СЛІДИ ПРАУКРАЇНЦІВ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ КУЛЬТУРАХ
20-10-2014 01:15
к комментариям - к полной версии
- понравилось!
Это цитата сообщения Милиана_ Оригинальное сообщение
СЛІДИ ПРАУКРАЇНЦІВ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ КУЛЬТУРАХ
вверх^
к полной версии
понравилось!
в evernote
Это цитата сообщения Милиана_ Оригинальное сообщение
СЛІДИ ПРАУКРАЇНЦІВ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ КУЛЬТУРАХ
...Тепер погляньмо, що позичали греки, цей малий нарід, але який відіграв велику роль в історії всієї Европи взагалі і в нашій теж.
G. Fallmerayer каже, що в сучасній грецькій мові є багато слов'янських коренів, а в старій Греції, особливо в Пелопоннесі, їх було дуже багато (G. Fallmerayer. Encyclopedia Britannica). Гомер і Геродот пишуть, що первісним населенням Греції (до приходу греків) був нарід, що говорив «варварською» (с. т. негрецькою. — П. Ш.) мовою. Англійський історик С. Thirwall каже, що той нарід називався «пелазги» і заселював всю Грецію, яка і називалася тоді Пелазгією. Він каже, що в грецькій мові є далеко більше пелазьких слів, ніж досі припускали, і що мову пелазгів треба вважати за основу чи первісну стадію розвитку мови грецької (С. Thirwall. «The History of Greece»). Архиепископ Кантерберійський J. Potter пише, що пелазги прийшли до Греції з Руси і були скити і що цю думку поділяє професор грецької історії G. Dunbar (J. Potter. «Archeologia graeca»). Саме ім'я «греки» не є грецьке. Греки себе називають «геллени».
Первісний грецький нарід поділявся на два головні племені: дорійці та йонійці. Перші емігрували з Малої Азії на острів Крит, а з нього далі до Греції, де змішалися з місцевим населенням — пелазгами. Від пелазгів вони перебрали культ бога неба, на що натякає Гомер у своїй поемі про Ахіллеса, в якій Ахіллес молився до «Зевса Пелазгів». Йонійці лишилися в Малій Азії; розселилися головно на побережжі Чорного та Середземного морів по фінікійських містах і змішалися з фінікійцями. Від фінікійців греки навчилися мореплавства і торгівлі, а згодом перебрали від них торгівлю, в тому числі і торгівлю з Праукраїною. Десь близько IX ст. до P. X. греки запозичили від фінікійців їхню азбуку. Греки перейняли від фінікійців роль переносника світової культури до всіх народів, з якими торгували, отже, і до України. З України вони принесли до Греції ідею вільної (не рабині) жінки, яку висловили в своїй легенді про наших амазонок.
У північно–західному кутку малої Азії жив нарід дардани, який поклонявся пелазьким богам, що вказує на їх спорідненість з пелазгами. Дардани заклали королівство Троя і пізніше називалися троянцями. Багатомовним є факт, що троянські герої мали подвійні імена в грецькій літературі, напр., Олександер і Парис називалися також Гектор і Дарій (J. Donaldson. «Grece». Encyclopedia Britannica). Виходить, що самі троянці називали себе негрецькими іменами. Це натякає, що вони не були греками (пелазгами?). Троянські війни були боротьбою за Босфор і Дарданелли. Чи не походить і саме ім'я Дардани (чи Дарданелли) від слова «дар» в значенні «мито» за переїзд кораблів тими протоками? Пізніш якраз на цій заселеній троянцями землі виросла велика Понтійська держава. Яку роль відіграли троянці в її розбудові — мало відомо.
За часів розквіту Греції грецька культура і грецька мова панували на всіх сусідніх землях серед провідної верстви тих народів. Грецька мова була мовою науки, філософії, літератури аж до часів, коли цю роль перебрала латинь. Тому нема нічого дивного, що багато негреків гречилися, оселювалися на стало в самій Греції. З цих згречених чужинців вийшло чимало славних творців грецької культури і чимало грецьких державних мужів (включно з королями) та полководців. Зрозуміла річ, греки подають їх за чистокровних греків, а що головним джерелом до їх біографії є та ж грецька література, то і встановити їх справжнє походження майже неможливо. Проте деякі сліди їх негрецького походження зустрічаються. Напр., Плутарх згадує про філософа Споруса Бористенікуса (Бористеном греки називали Дніпро). Вартим уваги є і складник «рос» у цьому імені. Тоді ж жив грецький науковець Денис Тракс (з Тракії). Підозрілим щодо грецького походження є батько грецької прози Пересідес. Король Понтійської держави Митридат Великий не був греком напевно. Візантійський імператор Юстин І (королював 518–527) походив з Дакії. Його наступником (527–574) був його небіж Юстин II. Імператор Юстиніян (483–565) походив з Ілірії і називався перше Управда (Encyclopedia Britannica). Знаємо, що греки любили перекладати значення чужомовного імени на грецьку мову. Just означає «справедливість». Наше слово «правда» також має це значення. Греки так і переклали наше ім'я Управда на Юстиніян. Юстиніян І уклав кодекс римського права, збудував св. Софію в Царгороді. Головнокомандуючим грецькою армією за Юстиніяна був Велизар, цілком певно рус.
