Техніка нанесення фарб. Значення орнаментів

Село на нашій Україні,
Неначе писанка село...

Так геніальний Тарас Шевченко порівнює красу й мальовничість рідного краю з писанками, що були з давніх-давен синонімом Батьківщини, сили і незнищенності нашого народу. Писанка - символ України, пам'ять про рідну землю, рідний край, оберіг на цій землі.
Українські писанки - це шедеври мініатюрного живопису, у яких народ виявив свій мистецький хист, свою здатність до творчого осмислення, художнього узагальнення навколишнього світу.
Після прийняття християнства як офіційної державної релігії відбулося календарне узгодження давніх язичницьких свят з новими християнськими, складна система язичницьких магічно-сакральних образів була трансформована у рамках християнсько-апокрифічної символіки.
На території Полісся писанкарство існує віддавна . Ще в дохристиянський період у багатьох народів світу, зокрема в слов'ян, був звичай навесні, в квітні - на початку травня, обдаровувати одне одного "красними яєчками" - крашанками. Цей звичай був пов'язаний з народними уявленнями про яйце як символ вічного оновлення природи, весни, перемоги життя над смертю. Цей звичай дожив на Поліссі до наших днів.
За технікою виконання писанки поділяються на "галунки", "крапанки" (з різними кольоровими плямами на тлі чорного, зеленого або якогось іншого кольору), власне писанки, розписані восковою технікою декоративним орнаментом; "крашанки" - вкриті одним суцільним кольором; "мальованки" (розмальовані вільно пензлем від руки), "дряпанки" (або як вони звуться на східному Поліссі -"скробанки"). Ці останні є унікальним феноменом писанкарства. Яйце фарбують у темний колір, а потім металевим вістрям зішкрябують верхній шар фарби, утворюючи найрізноманітніші ажурні орнаменти.
Для писанок найчастіше беруть курячі яйця, іноді качачі, гусячі, яйця диких голубів. Щоб фарба краще бралась, яйце перед розписом протравлюють оцтом. З давніх часів виготовляли і рослинні барвники з коріння та кори різних дерев, кущів, плодів тощо. Секрети рецептів народних барвників зберігались у кожній родині.
Для отримання чорної фарби заварювали кору вільхи, кропиву, фарбували у сажі, для синьої брали цвіт синьої мальви або гречану полову, для жовтого, коричневого - відвар з лушпиння цибулі. Рослинні барвники закріплялися галуном (спеціальний камінь), розсолом квашеної капусти. З кінця XIX ст. з успіхом почали використовувати анілінові барвники.
На Поліссі, як і загалом по Україні, писанкарством займаються переважно жінки. Цей вид народної творчості вимагає не тільки тонкого відчуття ритму, узгодження кольорів, а й копіткої, наполегливої працї. Особливість техніки полягає в тому, щоб зберегти узор, виконаний воском, коли писанку занурюють у фарбу. Малюнок на яйце наносять розтопленим воском за допомогою спеціального писачка - конусоподібної трубочки. Яйце послідовно опускають у різні фарби, починаючи з найсвітлішої: спочатку в жовту, потім у червону, зелену, чорну. Світлий колір перекривається темнішим. Наприкінці яйце нагрівають, віск розтоплюється, його знімають - і писанка готова. На ледь змащеній жиром писанці колір стає більш інтенсивним і виразним. Вражає вміння майстринь на сферичній поверхні яйця створювати досконалу, закінчену композицію. Вона будується на чергуванні різних елементів і мотивів, меридіанних й діагональних ліній, що утворюють сітки. Орнаментальні мотиви розміщуються в поясах і на полюсах писанки.
Назва писанка походить від слова писати, тобто оздоблювати поверхню яйця орнаментом. Писанка відігравала важливу роль у житті поліщуків, була предметом-символом, і саме тому в її орнаментах зашифровані найдавніші образи і уявлення багатьох поколінь. Образ дерева життя, що об'єднує землю і небо, є символом безперервного оновлення життя; спіраль - знак родючості; колесо - знак досконалості, вічності (в християнській релігії колесо є символом безсмертності небесного існування, образ безконечної Божої любові); сонце - джерело життя на землі, символ Бога, Христа, хрест-четвероріг як символ‚ Всесвіту є знаком чотирьох сторін світу, чотирьох вітрів, чотирьох пір року (в християнстві це головний символ, знак викупної жертви Христа); свастика - знак вогню і сонця, охорона від злих сил; півень є сторожем добра, провісником сонця, світла, що побороло темряву; кінь - це Бог Сонце, що їде через небо на вогненних конях; риба уособлює воду, вона є символом життя і смерті, знаком здоров'я і щастя (у християнстві це первісний символ Христа і знак новохрещених). Тож розшифрування багатьох елементів розпису писанок Полісся говорить про те, що вони уособлювали уявлення наших предків про добро і зло, про будову світу, в своїх зображеннях зберегли древню символіку, яка в період християнства знайшла свою нову інтерпретацію, пов'язану з воскресінням Христа.
Писанки Полісся характерні геометричним або геометризованим рослинним орнаментом. Вся площина майбутньої писанки поділяється на два, чотири і вісім полів. Геометричні мотиви укладені ритмічно на окремих полях, рідше - розкидані по полю північних районах Полісся писанки мають білий орнамент, а в районах, що межують з Поділлям, він насичується червоним, жовтим, зеленим кольорами. Полісся - один із тих регіонів, в якому найдовше збереглися прадавні мотиви: "богиня", "княгиня", "панна". В писанках поширеними є мотиви "вербна шутка", де в орнамент вплетено стилізовану вербову галузку, "баранячі ріжки". Для західного Полісся типовими є орнаментальні мотиви "павучки", "сосенки", "огірочки", для східного Полісся показові "туліпани", "сорококлинці", "вітрячок". Головне в писанці - це ритм ліній орнаменту, а також ритмічне співставлення кольорових площин. На Поліссі переважає чорне, або червоне тло, на якому контрастно виділяються орнаментальні мотиви яскравих зелених, жовтих кольорів.


