Звичаї нашого народу:

Натовп з хоругвами обходить поля, межі, городи:
— Благослови, Боже, святий хліб, най файно родить! — зганяв з зелені руйнівну силу кадильницею священик.
До груш, яблунь, слив та усякої іншої плодючої деревини підходили дівчата і чіпляли з голів своїх віночки, «би Бог благословив і самим плодючими стати».
Це було в неділю, після служби Божої. А в суботу, напередодні, кожен ішов липи рвати, найменшенький кутик нею обтикати, місця там нявкам та іншій нечисті не давати.

А що означає Зелена неділя?

Старенькі бабусі оповідали нам так:
— Сорок день по Своєму воскресінні наш Ісусик дорогий ходив ще землею. По сороковій днині вознісся на небо. А коли вознісся, то на апостолів Своїх Дух Святий опустив, аби мали вони таку саму силу, як Він.
Опускався Дух Святий на апостолів, а у той час землею розливалася превелика благодать. Від тої благодаті очевидячки розбуянювалась усіляка зелень. Ставалося усе те у недільку Божу. І стала тота неділька іменуватися Зеленою... Святкуємо ми її на п'ятдесяту днину по Великодню, тому цю днину ще називають і п'ятдесятницею.
Від буйства живильного, що вивировувалося у зелень, могли навіть оживати мерці, пробуджуватися русалки, дух їх міг пхатися абсолютно в усе, аби чоловікові мирному, що Господа чтить, понашкоджувати, то чоловік Божий всяку ту нечисть липою жене.
В воду її кине, би нявча кістка не зробиласи тому, хто приступатиме до води, гроби липою пообтикає, би праведні душі біди від неправедних не зазнали. Бо від Зеленої неділі аж по наступну — нявчин великдень.
А нявки — то ті, що в земни стоя, Богови си не моля, над світом літают, а до раю си не пхают: душі убійників, потоплеників, повішеників, нехрещених дітей...
Надворі той тиждень не треба вмиватися чи десь купатись, не можна там спати, бо «си причепи нявка і може си не відчепити».
А ще нявками си поробили ті, що молоко від корів відбирали, з нечистим си знали. То і тепер вони можуть з корови чи з вівці молоко зіссати, до бідної животини навічно пристати. То з дев'яти меж зілля рвали, ним животину у суботу ввечері годували, би до неї нявки не пристали.
Ходила «чиста» жінка (стара бабуся) до схід сонця на межі, збирала у поділ розперезаної сорочки усякого зела й розстеляла його на межі своїй, би сонце її перебрало, би лихо межу не перейшло.

А в липи крачків просили теж «чисті» жінки:
— Моя помічнице, моя поріднице, коло хати стоїш (липа росла коло кожної хати), все видиш, не йдут тя з сокирою рубати, а помочі просити, там відітнут, де ти покажеш.

Моцний хлопак ліз на дерево і відтинав, що бабусі липа показала.
Як си скінчи нявчин тиждень — липу в понедівник до схід сонця збирают, вона, сарака, на себе всю нечисть взяла (навіть як люди си сваря в хаті, липа то все на себе збирає, тому біля кожного дому — як оберіг; з неї роблять ложки, сопівку).
Зібравши, в вогонь її пхали і так при тому казали: «Дякувать тобі, деревце Боже, що ти нещисті від мене відганяло і почерез мене зів'яло. Йди в вогонь, а почерез вогонь — до раю, а той злий дух, що на тобі, най горит...»

Ніхто без мови до дерева чи квітки їх не рвав, не зневажав, бо і в них Господня душа стоїт, то треба в них помочі попросити, би не обізлити.

Зелена неділя — то свято Трійці (Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа Святого), отож і празникувалося аж три дні! В четвер випікали різну поману (калачики, з якими в неділю чи у суботу ішли до померлих), дівчата звивали вінки, з якими мали ходити аж до неділі, «би нявки над ними верха не мали», в п'ятницю бралися за вишивання на чоловічих сорочках, «би до них нявки си не пхали (не тягнуло на зраду)», в суботу до полудня визолювали (попелом ошпареним вимивали) цебер, «би все зле, що налипло за рік, відійшло». В неділю в усього, що волею Господньою благословлялось, сили просилось.

У гурті дітей відбувалася ритуальна гра-діалог:
— Камінь-камінь, що ти даєш?
— Твердість.—Дай і мені.
— Наклонися і бери.
— Земле-земле, що ти даєш?
— Мудрість.
— Вділи і мені.
— На.
— Вода-вода, що ти даєш?
— Спокій.
— Дай і мені.
— Приляж.
— Вогонь-вогонь, що ти даєш?
— Живність.
— Дай і мені.
— Простягни руки.
— Небо-небо, що ти даєш?
— Силу.
— Наповни нею мене.
— Розтвори душу.
— Звізди-звізди, що ви даєте?
— Розвагу на всяке діло.
— Дайте і мені.
— Стій і чекай.
— Місяцю-місяцю, що ти даєш?
— Раду.
— Дай і мені.
— Сонце-сонце, що ти даєш?
— Вічність.
— Дай і мені.
І закінчується, піднявши до неба руки: «Дух Божий на все зійшов, а все си перелило в мене».

Тоді зверталися уже до зеленобуйства дерев: «Свічі зелені, для неба землею запалені, вділіт мені вашої кріпости, вашої моці, що надходи з землі і йде від Бога».

Кожен звертався до дерева свого, яке садили на честь його появи на світ.