Та найцікавішою для нас є постать творця величезної греко–македонської імперії Олександра Великого (Македонського). Він був найулюбленішим героєм в українській літературі XI‑XIII ст. і навіть далі, аж до XVIII ст. Роман «Олександрія» Псевдо–Калістена та його варіянти в перекладі з грецької на староукраїнську мову були дуже розповсюджені в Україні кількасот років.
Чому, звідки така симпатія українців саме до Олександра Македонського? Пояснення, мовляв, в Україні, а зокрема, в нашому університеті — Могилянській Академії взагалі учні виховувалися на грецькій літературі — не вистачає, бо ж вони виховувалися в рівній мірі і на римській, а в римській історії є постаті не менші за Олександра Македонського. Постає питання, чи не тому, що Олександр був власне македонський? Чи українці XI‑XIII ст. та наші спудеї Могилянської Академії часом не знали дещо такого про Олександра, чого не знають наші історики, виховані в чужих школах і на чужих теоріях?
Чужі школи і чужі теорії можуть завести на манівці своїх студентів. Але ніщо в світі не заведе на манівці здоровий національний інстинкт. Українці XI‑XIII ст. МАЛИ той здоровий національний інстинкт і тому не підпали під гіпнозу «старшебратських» теорій. Властиво, цей їхній національний інстинкт підказував їм (плюс ще не забуті історичні перекази), що Олександр Македонський не є для них чужинцем, що він властиво є РУС, як і вони самі. А його слава є їхня слава і гордість. А наші предки БУЛИ ГОРДІ ЗІ СВОЄЇ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ, свого походження. Пригадаймо, що сказала наша шляхта королеві Витовтові. «Ми походимо од оних древніх русов… ми єсьмо шляхта РИМСЬКА». Чому саме римська? Тому, що Римська імперія виросла з імперії Олександра Македонського, якого там вважали Русом.
Між іншим, жінка Олександра Великого називалася Roxana. По смерті Олександра греки її вбили. Цей факт натякає на дещо більше.
Подивімся на сліди прарусів в інших місцях Европи. Ще перед 1–ю світовою війною проф. Boudoin de Courtenay знайшов в Італії (в Юліянських Альпах, де народився римський поет Овідій) плем'я Rosanianes, що, як він каже, говорило якоюсь слов'янською говіркою (Encyclopedia Britannica). В 1947 році припадково заїхав до міста Ґенуї проф. І. Варварук. У тих околицях він здибав італійців, що мали прізвища: Іваніні, Коваліні, Макогоніні і т. п. Здибав навіть свого одноіменця старого діда Барбаруко. Той дід казав І. Варварукові, що його прапредки прийшли зі сходу і були руси. Там же І. Варварук бачив італійців, які в святочні дні носили широкі оксамитові штани в чоботах. Дід Барбаруко частував його варениками з сиром, галушками в молоці, квашеною капустою — стравами, цілком не відомими в інших провінціях Італії. І. Варварук не мав можливосте пошукати там чогось більшого. Чи не знайшли б щось більшого там наші науковці, якби дослідили ту околицю? (П. Крат. «Старовинність слов'ян»).
За римських часів в Італії на річці Рена було місто Regina Ruthenorum. В північній Італії біля Ґенуї було місто Тавризо. Плем'я етруски, що себе називало Ruscini (вони заснували Рим), прийшло з Малої Азії, де і тепер є місто Тавриз. У Кримських горах жило плем'я таври. В Україні була Таврійська губернія. Назва італійського міста Турин (також у тій околиці), можливо, походить від Таврія. Пригадаймо, що алани були в Італії (разом з готами) і також, що інші алани колись прийшли до Італії з Північної Африки, куди заблукали були (разом з вандалами) після поразки у Франції та Еспанії. Скілько їх прийшло і де вони поділися — ми не знаємо. Чи оті Барбаруки, Коваліні та те плем'я в Альпах, що говорить якоюсь слов'янською говіркою, часом не є нащадками тих аланів? Чи, може, пізніших емігрантів? Хто були етруски? Н. Wolanski, D. Donaldson кажуть, що багато слов'ян жило в Італії, а їхні нащадки цілком зіталійщилися (D. Donaldson. «Varronianus». Encyclopedia Britannica).