Т.Кара-Васильєва,
доктор мистецтвознавства
http://www.ukrfolk.kiev.ua/polissya/

З усіх закутків української землі, яка є багата на всілякі природні скарби, Гуцульщина займає окреме місце не лише на природні багатства, але й на знамениті таланти в ділянці мистецтва. Зокрема, мистецтво писання писанок в тій частині України посідає особливе місце. Гуцули щодо мистецького писанкарства напевне перевищили писанкарів з інших українських земель.
Загалом треба сказати, що цей вид мистецтва в Україні дуже був колись поширений, а на Гуцульщині зокрема. Мистецтво писанкарства на Гуцульщині, як й на інших землях України, зародилося дуже давно і пов'язане із стародавньою культурою. Дослідники цього виду гуцульського мистецтва твердять, що писанкарство появилося ще за часів дохристиянського періоду, тобто часів поганства. Одначе після прийняття християнства це мистецтво не тільки не занепало, але ще з більшою силою розвинулося, набираючи дещо інших форм і значення.
В давні часи наші предки мали зовсім інше уявлення про навколишній світ в порівнянні як ми його маємо нині. В ті часи особливого значення набирав культ сонця, що безперечно мало відповідні впливи і відображення в мистецтві. Тож і в писанкарстві це дохристиянське уявлення про світ мало своє відображення. Рисунки на писанках як знаки-символи повністю відображали те давнє фантастичне уявлення про навколишній світ.
Одначе з прийняттям християнства і взагалі з швидким розвитком і поступом культури, яка набирала великого розмаху у зв'язку з прийняттям християнства — мінявся й світогляд людей, мінялися світосприймання, а це не могло не впливати й на мистецтво і взагалі — культуру. Тож у писанкарстві також відбувалися в зв'язку з цим певні зміни.
Гуцульські митці все це попереднє з писанкарства вбирали в себе і творчо його осмислювали. Вони використовували чудові традиційні зразки писанкарства, додаючи до них щось своє оригінальне. Але не втрачали релігійних символів, а перебудовували їх на християнський лад.
Писанкарство так було поширене на Гуцульщині, що не було села, не було окремої гуцульської хати, де б не займалися писанкарством. Серед цього загалу виділялися окремі талановиті писанкарі, які виростали й вироблялися на справжніх майстрів — народних умільців. В більшості цим займалися жінки і так поступово цей вид мистецтва знайшовся переважно в жіночих руках.
Треба зазначити, що писанкарство на Гуцульщині збереглося й до наших днів. Нинішня влада намагається надати цьому видові мистецтва нових форм і стилів, спрямовуючи його на нові рейки, щоб це мистецтво відображало сучасність, щоб витиснуло релігійні мотиви і символи з писанкарства. Традиційне гуцульське писанкарство й тепер великою мірою дає себе знати в цьому мистецтві.
Хоч загальні мотиви і жанри писанкарства на Гуцульщині становилися віками і мають глибоке коріння в народному мистецтві. Але це не значить, що мистецтво писанок має єдиний шаблон. Там кожне село, кожний талановитий майстер-писанкар, вносить в цю галузь щось своє, оригінальне, збагачуючи цей оригінальний гуцульський вид мистецтва.
В писанках були й лишаються нині домінуючими геометричні мотиви, але поряд з цим щораз то більше появляється свійських і диких птахів, різних домашніх тварин, риб, метеликів тощо. Це ознака того, що гуцули дуже залюблені в природу і тому так щедро розписують писанки фігурами й образами з природи.
В гуцульському писанкарстві часто подибуємо мистецькі композиції в яких багато місця відводиться зображенням інтимно-побутових сцен і переживань людей; окремі процеси сільськогосподарських робіт, полювання в горах на дичину; випаси худоби, гуцульські забави. Загалом, оточуюча природа і побут гуцулів знаходять широку практику і відображення в цьому виді мистецтва — писанкарстві.
Характерне в цьому те, що зображення людської постаті і трактується народними майстрами декоративними засобами — площиною, без спеціальної індивідуалізації.
