...и я решила посвятить утро поэзии. Нет, моих стихов сегдня здесь не будет. Зато будут стихотворения украинской поэтессы Оксаны Пахлёвской. Впервые я услышала их в песнях Марии Бурмаки, меня заинтересовали эти строки, эти стихотворные образы... В библиотеке моего города мне ничего предложить не смогли, поэтому я стала атаковать Интернет И вот вчера мои поиски увенчались успехом. И сегодня я выкладываю тут те стихотворения, которые мне очень нравятся. Те, кто понимает украинский - милости просим

Оксана Пахльовська

* * *

...І любиш цю землю зігріту
і сонце, що тихо встає.
Обличчя південного вітру
так схоже мені на твоє.

В якому, не знаю, сторіччі,
бо завжди, бо скрізь і ніде,-
південного вітру обличчя
навіки тепер молоде.

Не знаю, зустрінемось де ми
чи в пам’яті літа згорим.
Назустріч лиш вітер південний,
засмаглий під сонцем старим.

І хто він, цей вітер, і звідки?
Куди за собою він зве?
Обличчя південного вітру
то ніжне, а то грозове.

У ньому жага споконвічна,
що зводить зруйноване вщент, -
південного вітру обличчя
з ущелин забутих легенд.

Цей вітер такий старовинний,
з таких предковічних країн, -
він руки цілує руїнам,
щоб встали вони із руїн.

І я на шляху того вітру -
мов статуя древня в огні.
Він з того повернеться світу,
щоб глянути в очі мені.


* * *

Я люблю твої кроки
у темних садах
де троянди густі
мов туман біля вікон
молодесенький місяць
і срібний наш дах
і неторканий смуток
родинних реліквій
Може все це приснилось
комусь і колись
цих садів нереальних
причаєний подих
ти забутий навіки
ти рідний до сліз
я люблю твої кроки
у тиші по сходах
Ці троянди чекають
давно не тебе
хто там знає що їм
може й сто навіть років
Я люблю твої кроки
ніколи
ніде
я люблю твої кроки
люблю твої кроки
Я люблю твої кроки
нізвідки
вночі
в тім саду де немає
ні саду ні дому
але є ще ті сходи
і є ті ключі
лиш дверей не відчинить
ніхто і нікому


* * *

Я усміхнусь тобі крізь сльози: їдь!
Бо профіль вітру вранішнього строгий.
Твій корабель у гавані стоїть,
готовий до дороги.

А берег знов пустельний і нічий.
А чорна буря розправляє крила.
Але я сонце вишила вночі
на цих вітрилах.

Ти, може, не повернешся назад.
Далекий голос так співає тужно!
Твоя любов - як дзвін старих балад -
гірка і відчайдушна.

З твоїх стихій немає вороття.
Моря шумлять, і холодно на світі.
Таких, як ти, чекають все життя
заради миті.

Весняний вітер зустрічей і втеч!
Покинеш дім. Любитимеш чужинку.
Ти з тих, котрі цілують спершу меч,
а потім - жінку.


* * *

І день мине, і два, і вік -
чий сон я розбудила?
- Хто був той дивний чоловік,
якого ти любила?

А голос осені ламкий!
А тиша світанкова!
- Він просто був один такий,
не схожий ні на кого.

О, дивний погляд - наче дим!
Чия душа озвалась?
- Він просто був такий один,
кому я здивувалась.

- Ти теж була йому одна
у щасті і в стражданні?
- Була любо така чудна,
як міфи стародавні.

- Так хто ж він був - поет, чаклун,
що вам таке зробилось?
- Його ім'я на сотні лун
у просторі розбилось.

- А на якому віражі
зустрілись дві дороги?
- Це біла магія душі,
Тайнопис Бога.