Это цитата сообщения Elen_Stellion Оригинальное сообщение

[310x325]
Я так хотіла, щоб ти залишився хоча би ще на мить...на ще одну...а потім ще й ще.

Так хотілося закарбувати тебе повністю в своїй пам'яті... але вона не доскональна. Швидко зникають багато речей і ЛЮДЕЙ з неї. Хотілося би взяти олівець і зобразити твої очі на папері. Твої дитячі очі. Їх колір.Твій сумний погляд. Та я цього не вмію. Пробач. Так вийшло.

Слухаю музику. Я постійно слухаю музику. А ти не любиш ту, що люблю я. А я твою слухаю. В більшості випадків просто з тією причини, що це ТВОЯ музика. Що ти її любиш. Таким чином мені трохи починає здаватися, що ти завжди поруч. Як і мій CD, який завжди в моїй сумці.

Здригаюся, коли відчуваю на вулиці аромат твого одеколону. Все тіло просто починає трусити. Напевно, від холоду. Бо ти далеко звідси. Дуже далеко.

Ввечері хочеться виглянути у вікно і побачити тебе знизу. Ти любиш дивитсь на мої вікна. Ніколи не розуміла цього. Кажеш, що тобі ввижається мій силует. Знизу вгору. А мені згори вниз.

Хочеться відчути твій дотик. Хоч би на мить. Відчути твоє тепле дихання на своєму обличчі. Розмовляти з тобою, доторкаючись обличчями. Незабутнє відчуття. Лежати в селі у твоєї бабусі ввечері на соковитій зеленій траві і спостерігати за зірками, загадуючи бажання, щоб ці миті продовжувалися далі й далі. Неважливо, що твоя бабуся мене не дуже сильно любить. Неважливо, що вона дивиться на мій одяг і на саму мене так, наче я дівчина легкої поведінки. НЕВАЖЛИВО. Знову повернутись на той міст, де вночі при повній тиші ми розмовляли, а потім мені почулася гра скрипки. Щоб ти знову лякав мене якимись безглуздими легендами, а я плакала. Не тому що страшно. А для тебе. Просто плакала для тебе. Хоча ти й не любиш моїх сліз. Напевно, що не любиш. Але часто їх бачиш. Бо така моя натура. НАТУРА. Знову натяк на ТВОЮ музику. Хочеться знову побачити твого собаку Біма. Він схожий на тебе. У вас схожі очі. Він теж вже не маленький, але поводиться як дитина. І за це я його люблю. Але тебе більше.

Хочеться, щоб ти знову мене поцілував у носика. Я так почуваюсь маленькою дівчинкою, яка всього боїться. Але мені не страшно. В твоїх обіймах. Бо в твої руки я поміщаюсь майже повністю.

Хочеться, щоб ти знову з гордим виглядом ніс мене від зупинки до мого дому просто тому, що я дуже сильно втомилася на тренуванні.

Хочеться, щоб ти знову доторкнувся до мого волосся. Ти ж так любиш його торкатись. Але я більше. Мабуть, більше.

З усмішкою згадую той день, коли біля Маріїнського парку тобі захотілося мене занурити у фонтан. Пам'ятаю як ми потім йшли і озирались на свої ж сліди. Нам було весело як маленьким дітям. І я посміхалась. Я хочу дарувати тобі свої посмішки постійно, бо тобі вони приносять ще більше радості, ніж мені.

Хочу знову побачити як ти бісишся, тому що я не знаю чого хочу. Як завжди, коли купляємо морозиво, я спочатку відмовляюсь, ти купляєш собі, а через деякий час, коли ми в принципі вже не близько від магазину, моя думка змінюється. І ти біжиш за ним так, наче то не мені морозиво купляєш, а біжиш у 40 градусну спеку до холодної води. На моє "Спасибо", як завжди, відповідаєш: "Рости велика" і в той же день кажеш, щоб я не поспішала дорослішати.

Як би я хотіла знову тебе зробити дитиною. Ти так хочеш цього. Знову стати маленьким. А я ні. Напевно, тому що в мене не було дитинства. Як я вважаю. А моя мама постійно каже, що вона мені його продовжує. Я так не думаю.

Хочу знову сидіти на ліжку навпроти тебе і просто кривлятись. Бо прикольно. Бо смішно. Не тільки тобі. Бо в тебе й так кумедне обличчя. Бо мені з тобою завжди прикольно. Навіть сваритись з тобою прикольно. Бо ти до біса смішний, коли злий. Але я не сміюся. Бо боюся тебе образити. Але це ні в якому разі не означає, що я тебе боюсь. Навпаки. З тобою я можу робити все і бути будь-якою. Мені просто з тобою нереально легко і добре.

Я тебе кохаю... всім тим, що в мене залишилось від серця.