Також показово в наші часи, що влада, надаючи пропагандивного характеру мистецтву взагалі, і в писанкарстві просуває елементи геральдичного характеру, як голубів, бо голуб, ніби, є символом миру. Все ж таки в писанкарстві й дотепер у великій пошані залишається природа — тематичні писанки із зображенням усіх чотирьох пір року. Серед них найпопулярнішою є весна. І то цілком зрозуміло, бо це пора року наймиліша людині: вона приносить радість, нові надії і сподівання. Земля після довгого зимового сну пробуджується і вкривається розкішною зеленю. Символами весни були, й залишаються дотепер, у писанкарстві гілки дерев, польові квіти і взагалі різна багата гуцульська рослинність. Ці мистецькі зображення дуже вміло стилізовані до досконалого ступеня орнаментальних форм.
Часто зустрічаємо в гуцульському писанкарстві вільне нанесення кольорових плям на поверхню яйця, головним чином вживається тут чорна фарба, дотримуючись принципу кольорових контрастів в мистецтві.
Коли взяти всі види гуцульських писанок і спробувати їх склясифікувати за характерними ознаками, то матимемо орієнтовно такі писанки: писанки з геометричним орнаментом; писанки з рослинним орнаментом; писанки з анімалістичними елементами; писанки з поєднанням геометричного та рослинного орнаментів; писанки із зображенням жанрових сценок; писанки м зображенням оригінальних гуцульських споруд та писанки з довільними, фантастичними плямами — витвором оригінальности майстра.
Найславнішим центром писанкарства на Гуцульщині був Космач, бо там якраз були несприятливі умови для хліборобства. Писанкарство на Гуцульщині — це не просто собі був вияв любови до цього мистецтва, а часто й засобом до існування. Особливо жінки-гуцулки спеціялізувалися в цій галузі i часто були великою підпорою родини, допомагаючи чоловікам-гуцулам утримувати родину і створювати хоч якийсь мінімальний добробут.
Космацькі майстри писанок досягли великої мистецької досконалости і колись славилися на цілу Гуцульщину. Писанки тут мали надзвичайно мініятурний візерунок з ніжно золотисто-оранжевим кольоритом. В часи польської окупації Гуцульщини спритні спекулянти і перекупники наживали великі маєтки на космацьких писанках. Вони їх масово скуповували і вивозили по різних країн Європи та за океан, а гуцули, що виконували цю працю, отримували наймізернішу оплату за свою роботу.
Писанкарство і в наші часи в Космачі дуже розвинене. Там близько 50 жінок займається цим родом мистецтва. Серед космацьких майстрів-писанкарів особливо відомі такі прізвища, як К. Брустурняк, Е. Малик, Г. Коб'юк, Г. Киращук, П. Івасюк, П Капцуяк, П. Кушнірчук та багато інших. Загалом же Космач і в наші дні не втратив провідної ролі в писанкарстві на цілу Гуцульщину. Тож цілком зрозуміло, що такий високий рівень писанкарства в Космачі мав і має свої впливи й на інші околиці і Гуцульщини.
Особливо великих впливів космацьких писанкарів зазнали села Гуцульщини: Шешори, Брустури, Шепіт, Річка тощо. Одначе не можна сказати, що названі села перейняли космацькі традиції сліпо, не вносячи нічого свого оригінального в цю галузь. В названих селах писанкарство зазнало чимало своїх власних особливостей. В писанках по цих селах значно збільшилася кількість кольорів, а геометричний орнамент уступив місце композиціям, де рослинні мотиви в більшості поєднуються з геометричними. В цих селах частіше практикуються й анімалістичні зображення, тут більше кохаються в тваринному світі і тому ці мотиви набрали ширшої практики.
Так само відрізняються писанки і в поближчих селах від Космача своєю оригінальністю, самобутністю. Так, наприклад, у Рожнові, яке знаходиться поблизу Космача, в писанках тут переважають мотиви не мініятюрних, а більших геометризованих рослинних і квітових форм. Тут писанки головним чином бронзово-жовтуваті з деякою домішкою зелених барв.
Як ми вже зазначили, гуцульські села вносять у писанкарство багато свого оригінального а не повторюють своїх сусідів. Це характеризує творчі нахили гуцулів і їхню здібні творити щось своє, оригінальне. Так, наприклад, у східньо-південних селах Гуцульщини, як Замагорі, Бані-Березові, Яворові, Верховині — в орнаментації писанок переважають світло-рожеві, темно-зелені та золотаві барви. А зображення живих елементів залишаються білими, площинно-силуетними. Це вже не що інше, як творча фантазія і витвір майстрів цих сіл. Вони шукають чогось свого, творчо осмислюють перейняті традиції.