У французькій провінції Прованс можна зустріти по селах деякі українські звичаї, українські пісні (французькою мовою), а також у старих родах такі, напр., імена: Роган, Боган, Астарак, Марак, Дубюк, Сенак, Карнак, Медак, Бухан, Мараз і т. п. (Д. Старух. «Старовинність слов'ян»). Московський кореспондент Словцов пише з Провансу, що йому здавалося, ніби він є не в Провансі, але в Україні, бо, за винятком мови (французької"), все неймовірно подібне на Україну: звичаї, обряди, мелодії пісень, внутрішність хат, чистота і т. п. («Послєдніє Новості». Париж. 2.1.1927). Ми вже згадували, що за римських часів у Франції оселилися дві ґрупи аланів, що там є місцевість Allâmes, повіт Russolon. Знаємо, що провансальська мова відрізняється від французької. Чи хто з слов'янських філологів дослідив, ЧИМ відрізняється і звідки ці різниці походять?
В Еспанських Піренеях живе невідомого походження малий нарід баски. Він не є ані еспанським, ані французьким. Вони самі себе називають ускара. В заселеній ними провінції Ґернік можна здибати селянські вози, оздоблені типово гуцульською різьбою. В інших провінціях Еспанії таких возів нема. Французький антрополог Н. Кастерн не досліджував басків у таких селах (сучасні назви): Ориняк, Гурдан, Марсуля, Гаргас, Нійо, Спан, Небузан. Він сфотографував тамтешніх селян; виглядають, як типові гуцули (див.: «National Géographie Magazine». VIII. 1924). Проф. R. Polowsek y книжці «Die Basco‑Slavische Sprache» доказує, що мова басків є праслов'янська. Антропологи зачисляють басків до тої самої раси, що і трипільці. В Еспанії є такі топографічні назви: Наварра (Наварія біля Львова), Серет, Самара, Турія, Астурія (в Україні містечко Астурани), Ґалісія. Про Rutheni в Піренеях писали Цезар і Пліній. Знаємо, що візґоти вигнали аланів (разом з вандалами) з Франції до Еспанії, де вони жили якийсь час (потім перейшли до північної Африки). Чи від них походять баски, чи від ще старших емігрантів?
Між Ірландією й англійськими островами лежить малий острів Isle of Мап, що є автономною частиною Бритийської імперії зі своїм власним парламентом. Цей острів заселений народом manx. Він знає дуже стару кельтську говірку. Головне місто англійців називають Castletown, але тубільці називають Balla‑Chashtal, а в путівнику «Guide to Isle of Маn» подається, що давніше воно називалося Russin. Тепер там є старовинний замок їхніх королів, що називається Rushen.
T. Morell пише таке: «Скити — це великий нарід, що знищив армії Кира. Вони були володарями в Азії і в більшій частині Европи. Старі ґермани, ґалли, ілірійці, еспанці, брити були кельто–скити. Тепер (с. т. в 1824 році. — П. Ш.) скити називаються Ukrainiens (T. Morell. «An Abridgement of Ainsworth's Dictionary»). В своїй «Geography» D. Cook пише, що в IV ст. північну Англію завоювали Scythes — нарід, що мав на сході велику державу. Від того часу, каже він, тубильне населення Picts стало називатися Scots — від імени завойовників Scythes. Серед ірландців і шотландців зустрічаємо такі, напр., імена: Peredun, Peronnik, Prydery, Kian, Skatha, Lie, Simeon, Stariat, Taran, Perun, Paran, Mudir, Ros (був король Ros). Там є місцевості: Ros і Ruthland. H. G. Wells каже, що ще не доказано: чи перед приходом римлян у північній Англії переважав елемент кельтський чи слов'янський (H. G. Wells. «Outline of History»). В англійській мові зустрічаємо такі, напр., слова: veal — воловина, guest — гість, wed — весілля (в давнину уводили дівчат), abode — мешкання, beat — бити, spike — спаяк, mead — мед, milk — молоко, dad — тато, crush — кришити, cat — кіт, mill — млин і т. п.
