Моя чудо-диво шеф вирішити розширити свій кругозір та професійні навики. Автокадом зайнялась. І вислала мене за підручником… Оце повертаюсь я після марафону по трьом магазинам… їду в метро.. стоооомленаааа (ага, ви б попоходили по жарі.. на підборах, всі діла.. та ладно). Ото їду… придивилась: а в вагоні купа осіб чоловічої статі. І тут мене прострілила думка: агаааа…. уууу…. А нікого з них то я не хочу! Ні-ко-го!!. Не пробуджують вони в мені інстинкт хтивої самиці в період шлюбного гону. Не мріється мені, дивлячись на них… Це зі мною щось не те, чи чоловіки поповиводились – дивуюся собі. Прямо переді мною два субтильних хлопчики обговорювали перевагу муссу для волосся над гелем… мдааа… от про що б я не бажала говорити з хлопцем, то це про косметику… ну хіба що зі своїм перукарем Сашком, нууу… або ще якби в мене був друг арт-сексуал (красива назва для осіб нетрадиційної орієнтації, чи не так?). А навкруги сидять вони – чоловіки… мдааа… ужас. Дівчата – хоч зараз в бій: зачіска, одяг, макіяж, парфуми. І вони.. штани висять (російською – «небрежно»,- коли те що вульгарно називається «матня» коливається десь ближче колін). Якісь масні… жууують реетееельно гумку, ніби щелепи собі качають…
Ото і думаю… або моя свідомість остаточно перейшла в зашлюблений стан і не визнає нікого, окрім щонайкращого, - ну, як об*єкт бажання… Або ж чоловік, який гіпотетично міг би стать отим об*єктом, не їздить в метро.
Ото. Які тільки думки не взбредуть в голову стомленій дамі в час пік в метро…