Село Замагори особливо славне в цьому відношенні, там тешні майстри у писанкарстві досягли незвичайної виразності та декоративности. Тож їхні писанки сміливо можуть розраховувати на найкращі, найориґінальніші на цілу Гуцульщину.
У писанкарстві виразність зображення відіграє головну роль. Тому то народні гуцульські майстри своїм великим хистом намагаються досягти якнайбільшої виразности. А ця виразність досягається вмінням належно розмістити і нанести відповідні кольори. А це вже стосується техніки писанкарства. Ця техніка вимагає великого хисту нанесення фарб і кольорів. В цій праці значну роль відіграє колір барвника, його тон. А процес накладання кольорів, як відомо, відбувається за принципом від найсвітлішого до найтемнішого.
Техніка цього накладання кольорів провадиться в такий спосіб: тоненьким писачком, як голка, наносяться орнаментальні лінії воском. А коли віск застигне, яйце кладуть тоді у відповідну фарбу. Тож у місцях, де були воскові лінії, звичайна фарба не візьметься і на тих лініях залишаєтья колір шкаларупи лупи яйця. Після цього воскові лінії наносяться вже поверх тієї фарби, в яку пофарбовано яйце, а яйце відтак кладеться в темнішу фарбу. І таким чином в залежності від того, скільки кольорів хотять, послідовно повторюється цей процес накладання воскових ліній і опускання яйця у відповідну фарбу.
Фарби, в які опускається яйце, треба тримати в холодному стані, щоб воскові лінії не розтопилися, бо в такому разі зіпсується ціла орнаментика. А вже коли буде покладено всі бажані фарби, аж тоді яйце дещо підігрівають, щоб знести віск.
При виконанні цієї праці дуже важливо, щоб точно нанести рисунок восковими лініями, точно розмістити і належно членувати сферияльні площі, потрібно уважно дотримуватися ритму і рівноваги в побудові орнаментальної композиції, зберігати пропорційність окремих декоративних елементів — все це вимагає від митця дуже високої і чіткої майстерності. Сучасні майстри від писанок набагато пішли вперед, вони удосконалили свою працю. Вони тепер вживають поряд з аніліновими фарбами різноманітні рослинні барвники, а ці рослинні барвники надають більше стійкости та довше тримаються, не втрачаючи кольорової свіжости. Народна мудрість винайшла багато різних рослинних барвників. Так, наприклад, жовту фарбу вони здобувають з навару кори яблуні, а до цього навару додають різні гірські квіти. Також використовують навар з коріння кропиви, додаючи до того навару ґалун.
Різноманітність орнаментики писанок та їх характер дістали й назви писанок. Часто такі назви писанок походили від прізвищ майстра або назви села, де ці писанки виконувалися. Дуже поширені, наприклад, такі назви писанок: "зірчаста", "парасочка", "космацька", "волове око", "гребельки" тощо. Писанка — це не просто собі праця для забави чи аматорський витвір, а закінчений мистецький твір. Орнаменти писанок своєрідні, вони мають характер образотворчого літопису, в якому відчувається образно-творча поетична мова, яка звучить у витонченій і досконалій формі барв.
Нинішні майстри мистецьких виробів уважно вивчають opнаменти писанок і широко їх застосовують у виробі різних мистецьких сувенірів та інших речей народного прикладного мистецтва. Сучасні мистецькі майстерні на Гуцульщині такі, як "Гуцульщина" ім. Т. Шевченка в Косові та інші, багато використовують у своїх працях спадщину з орнаментики писанок.
Нинішні видатні майстри від мистецьких гуцульських виробів такі, як Іван Смолянець, Володимир Ґуз, Микола Тимків та інші широко використовують у своїх працях спадщину писанкарства.
Завданням української еміграції у вільному світі є зберігати і плекати високі надбання гуцульського народного прикладного мистецтва, в тому числі й писанкарства. Наше завдання передати цю багатющу культурну спадщину нашим новим поколінням. І не занехаювати його, а поширювати, зберігати хоч те, що ще можна зберегти.