За винятком москвинів, німці стали на шлях цивілізації найпізніше за всі європейські народи. Ще в IV ст. після P. X. німці були дикунами; жили з ловецтва, рибальства, грабунків. Вони поділялися тоді на багато племен, які грабували одне одного. До речі, варто пригадати, що німці не мали своєї одної об'єднаної держави аж до XIX ст., а поділялися на десятки малих самостійних чи напівсамостійних державок. Австрійські німці і понині живуть окремим державним життям. Самі німці себе називають Deutschen. Вони кажуть, що ця назва походить від готського Thiuda, що означає «люди», «нарід». Назва «ґерман» є кельтська і означала «стрілець». Її самі німці не вживали і не вживають. Головним джерелом відомостей про пранімців–ґерманів є твір римського історика Тацита «Germania». Він описує прапредків сучасних німців–ґерманів як надзвичайно жорстокий, дикий, хижацький нарід, якого головним заняттям були війни, с. т. грабунки сусідів. Коли не було війни, то мужчини нічого не робили (всі роботи виконували жінки), лише пиячили і билися між собою. Тацит подає такі германські племена: усепети, тенктери, сикамбри, брукгери, маркомани, квади, фризи, вандали, хати, батави, хавці, херузці, свеви, ґерули і т. д. Одне з племен називалося ubii; воно жило на території, де тепер місто Кельн (kill по–англійськи — «вбивати»). Серед тих племен бачимо кілька праруських; мабуть, ґермани підбили їх під свою владу.
Ще на мапі Кл. Птоломея з II ст. бачимо на території сучасної Пруссії назву Borussia. S. Herberstein у 1566 році писав, що населення північної Німеччини (Пруссії") говорить рутенською мовою (S. Herberstein. «Rerum Moscovitiarum»). Prof. W. R. Morfill пише: «Слов'янською мовою говорили в: Померанії, Мекленбурзі, Брандербурзі, Саксонії, Західній Богемії, Нижній Австрії, більшій частині Горішньої Австрії, на північ від Штиріїта Коринтії, великій частині Мадярщини, в околицях Кіля, Любека, Магдебурга, Галле, Ляйпциґу, Байройту, Лінцу, Зальцбургу, Ґрацу, Відня. Імена слов'ян, що заселювали ті простори, подав П. Шафарик в своїй «Slawische Altertümer» і про них пишуть J. Helmold, Y. Dietmar, К. Arnold, F. Wittekind та інші» (W. R. Morfill. «Slavs» // Encyclopedia Britannica).
Яким чином ті слов'яни опинилися на німецьких (тепер) землях? Більшість істориків, особливо німецькі, кажуть, що слов'яни є зайдами там, і на доказ видумують десяток прерізних теорій та здогадів (гіпотез), звідки ті слов'яни могли б заблукати до теперішньої Німеччини. А такі, як, напр., А. Пенк, мають слов'ян навіть за азіятів.
Однак не бракує і тверезих голосів, як, напр., О. Шрадер, Н. Мекнамара та інші, які кажуть, що слов'яни є споконвічні автохтони Европи. Археологи розкопали в Німеччині тисячі праслов'янських (точніше, праукраїнських) могил, але запевняють, що ті могили є могилами гунів. Та, ми знаємо, що гуни прийшли до Европи в IV ст. ПІСЛЯ P. X., а ті могили є з часів ПЕРЕД P. X. і чимало з них є аж з ІІ–го тисячоліття до P. X., с. т. з часів, коли в Україні жив дуже великий і дуже ПЕРЕЛЮДНЕНИЙ нарід, а до того ж культурний і зорганізований, що його названо штучним іменем трипільці. Звичайний здоровий глузд каже, що ті т. зв. трипільці, с. т. праруси (чи як звемо їх тепер — праукраїнці) заселювали простір значно більший, ніж сучасна Україна, отже, заселювали і Західну Европу, а терени теперішньої Німеччини то вже цілком певно. Якби сліди їх досліджували не німці, але слов'яни, то праісторія Европи була б виглядала цілком інакше, ніж читаємо про неї нині в європейській літературі.
W. Morfill пише: «В Ругії слов'янська мова зникла в XV ст. У Прусії її можна було почути в XVI ст. лише на базарах в Ляйпцигу (Липську), Брандербурзі (Браниборі) та інших містах з уст селян. Полабська говірка якось животіла ще і в XVIII ст. Напр., у Ганновері в місті Lüchow служба Божа правилася в слов'янській мові аж до 1751 року» (W. Morfill. «Slavs» // Е. В.). Сліди праукраїнців у Ганновері видко і нині; аж донині там залишилася назва Wenland (німці називали слов'ян вендами), а по селах можна почути чимало знімчених українських прізвищ та окремих слів.
Та якимсь чудом дожило аж донині плем'я лужичан у Пруссії і Саксонії (пригадаймо, що перси називали скитів «сакі»). Згаданий В. Морфіл каже, що лужичани — це є мізерні рештки колись великого народу, що заселював ВСЮ північну Німеччину.
