Дорога додому. Як завше не без пригод… здається, що всілякі чудасії так і липнуть до мене. Починаю звикати…. Та гаразд
Під*їжджаєм до вокзалу… бачу – чимчикує дядечко з великим барабаном, за ним – з трубою… «Хммм – думаю, - що то діється?» Виходжу, а біля мого вагону зібрались музики і як тільки я вийшла, звучить фраза: «На честь повернення на рідну землю ля-ля-ля Улліси (нехай так) марш!» і ого-го-гооооо… і весь вокзал зглядається, і провідниці
поповиходили… і я в повному шоку.. а тут мені тиииць букет! І яяякий букет! Тааакий!. І ще один з улюбленими жовтими квітами… отакий був музичний сюрприз від брата (бажаючі можуть заздрити, не бажаючі – копилити губу, сильна стать – мотати на вус).
І моооре радості! І вулиці рідні-рідні… і обличчя найпотрібніші… і всюди мова наааааша! А далі все побігло полетіло поскакало… і як завше я нічого толком не встигла… і так мало побула вдома… і так хочеться назад