Звучали й інші ритуальні ігри та співанки. Найхарактерніше для юні — на Зелену неділю дівча, що переросло у дівку, вперше виряджали на данец. В кодах та у вінку, в червоній із корункою (мережкою) сукні, перший танок вона танцювала з калфою — верховодою серед парубків. У ту днину варуваласи не прострипіти жодного танцю — втрати матиме у судьбі.

Дівчата, котрі хотіли крепше приятелювати на Зелену неділю, обмінювалися снізками з клукічки, «би той, що си не каже, між ними си не впхав». Парубки, обхопившись обіруч за дідову чи прадідову киржу, перестрибували ЇЇ, аби сила не сохла. Молодиці стелили кептарики вовною на зелену травицю, би в поперек щось си не пхало.

У кого болящі очі, з першими променями сонця (саме в цей час Дух Святий зійшов на апостолів), збирали росу для їх лікування, примовляючи: «Жива водичко — Божа росичко, Духом Господнім оснащена, капай у цю мисочку (струшувалося в миску полив'яну, червоного кольору). Так, як ти чиста, най си зроби пречисто у болящих очах».

Дітлашня таки пробиралася до ріки «нявків пужати». Із воску виліплювали хрестики, кидали у воду, вигукували: «Де Христос — там сила небесна, а де сила небесна — там нечисті нема!» — і плюскотіли за ними, бо у спекотну днину була охота покупатися чи хоча би почалапкатися у воді.

На нявчиному тижні, у четвер, поминалися усякі убійники. Якщо до звичайного померлого можна було приходити з поманою будь-коли, то поминати убійників та Інших душогубців у іншу днину зарікалось, би лихо на себе не накликати.

Зате у поминальний нявчин четвер нічого в руки не бралося (не робилося), омивався ніж, не розпалювалося вогню, би почерез руки біди потому не мати.

Але добрі нявки (водяник, лісовик, польовик, домовик.) на Зелену неділю задобрювались, «бо як си розгнівают на тебе за щось — нещасна твоя година». Їм липа не шкодила: від нагального тижневого засилля боронила. Отож, як опускали гілочку липи на хвилі, приказували: «Не на водяницю кладу, з нею нічо-сми не маю, а на то нещисті, що краде в неї щисті». На городі, в полі: «Польовичку не чіпляю, бо з нею нічо не маю, забиваю в земню на нещисті, що краде в неї щисті».

В понеділок, вівторок по Зеленій неділі продовжувались молодіжні гуляння. А тато і мама, що відвінували уже і останню дитину, робили собі заново весілля. Кликати не треба було: село знало, де має право відбутися така оказія. Зносили печене-варене та вінки із Божого деревця (жасмину), би Дух Божий довго таку родину не покидав, а у чистоті та здоров'ї тримав на віки вічні.

На Святу (Зелену) неділю бика, барана, вола чи іншу рогату живність прокручували тричі проти сонця, би половик кури не крав. На Зелену неділю вода переливалася у криниці (зачерпнуть відро і виллють назад, безліч разів), би не потрапити під вихор (весілля нечистої сили). На Зелену неділю добре вінчатися — щастя прибавиться молодій парі. На Зелену неділю двоє діток з вербовими гілочками стояли по краях воріт, творячи ними у повітрі літеру «X» (заперечливий знак), і під тим знаком проводилася дихаюча на ладан старина, би, як піде до Господа, не дай Боже, гріхи за собою не взяла.

На Зелену неділю сирітським діточкам дарували найрізноманітніші випічки, би лиха не мати від води. На Зелену неділю парубок замовляв прощальний данец, як думав до Богородиці си женити. Йому з капелюха вибирали маленькі воглиндочки (дзеркальця) і кидали майбутній пані молодій у пазуху, би його очі лиш за ню знали (жінки ті дзеркальця берегли, як талісман, до кінця життя).

На Зелену неділю старі жінки замітали дороги, вулиці, би гадина не вкусила. На Зелену неділю старі діди, взявшись за плечі, обабіч молодіжного майдану виводили аркан, би пута борзо ноги не спутали (не повмирали).

На Зелену неділю парубок ліз на вершечок липи і зрізував звідти гілочку на сопілку, би в лісі мана не водила. Жінки під обід доїли корів, виливаючи молоко котам та собакам, би вигавкували людську злість, що могла надійти до цеї хати.

Котра жінка мала жіночу болу, на Зелену неділю її вистьобували липовими крачками по поясниці (лежала на березі ріки вниз животом) — гадину з неї виганяли (дух хвороби).

На Зелену неділю запалювали три свічі біля отвору у печі, через який виміталася сажа, би дух злий у комині не причаївсь. На Зелену неділю йшли до білого каменя поклін бити, як боліла душа, бо біль на себе перебирав.

На Зелену неділю у ріці топили нечистого, зробленого із синього глемею, тримаючи над ним мітлу з граблями, «би в це село си не пхав».

На Зелену неділю калачі клали на роздоріжжя, де хрести. Таким чином зазивали добрі духи, щоб були оберегами. На Зелену неділю чаклунів купали, якщо дізнавались, що серед селян мешкає такий. Як знався з нечистою силою — здіймалася гроза, блискавиці, вихор: «Божі сили нечистого топили». Та й взагалі, якщо на Зелену неділю дощ, топиться небом лихо...

Гарафина Маковій "Затоптаний цвіт"
http://www.sviato.in.ua/texts/makoviy.php