Штепа П. Українець і москвин. - Дрогобич: Видавництво: Відрод
G. Fallmerayer каже, що в сучасній грецькій мові є багато слов'янських коренів, а в старій Греції, особливо в Пелопоннесі, їх було дуже багато (G. Fallmerayer. Encyclopedia Britannica). Гомер і Геродот пишуть, що первісним населенням Греції (до приходу греків) був нарід, що говорив «варварською» (с. т. негрецькою. — П. Ш.) мовою. Англійський історик С. Thirwall каже, що той нарід називався «пелазги» і заселював всю Грецію, яка і називалася тоді Пелазгією. Він каже, що в грецькій мові є далеко більше пелазьких слів, ніж досі припускали, і що мову пелазгів треба вважати за основу чи первісну стадію розвитку мови грецької (С. Thirwall. «The History of Greece»). Архиепископ Кантерберійський J. Potter пише, що пелазги прийшли до Греції з Руси і були скити і що цю думку поділяє професор грецької історії G. Dunbar (J. Potter. «Archeologia graeca»). Саме ім'я «греки» не є грецьке. Греки себе називають «геллени».
Первісний грецький нарід поділявся на два головні племені: дорійці та йонійці. Перші емігрували з Малої Азії на острів Крит, а з нього далі до Греції, де змішалися з місцевим населенням — пелазгами. Від пелазгів вони перебрали культ бога неба, на що натякає Гомер у своїй поемі про Ахіллеса, в якій Ахіллес молився до «Зевса Пелазгів». Йонійці лишилися в Малій Азії; розселилися головно на побережжі Чорного та Середземного морів по фінікійських містах і змішалися з фінікійцями. Від фінікійців греки навчилися мореплавства і торгівлі, а згодом перебрали від них торгівлю, в тому числі і торгівлю з Праукраїною. Десь близько IX ст. до P. X. греки запозичили від фінікійців їхню азбуку. Греки перейняли від фінікійців роль переносника світової культури до всіх народів, з якими торгували, отже, і до України. З України вони принесли до Греції ідею вільної (не рабині) жінки, яку висловили в своїй легенді про наших амазонок.
У північно–західному кутку малої Азії жив нарід дардани, який поклонявся пелазьким богам, що вказує на їх спорідненість з пелазгами. Дардани заклали королівство Троя і пізніше називалися троянцями. Багатомовним є факт, що троянські герої мали подвійні імена в грецькій літературі, напр., Олександер і Парис називалися також Гектор і Дарій (J. Donaldson. «Grece». Encyclopedia Britannica). Виходить, що самі троянці називали себе негрецькими іменами. Це натякає, що вони не були греками (пелазгами?). Троянські війни були боротьбою за Босфор і Дарданелли. Чи не походить і саме ім'я Дардани (чи Дарданелли) від слова «дар» в значенні «мито» за переїзд кораблів тими протоками? Пізніш якраз на цій заселеній троянцями землі виросла велика Понтійська держава. Яку роль відіграли троянці в її розбудові — мало відомо.
За часів розквіту Греції грецька культура і грецька мова панували на всіх сусідніх землях серед провідної верстви тих народів. Грецька мова була мовою науки, філософії, літератури аж до часів, коли цю роль перебрала латинь. Тому нема нічого дивного, що багато негреків гречилися, оселювалися на стало в самій Греції. З цих згречених чужинців вийшло чимало славних творців грецької культури і чимало грецьких державних мужів (включно з королями) та полководців. Зрозуміла річ, греки подають їх за чистокровних греків, а що головним джерелом до їх біографії є та ж грецька література, то і встановити їх справжнє походження майже неможливо. Проте деякі сліди їх негрецького походження зустрічаються. Напр., Плутарх згадує про філософа Споруса Бористенікуса (Бористеном греки називали Дніпро). Вартим уваги є і складник «рос» у цьому імені. Тоді ж жив грецький науковець Денис Тракс (з Тракії). Підозрілим щодо грецького походження є батько грецької прози Пересідес. Король Понтійської держави Митридат Великий не був греком напевно. Візантійський імператор Юстин І (королював 518–527) походив з Дакії. Його наступником (527–574) був його небіж Юстин II. Імператор Юстиніян (483–565) походив з Ілірії і називався перше Управда (Encyclopedia Britannica). Знаємо, що греки любили перекладати значення чужомовного імени на грецьку мову. Just означає «справедливість». Наше слово «правда» також має це значення. Греки так і переклали наше ім'я Управда на Юстиніян. Юстиніян І уклав кодекс римського права, збудував св. Софію в Царгороді. Головнокомандуючим грецькою армією за Юстиніяна був Велизар, цілком певно рус.