http://www.putyla.org.ua/

Уже в конце XIX ст. многие ревнители украинской культуры проявили живой интерес к писанкарству, которое, безусловно, существовало на Слобожанщине с самых древних времён. Это случилось во время возрождення украинства, когда выдающиеся учёные, писатели, композиторы поняли, что необходимо собирать и охранять эти свидетельства материальной и духовной культуры своего народа, которые с развитием капитализма начали катастрофически быстро исчезать. Первая книжка о писанках была издана Пелагеей Литвиновой в 1878 году. Туда вошли писанки из Глухова и Чернигова. На следующий год появился в печати альбом, составленный Оленой Пчилкой. Это ещё не слобожанские писанки, но издание этих книг обусловило то внимание, которое обратили на писанку слобожанские учёные. Уже в 1891 году Николай Сумцов издал свою работу "Писанки". Для написания этой работы он исследовал и собрал остатки ещё сохранившихся писанок, либо заказал их тем мастерицам, которые в то время ещё были живы. Сумцовская коллекция является ныне сокровищем Харьковского исторического музея. Со временем несколько писанок Сумцов отослал для музея Е.М. Скаржинской, где их описал и издал в альбоме С.К. Кульжинский.
Харьковский исторический музей. Сумцовская коллекция. Слобожанская писанка

