В колонках играет - Багато чого грало поки я писав цей текст
Настроение сейчас - Вгадайте

Цікаво, чи є в цьому Світі людина яку б я покохав? ...
Ніколи не відчувати кохання - це тяжко і одноманітно. Невже я настільки не люблю людей? Цікаво, чи хтось зрозуміє мої відчуття? Моє світосприйняття... Життя - це така цікава річ, що чим більше думаєш над його сенсом і чим більше доводиш собі його непродуманість і банальність тим більше впевнюєшся, що це не так. З самого дитинства я не хотів мінятися сам і міняти інших. Це вдавалося досить добре. З самого читинства я не розповідав нікому нічого про себе і це вдавалося досить добре. З самого дитинства я не хотів і не чикав ні від кого доброти, але отримуючт щось віддячував, а чи потрібно? Незнаю. Я незнаю чи зрозуміє тут хоч щось людина яка прочитає це, але, але мені вже набридло все те до чого я привик за довгі 6 років свого життя. Чи треба мінятися ? Незнаю. Ха-ха... Я нічого незнаю. А чи потрібно взагалі щось знати? Чи допоможе в цьому житті знання якихось фактів які неможливо змінити? Незнаю, але мені ніколи не допомагало. Навіть якщо знаєш наперед про щось страшне, зупинити, неможеш. І так завжди. А чи потрібно зупиняти? Я всього маленька піщинка в механізмі чи в морі таких самих піщинок які натягнули маски для і бояться показати себе всім. Нажаль таких багато. А мені вже набридли маски. Їх кількість мене лякає... їх вже забагато. Забагато для всіх, я створив кучу нікому не потрібних масок, які живуть в мені і хотять жити повним життям, але я не даю. Мене вже майже перемогли мої маски... * сумно *, * страшно *, * моторошньо *. А цього ніхто не помічає. Ха-ха... а я помираю... кожен день вмирає частинка мого Я... а повернути її дуже тяжко. А як добре було їх використовувати... Всюди.... Весь час... Вони служили для мене домом... домом моїх надій, моїх.... моїх мрій, яким так і недано побачити світ. Маски похоронять мене в мені... * сумно *, * страшно *, * моторошньо *. Через декілька років я помру відносно себе і встану з пеплу як Фенікс... Цікаво чи це буде боляче? Надіюсь не буде... а хоча.... Це треба буде запам*ятати.... а що найкраще запам*ятовує людина? Сум... ні.... Страх... ні.... Сором.... ні... Щастя... так.... Радість... так...
Значить Я про все забуду і буду лежати в домовині своєї душі.... Поки моїм тілом і тим, що залишиться від моєї душі будуть керувати мої Маски... Ха-ха.... Чи можна це зупинити? Хто знає... я незнаю... а Я може й знає, але мовчить вже змирився зі смертю Себе. Можливо... можливо... можливо маски будуть керувати краще? Я робив їх для цього...........
І що мені залишається? Чекати смерті чи починати боротися? А можливо Я страшніше за всі Маски? Нащо ж тоді я закрив його...? Я знаю відповідь а Вам це знати не треба. Це нікому не допоможе і навіть Мені.
* сумно *, * страшно *, * моторошньо *
Все...