Та найцікавішою для нас є постать творця величезної греко–македонської імперії Олександра Великого (Македонського). Він був найулюбленішим героєм в українській літературі XI‑XIII ст. і навіть далі, аж до XVIII ст. Роман «Олександрія» Псевдо–Калістена та його варіянти в перекладі з грецької на староукраїнську мову були дуже розповсюджені в Україні кількасот років.
Чому, звідки така симпатія українців саме до Олександра Македонського? Пояснення, мовляв, в Україні, а зокрема, в нашому університеті — Могилянській Академії взагалі учні виховувалися на грецькій літературі — не вистачає, бо ж вони виховувалися в рівній мірі і на римській, а в римській історії є постаті не менші за Олександра Македонського. Постає питання, чи не тому, що Олександр був власне македонський? Чи українці XI‑XIII ст. та наші спудеї Могилянської Академії часом не знали дещо такого про Олександра, чого не знають наші історики, виховані в чужих школах і на чужих теоріях?
Чужі школи і чужі теорії можуть завести на манівці своїх студентів. Але ніщо в світі не заведе на манівці здоровий національний інстинкт. Українці XI‑XIII ст. МАЛИ той здоровий національний інстинкт і тому не підпали під гіпнозу «старшебратських» теорій. Властиво, цей їхній національний інстинкт підказував їм (плюс ще не забуті історичні перекази), що Олександр Македонський не є для них чужинцем, що він властиво є РУС, як і вони самі. А його слава є їхня слава і гордість. А наші предки БУЛИ ГОРДІ ЗІ СВОЄЇ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ, свого походження. Пригадаймо, що сказала наша шляхта королеві Витовтові. «Ми походимо од оних древніх русов… ми єсьмо шляхта РИМСЬКА». Чому саме римська? Тому, що Римська імперія виросла з імперії Олександра Македонського, якого там вважали Русом.
Між іншим, жінка Олександра Великого називалася Roxana. По смерті Олександра греки її вбили. Цей факт натякає на дещо більше.
Подивімся на сліди прарусів в інших місцях Европи. Ще перед 1–ю світовою війною проф. Boudoin de Courtenay знайшов в Італії (в Юліянських Альпах, де народився римський поет Овідій) плем'я Rosanianes, що, як він каже, говорило якоюсь слов'янською говіркою (Encyclopedia Britannica). В 1947 році припадково заїхав до міста Ґенуї проф. І. Варварук. У тих околицях він здибав італійців, що мали прізвища: Іваніні, Коваліні, Макогоніні і т. п. Здибав навіть свого одноіменця старого діда Барбаруко. Той дід казав І. Варварукові, що його прапредки прийшли зі сходу і були руси. Там же І. Варварук бачив італійців, які в святочні дні носили широкі оксамитові штани в чоботах. Дід Барбаруко частував його варениками з сиром, галушками в молоці, квашеною капустою — стравами, цілком не відомими в інших провінціях Італії. І. Варварук не мав можливосте пошукати там чогось більшого. Чи не знайшли б щось більшого там наші науковці, якби дослідили ту околицю? (П. Крат. «Старовинність слов'ян»).
За римських часів в Італії на річці Рена було місто Regina Ruthenorum. В північній Італії біля Ґенуї було місто Тавризо. Плем'я етруски, що себе називало Ruscini (вони заснували Рим), прийшло з Малої Азії, де і тепер є місто Тавриз. У Кримських горах жило плем'я таври. В Україні була Таврійська губернія. Назва італійського міста Турин (також у тій околиці), можливо, походить від Таврія. Пригадаймо, що алани були в Італії (разом з готами) і також, що інші алани колись прийшли до Італії з Північної Африки, куди заблукали були (разом з вандалами) після поразки у Франції та Еспанії. Скілько їх прийшло і де вони поділися — ми не знаємо. Чи оті Барбаруки, Коваліні та те плем'я в Альпах, що говорить якоюсь слов'янською говіркою, часом не є нащадками тих аланів? Чи, може, пізніших емігрантів? Хто були етруски? Н. Wolanski, D. Donaldson кажуть, що багато слов'ян жило в Італії, а їхні нащадки цілком зіталійщилися (D. Donaldson. «Varronianus». Encyclopedia Britannica).
