виглядала так: не пройшов законопроект - біжить Лілія Григорович до спікера: «Ой технічні проблеми, технічні проблеми». Литвин ставить на голосування знов. Готовність номер один –старт –нардепи побігли по рядах. Знов недобор! Ну, значить ,не доля!

Цікаво, що Володимир Литвин на ранковому засіданні зауважив, що 10 з 25 депутатів-сумісників написали заяву про складання своїх повноважень. Однак відклав голосування по цьому питанню на наступний день, щоб дати можливість цим сумісникам виконати свою місію по відношенню до СОТ.

До речі, корисні депутати-сумісники для уряду не лише, коли йдеться про вступ в Світову організацію торгівлі, а й коли йдеться про економію бюджетних коштів.

Уявіть лише: сумісники складуть депутатські повноваження, по списках до парламенту проходять новачки. Їм лишається зовсім нічого до виборів, а треба встигнути отримати квартиру, відпустку, а ще, користуючись новим статусом, вибити собі місце в якомусь прохідному списку виборів 2006, й максимально лобіювати інтереси свого бізнесу або бізнесу родичів й приятелів. А так депутати-сумісники бережуть свої фракції від зайвих інтриг, а бюджет від витрат на дорогі київські квартири. Один депутат до цієї оди нардепам-сумісникам додав: «Вони на засідання не ходять, тож черги в їдальні коротші».

Однак все це з розряду стьобу, а якщо серйозно, то склалася досить неприємна для провладних фракцій ситуація, коли більшість депутатів-сумісників вибрані в мажоритарних округах. То ж зрозуміло зацікавлення опозиції в тому, щоб закон восторжествував й зменшив кількість їх опонентів в парламенті.

Ігор Шурма на завершення важкого дня в парламенті, коли стих вий сирен, навіть вихлюпнув відро компромату в сумісників. Він заявив з парламентської трибуни, що станом на 1 липня 2005 року заробітну плату отримали такі народні депутати-сумісники, як: Балога, Бондарчук, Іванов, Катеринчук, Ніколаєнко, Пинзеник, Поліщук, Стецьків, Тарасюк, Терьохін, Цушко і Шевченко. Нарахована, але не отримана зарплата депутатами: Жовтяком, Бойком, Єхануровим, Жебрівським.

«Деякі колишні депутати стикнулися з таким явищем, що зарплата губернаторів досить низька порівняно з депутатською, тож вирішили отримати зразу дві», - зауважив Шурма.

А ще на завершення він заявив, що їх колега Порошенко схитрив й написав заяву про зняття депутатських повноважень на голову Регламентного комітету, а треба на Голову Верховної Ради. «Тому Порошенко є народний депутат і до канікул він буде й дальше», -завершив Шурма.