Это цитата сообщения
Милиана_ Оригинальное сообщениеЧИ Є 8 БЕРЕЗНЯ СПРАВЖНІМ СВЯТОМ ЖІНОЦТВА?
Звичайно, мені, як дівчині, приємно приймати вітання зі святом Весни, проте, при цьому не зрозуміло, чи то запізнилися з початком весни календарної 1 березня, чи не дочекалися початку весни астрономічної 20 березня. Хоча особисто я і не проти позитивних моментів, пов'язаних з увагою, теплими побажаннями, гарним настроєм, але все ж таки хотіла би, щоб свято було дійсно святом, тобто чимось святим, значимим, щоб воно мало в своїй основі якщо не глибоке коріння, то хоч прозоре логічне підґрунтя. Проте, якщо запитати українців про зміст 8 Березня, то абсолютна більшість громадян не знає і навіть не задумується над тим, що вона святкує, решта ж видають найрізноманітніші версії. Одні припускають, що ця дата – День народження жіночого пролетаріату, а то й самої комуністки Клари Цеткін, інші – що вона приурочена мітингу феміністок-соціалісток за покращення умов праці та зрівняння у правах з чоловіками або ж навіть – мітингу повій з вимогою видати зарплати їхнім боржникам – матросам. Дехто взагалі доводить, що Клара Цеткін у такий спосіб захотіла відзначити своє національне єврейське свято Пурим (23 лютого за старим стилем) на міжнародному рівні. Воно ж полягає у прославленні знаменитої юдейки Естер, котра підлою спокусою та хитрощами змусила перського царя Артаксеркса потурати єврейським погромам проти персів, під час яких "позабивали вони між своїми ненависниками сімдесят і п'ять тисяч" (Книга Естер). Ну і, безперечно, 8 Березня трактують як суто совкове свято, яким радянська влада хотіла підкреслити роль жінки у розбудові "світлого" комуністичного майбутнього, зрівнявши її у правах з чоловіками, зробивши з неї грубу робочу силу і зваливши на її тендітні плечі тягар прискореної індустріалізації та колективізації, забравши натомість функцію берегині роду.
Із цих численних варіантів походження свята очевидними є дві речі. Перша – воно чуже для української жінки – гарної, ніжної та, власне, жіночної – та відсторонене від української культурно-історичної традиції, хоч офіційно і вважається державним. Так, державним у нас є наповнене незрозумілим змістом свято, в той час як справжні події, що є важливими сторінками державотворення, на найвищому рівні замовчуються, а то й відверто зневажаються. Звичайно, всі радіють такому незайвому вихідному, проте чомусь не вихідними є дні, події яких стали ключовими у становленні української держави та української нації, як от 14 жовтня – День козацького та повстанського війська, 22 січня – День Соборності України або навіть і 9 березня – День народження Тараса Шевченка. І перед тим, як заперечити, посилаючись на важливість відзначення ще й боротьби за права жінок, варто задуматись, чи дійсно треба гнатися за антисексизмом, за зрівнянням у правах з чоловіками, чи може більш мудро – розуміти і підтримувати ті, закладені природою, особливості, що впродовж віків визначали особливе ставлення українців до жінки як до втілення любові, хранительки домашнього затишку та уособлення життєдайної Матері-Природи.
Другим, зрозумілим з аналізу походження свята фактом є те, що на ньому лежить помітне тавро зомбуючого комуністичного минулого. Про це яскраво свідчить його "широке" сучасне розповсюдження – 8 Березня відзначають лише на пострадянському просторі, до того ж – не в усіх країнах. Латвія, наприклад, відмовилась офіційно його визнавати, оскільки "в цьому святі відчувається подих комуністичних привидів – Клари Цеткін і Рози Люксембург". Шкода, що ми не так вправно боремося зі своїми комуністичними примарами, які не тільки являються в образі цих феміністок, а настирливо пролазять у найрізноманітніші сфери громадського й особистого життя. Це свято – лише одна солодка цукерка серед тих харчів, якими нас годувала совєцька влада, намагаючись приручити як вірних псів; лише один із прийомів маніпулювання та окозамилювання, що мав на меті відвести увагу від реальних проблем. Ось чому і сучасна влада продовжує за відсутністю своїх відзначати радянські свята і плекати "найкращі" совєцькі традиції.
Загальний висновок з усього викладеного в тому, що українці, як народ з прадавньою славетною історією, повинні мати власні орієнтири, які є надзвичайно могутніми та величними. І лише тоді, коли зразком для нас стануть свої герої, коли розрізнятимемо свої свята і дні жалоби, тоді ми станемо дійсно незалежною, цілеспрямованою і самодостатньою Нацією.
— Культурно-просвітницький проект "Спадщина Предків", Тетяна Бараболя