У французькій провінції Прованс можна зустріти по селах деякі українські звичаї, українські пісні (французькою мовою), а також у старих родах такі, напр., імена: Роган, Боган, Астарак, Марак, Дубюк, Сенак, Карнак, Медак, Бухан, Мараз і т. п. (Д. Старух. «Старовинність слов'ян»). Московський кореспондент Словцов пише з Провансу, що йому здавалося, ніби він є не в Провансі, але в Україні, бо, за винятком мови (французької"), все неймовірно подібне на Україну: звичаї, обряди, мелодії пісень, внутрішність хат, чистота і т. п. («Послєдніє Новості». Париж. 2.1.1927). Ми вже згадували, що за римських часів у Франції оселилися дві ґрупи аланів, що там є місцевість Allâmes, повіт Russolon. Знаємо, що провансальська мова відрізняється від французької. Чи хто з слов'янських філологів дослідив, ЧИМ відрізняється і звідки ці різниці походять?
В Еспанських Піренеях живе невідомого походження малий нарід баски. Він не є ані еспанським, ані французьким. Вони самі себе називають ускара. В заселеній ними провінції Ґернік можна здибати селянські вози, оздоблені типово гуцульською різьбою. В інших провінціях Еспанії таких возів нема. Французький антрополог Н. Кастерн не досліджував басків у таких селах (сучасні назви): Ориняк, Гурдан, Марсуля, Гаргас, Нійо, Спан, Небузан. Він сфотографував тамтешніх селян; виглядають, як типові гуцули (див.: «National Géographie Magazine». VIII. 1924). Проф. R. Polowsek y книжці «Die Basco‑Slavische Sprache» доказує, що мова басків є праслов'янська. Антропологи зачисляють басків до тої самої раси, що і трипільці. В Еспанії є такі топографічні назви: Наварра (Наварія біля Львова), Серет, Самара, Турія, Астурія (в Україні містечко Астурани), Ґалісія. Про Rutheni в Піренеях писали Цезар і Пліній. Знаємо, що візґоти вигнали аланів (разом з вандалами) з Франції до Еспанії, де вони жили якийсь час (потім перейшли до північної Африки). Чи від них походять баски, чи від ще старших емігрантів?
Між Ірландією й англійськими островами лежить малий острів Isle of Мап, що є автономною частиною Бритийської імперії зі своїм власним парламентом. Цей острів заселений народом manx. Він знає дуже стару кельтську говірку. Головне місто англійців називають Castletown, але тубільці називають Balla‑Chashtal, а в путівнику «Guide to Isle of Маn» подається, що давніше воно називалося Russin. Тепер там є старовинний замок їхніх королів, що називається Rushen.
T. Morell пише таке: «Скити — це великий нарід, що знищив армії Кира. Вони були володарями в Азії і в більшій частині Европи. Старі ґермани, ґалли, ілірійці, еспанці, брити були кельто–скити. Тепер (с. т. в 1824 році. — П. Ш.) скити називаються Ukrainiens (T. Morell. «An Abridgement of Ainsworth's Dictionary»). В своїй «Geography» D. Cook пише, що в IV ст. північну Англію завоювали Scythes — нарід, що мав на сході велику державу. Від того часу, каже він, тубильне населення Picts стало називатися Scots — від імени завойовників Scythes. Серед ірландців і шотландців зустрічаємо такі, напр., імена: Peredun, Peronnik, Prydery, Kian, Skatha, Lie, Simeon, Stariat, Taran, Perun, Paran, Mudir, Ros (був король Ros). Там є місцевості: Ros і Ruthland. H. G. Wells каже, що ще не доказано: чи перед приходом римлян у північній Англії переважав елемент кельтський чи слов'янський (H. G. Wells. «Outline of History»). В англійській мові зустрічаємо такі, напр., слова: veal — воловина, guest — гість, wed — весілля (в давнину уводили дівчат), abode — мешкання, beat — бити, spike — спаяк, mead — мед, milk — молоко, dad — тато, crush — кришити, cat — кіт, mill — млин і т. п.
За винятком москвинів, німці стали на шлях цивілізації найпізніше за всі європейські народи. Ще в IV ст. після P. X. німці були дикунами; жили з ловецтва, рибальства, грабунків. Вони поділялися тоді на багато племен, які грабували одне одного. До речі, варто пригадати, що німці не мали своєї одної об'єднаної держави аж до XIX ст., а поділялися на десятки малих самостійних чи напівсамостійних державок. Австрійські німці і понині живуть окремим державним життям. Самі німці себе називають Deutschen. Вони кажуть, що ця назва походить від готського Thiuda, що означає «люди», «нарід». Назва «ґерман» є кельтська і означала «стрілець». Її самі німці не вживали і не вживають. Головним джерелом відомостей про пранімців–ґерманів є твір римського історика Тацита «Germania». Він описує прапредків сучасних німців–ґерманів як надзвичайно жорстокий, дикий, хижацький нарід, якого головним заняттям були війни, с. т. грабунки сусідів. Коли не було війни, то мужчини нічого не робили (всі роботи виконували жінки), лише пиячили і билися між собою. Тацит подає такі германські племена: усепети, тенктери, сикамбри, брукгери, маркомани, квади, фризи, вандали, хати, батави, хавці, херузці, свеви, ґерули і т. д. Одне з племен називалося ubii; воно жило на території, де тепер місто Кельн (kill по–англійськи — «вбивати»). Серед тих племен бачимо кілька праруських; мабуть, ґермани підбили їх під свою владу.