Свою коллекцию Сумцов описал следующим образом:

"Моя коллекция писанок составилась из следующих:
Харьковская губ.
У. с. Островерховки - 5 (от г. Савинова)
Коротича - 4
Змиевского-1
Изюмского-1 (студ. Бобина)
Богодуховского г.Краснокутска -4 (студ. Бобина)
г.Купянск- 6 (П.В.Иванова)
Ахтьірского-17 малярских, 20 полумалярских, 14 простых купленьі на месте
Лебединского - 36 (от свящ. Дмитриева)."
Харьковский исторический музей. Сумцовская коллекция. Слобожанская писанка

Таким образом, не менее 95 писанок Слобожанщины находилось в коллекции Николая Сумцова. Кроме того, в той же работе Сумцов упоминает и писанки Балаклеи, не внесённые в список:

"...трёхцветньіе, по красному фону белые и жёлтьіе рисунки, геометрический и растительный стиль, несколько крестовьіх с 4-конечным латинским крестом, один безконечник: четьіре белых параллельных линии по красному фону..."

Писанки коллекционировали и сами умели писать их почти все учёные-украиноведы, этнографы, фольклористы, литераторы, художники: Дмитрий Багалей, Гнат Хоткевич, Микола Самокиш, Сергей Васильковский, Илья Репин.
Харьковский исторический музей. Сумцовская коллекция. Слобожанская писанка

И.Е. Репин в своих воспоминаниях о детстве оставил нам великолепное свидетельство благоговейного отношення к писанкарству (хотя, если быть точными, описываемая им техника относится к малёванке, другой разновидности росписи яйца; если малёванка просто расписывалось красками, то писанка окуналась несколько раз в различные тёплые краски, после каждого окунания окрашенный слой защищался воском, а под конец яйцо очищалось от воска огнём свечи):

"... самым важным в моём искусстве было писание писанок к великодню. Я и теперь вспоминаю об зтом священнодействии с трепетом. Выбирались утиные или куриные яйца размером побольше. Делалось два прокола в свежем яйце - в остром и тупом конце, и сквозь зти маленькие дырочки терпеливым взбалтыванием выпускалась дочиста вся внутренность яйца. После зтого яйцо долго чистилось пемзой, особенно куриное; утиные по своей нежности и тонкости требовали мало чистки, но вычищенное куриное яйцо получало какую-то розовую прозрачность, и краска с тонкой кисточки приятно впитывалась в его сферическую поверхность. На одной стороне рисовалось воскресение Христа; оно обводилось пояском какого-нибудь затейливого орнамента, буквами "Х.В." На другой можно было рисовать или сцену преображения, или цветы, - всё, что подходило к великодню.

По окончании зтой тончайшей миниатюры на яйце оно покрывалось спиртовим белейишм лаком; в дырочки продёргивался тонкий шнурок с кисточками и завязывался искусными руками..."
Харьковский исторический музей. Сумцовская коллекция. Слобожанская писанка

Дело изучения писанок продолжалось и далее. В 1902 году, готовясь к проведению в Харькове XII археологического съезда, преподаватель Харьковского университета А.Ветухов исследовал эту проблему и результаты своего исследования изложил в статье "О писанках". Николай Сумцов также не оставлял тему писанок и описал их в своём фундаментальном труде "Слобожане", который вышел в 1918 году.

