Помирають дуби

Не тiшмось проґресом нової доби,
Який ми на крилах надiї творили.
Погляньмо – уже помирають дуби,
Правiчнi взiрцi довголiття i сили.

Засохле гiлля простягнулось увись,
Не гнiздяться птахи на велетах голих.
I привид бiди над землею завис
В нестерпнiм чеканнi, хто вдарить на сполох.

Природа сигнали гучнi подає,
Являючи людству бiду за бiдою.
Та ми, невгаваючи, робим своє,
Простуєм до прiрви твердою ходою.

Шматуємо в клоччя святi небеса,
Пiдрубуєм корiнь життя, мов причиннi.
Над свiтом гримить за грозою гроза, -
Тривожно плянетi, незатишно нинi.

Прислухаймось! Час многократно пробив,
Безумства “проґрес” хоча б пригальмувати,
Допоки не всi ще померли дуби,
Допоки Земля ще нас терпить, як мати.

Григорiй ВЕДМЕДЕНКО
м. Харкiв