Мій Рідний Київ

Починається день...
Не з пісень починається день,
Починається він із мрій,
Прокидається Київ мій.

Десь далеко дзвенить трамвай,
Прокидається рідний край,
Прокидаюсь і я, як він,
Дзвін в душі, чи то сонця дзвін.

Київ хоче мене вести
За діброви та за мости.
Я іду і його веду.
Поселяємось у саду.

Чи ти Київ мій, чи юнак ?
По діброві гуде луна.
Озирнулася - далина.

Тільки з серці бринить струна,
Місто предків, о Києве мій,
Народивсь ти з великих мрій.

Артамонова Віра

ОСІННІЙ ДОЩ.


Дощ в серці,наче прощання ніколи не скінчиться
На серці краплі крові,на пальцях – тремкі пелюстки
Чужі назавжди і ніколи цей дощ не допоможе нам
Цей дощ, який упав нам в серце і на щоки.


Осінній дощ на всіх обличчях і на плечах міста
Листки опалого щастя шелестять під ногами
Жовтіє усе жовтавістю суму,дощ плаче за тим
В моій душі, і сльози за нашим коханням, і за нами.


У світі чужім,де немає щастя та кохання
Ми живемо самотні,шукаючи пристановища та тепла
А осінній дощ хлюпає байдуже об наші душі
Показуючи нам марність наших блукань та пошуків.


Ми все втратили самі і нікого не звинуватити
За наші гріхи ми платимо самі цьому світові
В якому лл’є дощ з розчарувань,навіть тоді
Коли з неба,безтурботного неба світить Сонце.


Осінній дощ – холодний та заклопотаний справами
Упав мені в серце,на руки,на обличчя,на плечі
Застелив ліжко опалим листям для прощання
І поклав для розради чорний сумний місяць.


Ми прощаємося,ми нніколи не будемо разом щасливі
Ми благословили цей дощ, який сховав наші сльози
За дощем ми сховали наш жаль,сховали печаль
А у листі покинутим залишили наше кохання.


Розійшлися,розбіглися під осіннім дощем,що плакав
Полишили після себе марні надіі та сподівання
Загубилися наші постаті за пеленою дощових сліз
І листя покрило темрявою та забуттям наші сліди.

http://lizard-freddi.iatp.org.ua/articles.php?lng=ua&pg=132

***

привіт сьогоднішній день
я від тебе млію
вдихаю пахощі твого
сонячного тіла
крізь шкіру приймаю
твій ніжний голос
і грію щоки у твоїх долонях
я вірю що ти і далі такий будеш
хоч ти і втікаєш як павутина по вітрі
прослизаєш крізь пальці як пісок
а вітер гортає листки
і я вже не можу читати між рядків
привіт сьогоднішній день, вечір, ніч, ранок
чи ти віриш у мене?

Маруся
http://lizard-freddi.iatp.org.ua/articles.php?lng=ua&pg=77

Дощ у Києвi

Тебе я так рідко бачу.
Я бачу тебе уві сні.
Я бачу, як тихо плачу,
Як думи находять сумні.

Я бачу, як мокнуть каштани
Під осені сірим дощем.
То мокнуть в душі моїй рани,
Що я натворив олівцем.

Крiзь скло я думки шукаю,
Вони десь літають там...
Кохаю, кохаю, кохаю...
Вони розшепочуть вiтрам.

І світ весь узнає сьогодні,
Яким я повитий сном,
На краї якої безодні
З розкислим стою чолом.

Микола Пономаренко
http://www.mykola.com/poems.html

Пісня з райського саду

Я на світі прожив, наче спалах зорі на світанні,
Наче крапля роси, наче крик журавля, — тільки мить.
Я не вірив ніяк, що й до мене прийде день останній,
І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить.
Я ж так щедро кохав, я ж так вірив у зорі і очі,
І душею своєю я вас, як умів, причащав.
Але, видно, Господь мені краще життя напророчив
І до себе забрав, щоб у райських садах я співав.
На могилі моїй посадіть молоду яворину
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх. Та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя.
Хай душа переселиться в дивний той рай потойбічний,
Де таких вже, як я, назліталася ціла сім'я.
Тільки нащо мені ті блаженства розкішні і вічні,
Як мені не всміхнеться донька-сиротинка моя.
У далеких світах якось раптом усе я покину,
Бо війне мені в душу сльозиною і чебрецем.
І додому хоч вітром, хоч променем сонця полину
І легенько війну над твоїм, Україно, лицем.

Степан ГАЛЯБАРДА
http://www.bucoda.cv.ua/NJaremchuk/virshi.html