Из богатейшей Сумцовской коллекции научной достоверностью, к сожалению, обладают только те орнаменты, которые Н.Сумцов передал для коллекции музея Скаржинской и рисунки которых издал Кульжинский.

Анализ известных орнаментов из альбома Кульжинского показывает, что излюбленными элементами писанкарей Слобожанщины были солярные знаки ("звёзды", "рожи"), растительные орнаменты (преимущественно цветочные, и "листки" различной конфигурации), геометрические (использовались для разнообразных "поясков" для деления поверхности яйца). Есть даже орнамент "мотылёк".
Харьковский исторический музей. Сумцовская коллекция. Слобожанская писанка

Среди солярных знаков доминирует "рожа", или "мальва", с 8 и 12 лепестками. Обращает внимание отсутствие других солярных знаков - свастик, ломаных крестов, геометрических узоров. Слобожанские писанкарки употребляли мотив "бесконечника", который воспринимался как оберег от нечистой силы. "Дорожка" применялась только в качестве разделителя поверхности яйца, в основном с точками, которые символизировали звёзды на небе, либо с элементом растительного орнамента - веточками хвоща. Дорожки образовывали на поверхности яйца квадраты либо треугольники (символ триединства бытия, означавший вначале Землю, Небо и Огонь, а затем - Троицу). Характерно и то, что крест, как мотив, на слобожанских писанках почти не встречается, что свидетельствует об их древнейшем происхождении.

Самый излюбленный из слобожанских орнаментов - растительный. Именно в нём можно увидеть всё богатство человеческой фантазии - отпечаток земледельческого и садоводческого бытия народа, который населял этот уголок Украины. Все растительные орнаменты не имеют определённых ботанических признаков, кроме мотивов "листва дуба" и "сосна". Мотив растительнного орнамента "трилистник" встречается в весьма разнообразных стилизованых формах.
Харьковский исторический музей. Сумцовская коллекция. Слобожанская писанка

Другие мотивы только названием указывают на желание осмыслить "абстрактную геометричную форму как реальный предмет" (Народна творчість та етнографія.- 1990.-№2.-С.70).

Цветочный мотив более всего используется в слобожанской писанке. Цветы также не имеют явных ботанических признаков и состоят из треугольников, ромбов, сердечек, крючочков. Наиболее часты цветки с 7 либо 8 лепестками.

Характерным является и использование цветов: в ходу чёрный, жёлтый, оливковый, коричневый, зелёный - то есть цвета земледелия. Только 3 писанки имеют красный, жёлтый и зелёный цвета (из села Островерховки).

Существенным признаком слобожанских писанок является разделение площади яйца на три части - либо параллельными линиями вдоль окружности, либо деление прямыми линиями, которые образуют "корзиночку". Почти всегда разделителем служит "поясок" с маленьким орнаментом - точками, звёздочками, хвощиком.
Харьковский исторический музей. Сумцовская коллекция. Слобожанская писанка

Слобожанские писанки вошли в альбомы Эраста Биняшевского, Софийки Зелик, Зенона Элиева, Одарки Онищук (Канада). Альбом Элиева включил писанки отчасти модернизованные, современные. А вот книга Одарки Онищук "Символика украинской писанки", изданная ещё в 1985 году, включает несколько писанок Слободской Украины, наряду с их описанием и размышлениями писанкарки о слободских орнаментах. Этот раздел был издан также в журнале "Писанка", который на протяжении двух лет печатал материалы Первого съезда писанкарей.
Слобожанская писанка - неисчерпаемый источник изучения символики нашего края. Интересно, что именно харьковским учёным было расшифровано древнее узелковое письмо индейцев майя. Когда-то кем-то из харьковчан, может быть, будут уточнены и символические послания на писанке - эти молитвы наших предков, обращённые к Богам Вселенной. А пока вслушаемся в музыку слов Одарки Онищук: "Харьковщина дала нам писанку нежности и покоя..."

http://kharkov.vbelous.net/