Ще на мапі Кл. Птоломея з II ст. бачимо на території сучасної Пруссії назву Borussia. S. Herberstein у 1566 році писав, що населення північної Німеччини (Пруссії") говорить рутенською мовою (S. Herberstein. «Rerum Moscovitiarum»). Prof. W. R. Morfill пише: «Слов'янською мовою говорили в: Померанії, Мекленбурзі, Брандербурзі, Саксонії, Західній Богемії, Нижній Австрії, більшій частині Горішньої Австрії, на північ від Штиріїта Коринтії, великій частині Мадярщини, в околицях Кіля, Любека, Магдебурга, Галле, Ляйпциґу, Байройту, Лінцу, Зальцбургу, Ґрацу, Відня. Імена слов'ян, що заселювали ті простори, подав П. Шафарик в своїй «Slawische Altertümer» і про них пишуть J. Helmold, Y. Dietmar, К. Arnold, F. Wittekind та інші» (W. R. Morfill. «Slavs» // Encyclopedia Britannica).
Яким чином ті слов'яни опинилися на німецьких (тепер) землях? Більшість істориків, особливо німецькі, кажуть, що слов'яни є зайдами там, і на доказ видумують десяток прерізних теорій та здогадів (гіпотез), звідки ті слов'яни могли б заблукати до теперішньої Німеччини. А такі, як, напр., А. Пенк, мають слов'ян навіть за азіятів.
Однак не бракує і тверезих голосів, як, напр., О. Шрадер, Н. Мекнамара та інші, які кажуть, що слов'яни є споконвічні автохтони Европи. Археологи розкопали в Німеччині тисячі праслов'янських (точніше, праукраїнських) могил, але запевняють, що ті могили є могилами гунів. Та, ми знаємо, що гуни прийшли до Европи в IV ст. ПІСЛЯ P. X., а ті могили є з часів ПЕРЕД P. X. і чимало з них є аж з ІІ–го тисячоліття до P. X., с. т. з часів, коли в Україні жив дуже великий і дуже ПЕРЕЛЮДНЕНИЙ нарід, а до того ж культурний і зорганізований, що його названо штучним іменем трипільці. Звичайний здоровий глузд каже, що ті т. зв. трипільці, с. т. праруси (чи як звемо їх тепер — праукраїнці) заселювали простір значно більший, ніж сучасна Україна, отже, заселювали і Західну Европу, а терени теперішньої Німеччини то вже цілком певно. Якби сліди їх досліджували не німці, але слов'яни, то праісторія Европи була б виглядала цілком інакше, ніж читаємо про неї нині в європейській літературі.
W. Morfill пише: «В Ругії слов'янська мова зникла в XV ст. У Прусії її можна було почути в XVI ст. лише на базарах в Ляйпцигу (Липську), Брандербурзі (Браниборі) та інших містах з уст селян. Полабська говірка якось животіла ще і в XVIII ст. Напр., у Ганновері в місті Lüchow служба Божа правилася в слов'янській мові аж до 1751 року» (W. Morfill. «Slavs» // Е. В.). Сліди праукраїнців у Ганновері видко і нині; аж донині там залишилася назва Wenland (німці називали слов'ян вендами), а по селах можна почути чимало знімчених українських прізвищ та окремих слів.
Та якимсь чудом дожило аж донині плем'я лужичан у Пруссії і Саксонії (пригадаймо, що перси називали скитів «сакі»). Згаданий В. Морфіл каже, що лужичани — це є мізерні рештки колись великого народу, що заселював ВСЮ північну Німеччину.
Штепа П. Українець і москвин. - Дрогобич: Видавництво: Відрод
Вы сейчас не можете прокомментировать это сообщение.
Дневник СЛІДИ ПРАУКРАЇНЦІВ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ КУЛЬТУРАХ | Україна - Україна |
Лента друзей Україна
/ Полная версия
Добавить в друзья
Страницы:
раньше»