в новинах розказували, що в Криму якась там громадська організація розшукала останки сорока з чимось радянських солдатів, які загинули під час якоїсь там битви на якихось там пагорбах (назв не запам”ятала) і поховали їх на день побєди. А потім ше якийсь дідок розказував як то воювалося в тих горах. Казав, що солдатів гнали вперед, не дозволяли копати окопи, щоб це їх не затримувало, за те, що солдати використовували якісь дерев”яні заслонки їх свої ж таки офіцери розстрілювали, казав, що було таке, що німецький літак ганявся в степу за одним солдатом. Дід мій розказував, що їх так подібно гнали кудись на північ, до Фінляндії. Солдатів, а особливо українських не кормили, якшо хтось не міг йти, в нього тупо стріляли, тупо лишали тіло. Напевно кожен, хто воював може розказати якусь подібну історію, але тсс, то не можна, бо то ж велика побєда, то ж велікій ссср нам поміг захистити рідну землю. І шоб ніхто не подумав шо то просто була війна за якісь там геополітичні інтереси, за світовий вплив і ніяка зараза не думала про мою батьківщину, той велікій ссср використовув людей як гарматне м”ясо і навіть не думав їх по людськи поховати (протягом 70 років) вот і назнімали купу сльозоточивих фільмів про війну і героїв і дружбу і любов, і такими попсовими казочками задурили всім голову, і тепер ми маєм світлу пам”ять войну і побєду. І ветеранів підкупили орденами і гвоздиками від діточок. Нє, я розумію, шо для тих, хто воював, то таки дійсно була трагедія, а 9 травня означало шо вони перестали так явно бути гарматним м”ясом. А в нас і досі ті фільми крутять, а люди деякі кажуть шо мая родіна ссср і всяке таке.