Подвійне громадянство – подвійний обов’язок

Захист своїх громадян – обов’язок держави. Україна має право та зобов’язана захищати своїх громадян, які мають подвійне (множинне) громадянство (далі – ПГ). Україна вважає осіб, які є громадянами інших держав, громадянами України. Україна, без сумніву, здатна сама захистити своїх громадян без допомоги іншої держави. Тому аргумент про захист осіб із ПГ на території іншої держави, яка надала одне з двох громадянств, є юридично необґрунтованим або, принаймні, слабким.

Священний обов’язок у силі. Громадяни України, навіть із багатьма паспортами, в свою чергу, зобов’язані виконувати «священний обов’язок» – боронити Україну. Як встановлює Конституція України, «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України … є обов'язком громадян України» (ч. 1 ст. 65 Конституції). Особа, котра свідомо не бажає виконувати такий обов’язок, а тим більше готова перейти на бік противника у військовий час, може складати загрозу державі. Цікаво, що історично Законами про громадянство УНР (1918) передбачалося: особи, які прагнуть громадянства України, «не повинні бути ніколи помічені в діяльності проти Української держави». Традиційно питання громадянства було питанням лояльності, відданості. Питання громадянства, його набуття й вибуття з нього – це питання внутрішніх справ. Питання нелояльності (не плутати зі свободою слова, критикою), ворожої діяльності до України – це питання національної безпеки.

Єдине громадянство. Конституція України провадить: «В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом» (ст. 4). Те, що нормами міжнародного права, які діють в Україні, допускається подвійне громадянство, те, що громадянство може вважатися природним правом людини, не означає автоматичної суперечності, оскільки ці норми стають частиною національного законодавства України. Тоді ці норми ієрархічно регламентують відносини щодо, скажімо, громадянство. Тобто норми Конституції є вищими за норми інших законів. У цьому смислі в Україні таки діє «єдине громадянство».

Україна визнає, але не санкціонує подвійне громадянство. Більшість держав не визнає ПГ; 74 держави забороняють його з певними винятками; 59 дозволяють з певними заборонами. Ще близько 60 держав або забороняють ПГ, або не дозволяють, якщо нема істотних винятків (дані Центру імміграційних досліджень (2005)). Деякі держави (наприклад, Данія, Японія, Сінгапур, Індія) автоматично позбавляють особу свого громадянства, якщо вона добровільно набула іншого.

Україна теж не вважає ПГ бажаним.

Кажуть, що таке громадянство у нас не дозволене, однак і не заборонене. Існує колізія. По-перше, коли щось не дозволено, але й заборонено, то це автоматично не означає, що є колізія. Скажімо, ніде не заборонено вбивати людину (людей), але це не значить, що це дозволено. Як за юридичними, так і за моральними нормами. Інша справа, як юристи трактують закон. По-друге, Україна визнає, але не санкціонує подвійного громадянства. Тобто Україна визнає іноземне громадянство дитини, народженої від громадянина України та громадянина іншої держави (якщо дитина набуває такого громадянства), але для України такий громадянин є винятково громадянином України.

Інше питання (вже не юридичне) – кому лояльний громадянин з ПГ? У цьому плані варто згадати й використовувати заохочувальну силу (функцію) права.

Славік Бігун, головний редактор «Юргазети»
http://www.bihun.info/jushits/jurhit/article/238/